Розділ «III. Правомірне позбавлення волі відповідно до статті 5 § 1»

Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність

А. Позбавлення волі після засудження

Стаття 5 § 1 (а)

«Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:

(а) законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом;»

1) Наявність засудження

36. Стаття 5 § 1 (а) застосовується до будь-якого «засудження», проголошеного судом, яке передбачає позбавлення волі, та не передбачає жодних відмінностей залежно від юридичного характеру правопорушення, у скоєнні якого особу було визнано винною, незалежно від того, належить воно до кримінальних чи дисциплінарних правопорушень відповідно до внутрішнього законодавства відповідної держави (Engel and Others v. the Netherlands (Енгель та інші проти Нідерландів), § 68; Galstyan v. Armenia (Галстян проти Вірменії), § 46).

37. Це поняття означає встановлення вини (Kan Droogenbroeck v. Belgium (Ван Дроогенбрук проти Бельгії), § 35; M. v. Germany (М. проти Німеччини), § 87), при цьому обвинувальний вирок може бути винесено тільки після встановлення факту правопорушення відповідно до закону (Guzzardi v. Italy (Гуццарді проти Італії), § 100; M. v. Germany (М. проти Німеччини), § 87), а також призначення покарання або іншого заходу пов'язаного з позбавленням волі (Kan Droogenbroeck v. Belgium (Ван Дроогенбрук проти Бельгії) § 35; B. v. Austria (Б. проти Австрії) § 38; M. v. Germany (М. проти Німеччини), § 87).

38. Дане положення не перешкоджає державам-учасницям у виконанні постанов про тримання під вартою, виданих компетентними судами за межами їхньої території (X v. Federal Republic of Germany (Х проти Федеративної Республіки Німеччина), рішення Комісії від 14 грудня 1963 року). Хоча держави-учасниці не зобов'язані перевіряти відповідність судових процедур, які призвели до засудження, усім вимогам статті 6 (Drozd and Janousek v. France and Spain (Дрозд та Янусек проти Франції та Іспанії), § 110), обвинувальний вирок не повинен бути винесений при відвертій відмові в правосудді (Ilascu and Others v. Moldova and Russia (Ілашку та інші проти Молдови та Росії) [ВП], § 461; Stoichkov v. Bulgaria (Стоічков проти Болгарії), § 51).

2) Компетентний суд

39. Термін «суд» позначає органи, які не лише мають загальні фундаментальні характеристики, серед яких найважливішою є незалежність від виконавчої влади та від сторін у справі, але також надають гарантії судової процедури (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium (Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії) § 78; Weeks v. the United Kingdom (Уікс проти Сполученого Королівства), § 61). Проте форми процедури не обов'язково повинні бути ідентичними в кожній справі, в якій необхідне втручання суду. Для того, щоб визначити, чи забезпечує процедура належні гарантії, необхідно враховувати особливий характер обставин, за яких відбувається провадження (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium (Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії), § 78).

40. Крім того, такий орган повинен не лише надавати рекомендації, а також мати повноваження приймати рішення про законність тримання під вартою та видавати наказ про звільнення, якщо тримання під вартою є незаконним (X. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 61; Weeks v. the United Kingdom (Уікс проти Сполученого Королівства) § 61).

3) Позбавлення волі повинно здійснюватися «після» засудження

41. Поняття «після» означає не тільки те, що ув’язнення повинно відбуватися після винесення обвинувального вироку з точки зору часу: крім того, ув’язнення повинно бути результатом, наслідком засудження, залежати від чи здійснюватися в силу обвинувального вироку (Van Droogenbroeck v. Belgium (Ван Дрогенбрук проти Бельгії) § 35; Weeks v. the United Kingdom (Уікс проти Сполученого Королівства), § 42; M. v. Germany (М. проти Німеччини), § 88). Іншими словами, повинен існувати достатній причинно-наслідковий зв'язок між засудженням та відповідним позбавленням волі (Monnell and Morris v. the United Kingdom (Моннел та Морріс проти Сполученого Королівства), § 40; M. v. Germany (М. проти Німеччини), § 87).

42. Проте, з плином часу, причинно-наслідковий зв'язок поступово слабшає та з рештою може бути розірваний за умов, коли рішення про відмову у звільненні та повторне ув’язнення (в тому числі продовження запобіжного (превентивного) ув'язнення) ґрунтувались на підставах, не пов'язаних з цілями законодавчого органу або суду, або на міркуваннях, які була необґрунтованими з огляду на такі цілі. За таких обставин тримання під вартою, яке було законним з початку, перетворилося б на свавільне позбавлення волі, несумісне зі статтею 5 (Van Droogenbroeck v. Belgium (Ван Дроогенбрук проти Бельгії), § 40; Weeks v. the United Kingdom (Уікс проти Сполученого Королівства), § 49; M. v. Germany (М. проти Німеччини), § 88).

43. Вираз «після винесення обвинувального вироку» не може тлумачитися обмежувально, як такий, що стосується лише остаточного обвинувального вироку, оскільки в такому випадку виключається арешт засуджених осіб, які постали перед судом, перебуваючи на волі. Також не можна не враховувати той факт, що вина особи, яку було взято під варту під час апеляційного чи касаційного провадження, була встановлена в ході судового процесу, який відповідав вимогам статті 6 (Wemhoff v. Germany (Вемхофф проти Німеччини), § 9).

44. Підпункт (а) статті 5 § 1 застосовується, коли психічно хворі поміщуються в психіатричні заклади після винесення обвинувального вироку (X. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 39). Проте, даний підпункт не поширюється на випадки поміщення осіб у такі заклади після винесення виправдального вироку (Luberti v. Italy (Люберті проти Італії), § 25).

4) Значення апеляційного провадження

45. Тримання під вартою, в принципі, буде законним, якщо воно здійснюється відповідно до судової постанови. Якщо у подальшому виявляється, що суддя, ухвалюючи постанову, невірно застосував національне право , це не обов'язково ретроспективно вплине на чинність періоду, який особа провела в місці позбавлення свободи. Конвенційні органи у Страсбурзі постійно відмовляються задовольняти скарги, які подаються засудженими в кримінальному порядку особами, коли заявники посилаються на те, що обвинувальні вироки в їхніх справах або призначені міри покарання були визнані національними апеляційними судами такими, що спирались на фактичні або ж правові помилки (Benham v. the United Kingdom (Бенхем проти Сполученого Королівства), § 42). Проте ув’язнення після засудження є незаконним у разі, якщо воно не має підстав відповідно до внутрішнього права або є свавільним (Tsirlis andKouloumpas v. Greece (Цирліс та Кулумпас проти Греції), § 62).

Б. Позбавлення волі за невиконання судового рішення або юридичного обов’язку

Стаття 5 § 1 (b)

«законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;»

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „III. Правомірне позбавлення волі відповідно до статті 5 § 1“ на сторінці 1. Приємного читання.