Розділ «Частина ІІ Правові, організаційні і методичні основи вивчення особи в кримінальному судочинстві»

Варто зазначити, що на різних етапах розвитку антропології існували й різні думки стосовно її поняття як науки (антропоморфологія, антропогенез, етнічна антропологія). У другій половині ХХ ст. значного поширення як у вітчизняній, так і в світовій антропології дістали нові напрями досліджень статусу людини: молекулярний, функціональний, популяційний, антропологічний; почали інтенсивно розвиватися генетичні, медичні, екологічні й етичні аспекти. На арену вийшла криміналістична антропологія. Зазначимо, що такий об’ємний і різноплановий підхід дав змогу значно розширити арсенал об’єктивних методів дослідження, поповнити методичний і технічний інструментарій антропології. Що стосується криміналістичної антропології, то раніше вона в основному обмежувалася даними антропометрії та біометрії.

Частина методологічної антропології, яка займається розробкою методів точного дослідження і вимірювання різних величин, що притаманні тілу людини, називається антропометрією. Такому вимірюванню підлягають довжина всього тіла (зріст) і окремих його частин (кінцівок, пальців, тулуба тощо), окружність грудей і голови, периферичні відстані між окремими частинами тіла, особливості форми голови тощо. Такі вимірювання виконують над живими людьми і над кістками за допомогою спеціальних антропометричних інструментів. Одні з цих інструментів служать для вимірювання тієї чи іншої величини (довжини, ширини, кута, окружності), інші — для відтворення точного контуру, наприклад, черепа тощо. Що більше таких величин вимірюють, то якіснішим буде саме дослідження.

Антропометричні прийоми знайшли застосування в кримінальній практиці, де їх використовують здебільшого для встановлення особи рецидивістів. Вдосконалення цих прийомів для слідчої і судової практики є заслугою французького дослідника А. Бертильона[14].

В основу антропометрії покладено теорію бельгійського статистика А. Кетле, який вважав, що немає двох людей, розміри частин тіла яких збігалися б, а довжина кісток людини практично не змінюється з певного віку. Вперше антропометрію у 1860 р. намагався застосувати директор тюрми у Лувені (Бельгія) Стівенс. Він почав вимірювати голову, вуха, ноги, груди і довжину тіла ув’язнених. Аналогічні спроби застосувати антропометрію робилися і після 1863 р. у Росії.

Детальна розробка антропометричної системи реєстрації була здійснена службовцем паризької поліції А. Бертильоном у 1879 році. Спираючись на дані антропометричної статистики А. Кетле, він запропонував вимірювати тіло (зріст, висота сидячи, ширина витягнутих горизонтально рук, довжина і ширина голови, правого вуха, лівої ступні тощо) і результати вимірювань заносити у реєстраційну карту спеціальної форми. Результати цих вимірювань були засобом ідентифікації особи. Свою систему А. Бертильон описав у брошурі “Практичне застосування антропометрії” (1881). Виконані ним антропометричні дослідження показали, що після досягнення 23, у крайньому випадку 25 років і до смерті розміри кісток окремих частин людського тіла перестають змінюватися, а також те, що неможливо знайти двох людей віком старше 23-25 років, у яких повністю збігалися б усі ці розміри, тобто довжина і ширина голови, рук, ніг, пальців тощо. Завдяки цьому метод визначення осіб рецидивістів, розроблений А. Бертильоном, знайшов широке застосування в криміналістичній практиці: тільки в одному паризькому антропометричному бюро ототожнювали щороку кілька тисяч рецидивістів.

Вимірюванню підлягають такі параметри:

• зріст;

• висота погруддя;

• ширина розмаху руки;

• поздовжній діаметр голови;

• поперечний діаметр голови;

• довжина середнього пальця і мізинця руки;

• довжина лівого передпліччя;

• довжина лівої ступні;

• довжина і ширина правого вуха.

Крім того, ще фіксуються: колір райдужної оболонки лівого ока; профіль носа; особливі прикмети на тілі (рубці, родимі плями тощо). Числові результати усіх цих розмірів заносять в особливу картку, до якої приклеюють фотографію заарештованого; записують також його ім’я, прізвище і судимість. Усі картки, які є в наявності, розподіляють на групи. Основних груп чотири:

• жінки;

• підлітки до 17-річного віку;

• юнаки 17-25 років і літні люди від 45 років і старші;

• дорослі чоловіки 25-45 років, у яких довжина кісток вирізняється незмінністю. Картки, які належать до останньої групи, поділяють на три розділи за величиною поздовжнього діаметра голови: перший розділ з малими розмірами довжини голови, другий — з середніми, третій — з великими. Кожний з цих розділів поділяється, в свою чергу, ще на три розділи за величиною поперечного розміру голови. Потім відбувається поділ за довжиною середнього пальця, мізинця, ступні, ліктя тощо. У зв’язку з тим, що в групі підлітків немає можливості поділити картки відповідно до вищезазначеної класифікації, тому що кісткові розміри у них ще не встановилися, їх прийнято поділяти за кольором очей.