Розділ «Частина ІІ Правові, організаційні і методичні основи вивчення особи в кримінальному судочинстві»

Стосовно діяльності по боротьбі зі злочинністю діапазон застосування розробленого комплексу значно ширший. Достатньо назвати питання вивчення особи правопорушника, підозрюваного, обвинуваченого, прогнозування їх індивідуальної поведінки, а також підвищення ефективності виховної роботи в виправно-трудових підрозділах тощо.

Крім перелічених, найбільш необхідними і перспективними для впровадження в практику є розробки і дослідження, які стосуються біологічного і технічного аспектів діагностики і прогнозування поведінки людини в конкретних життєвих ситуаціях. Перший аспект полягає в дослідженні властивостей як окремих нейронів, так і їх об’єднань — ансамблів, вивчення взаємодії окремих частин мозку при формуванні поведінки і збереження нервово-психічного гомеостазу. Ці дослідження є базою для моделювання окремих функцій мозку, наприклад, пам’яті, емоцій, розпізнавання образів, утворення понять, прийняття рішень тощо. При цьому можуть широко використовуватися методи евристичного програмування і концептуального моделювання. До другого напряму належать дослідження процесів авторегуляції мозку за допомогою технічних систем, формалізації інтелектуальної діяльності, а також відповідні практичні “виходи”: створення математичних і фізичних моделей, призначених для розв’язання найрізноманітніших правових прикладних проблем (процеси управління розслідуванням, розпізнавання образів тощо), біокерування і біостимуляція, створення композиційних систем “нервова система — технічний пристрій”, коли, як зазначав В. Глушков, утворюється “своєрідний симбіоз електронної техніки і живого організму”.

У цій галузі знань цікаві розробки є в Україні. Так, серед численних завдань, що їх розв’язує Донецький інститут проблем штучного інтелекту на шляху створення синтетичного розуму, — електронне розпізнавання мовних образів. ЕОМ повинна навчитися слухати, сприймати і розуміти мову людини і до того ж розпізнавати свого співрозмовника за індивідуальними характеристиками його голосу та психомоторними особливостями суб’єкта. Загалом голос людини такий же своєрідний, як і папілярні лінії на пальцях, що їх вивчає дактилоскопія. Як свідчать розробки, світ уже впритул підійшов до високонадійного голосового замка. Не за горами і системи, котрі за допомогою голосу керуватимуть автомобілем, побутовою технікою, а також виробничими процесами.

Криміналісти часто мають справу з ситуаціями, коли треба з абсолютною впевненістю сказати, що голос якоїсь людини належить саме їй, а не комусь іншому. Особливо коли цей голос вже записано на магнітофон, диктофон чи автовідповідач. Як відомо, у нашій судовій практиці магнітофонні записи довгий час не визнавалися речовими доказами. Злочинець міг безкарно погрожувати жертві, вона могла до суду принести плівку з фонограмою діалогу, але марно. Зараз завдяки працівникам Української академії внутрішніх справ, Донецького інституту проблем штучного інтелекту, Національної академії наук і Міністерства освіти і науки України створено системи і комплекси ідентифікації особистості на принципах мовної індивідуальності. Системи ці досить складні і головне — наукомісткі. Основою комплексу, що важить 20 кг і розміщується на столі експерта, є сучасний комп’ютер, спеціальний пристрій для очищення від шумів, а також унікальна програма для виконання порівняльного аналізу, яка забезпечує введення обстежуваної фонограми до комплексу визначення дослівного змісту, обчислення частотних характеристик мови конкретної особи.

Власне, можна сказати, що криміналістика (слідча, експертна і судова практика) отримала ще один дієвий засіб у розслідуванні злочинів. Тому тепер у рецидивістів, крім відбитків пальців, треба відбирати і зразки мови. Така фонотека може стати в пригоді не тільки в Україні, а й в усьому світі. Нові розробки вже знайшли широкий попит серед практичних працівників правоохоронних органів. Уже виконано кілька дуже складних фоноскопічних експертиз, висновки яких були основними доказами в розкритті тяжких злочинів у Маріуполі, Донецьку, Костянтинівці та інших містах.

Таким чином, проблема вивчення особистості — один з актуальних напрямів наукових пошуків останніх десятиліть. Особистість — безмежний предмет дослідження багатьох наук. Невичерпна ця проблема і для криміналістики.

Здійснені в останній час дослідження, накопичені в цій галузі дані потребують узагальнення, систематизації і впорядкування, а таке узагальнення повинно розвиватись як криміналістична теорія встановлення особистості, яка може бути інтегровано виражена через філософські, психологічні, біологічні, правові уявлення, через їх співставлення і наукове обґрунтування. Основний зміст криміналістичної теорії встановлення особистості може бути виражений так: ядро теорії повинен складати аналіз структури особистості через її сліди — відображення в навколишньому середовищі.

Особистість сучасної людини є вершиною основної гомологічної гілки розвитку життя на планеті. Поняття особистості почало складатися ще в стародавні часи. Так, у римлян термін “persona” означав маску, яку надівав актор; потім персоною почали називати саму роль, яку він грав: купця, воїна, селянина тощо. Пізніше цей термін генералізувався і став означати реальну роль у суспільному житті будь-якої людини. Таким чином, склалось наукове поняття особистості як свідомого індивіда, який займає певне становище в суспільстві і виконує конкретну функцію.

Способи розкрити сутність особистості за допомогою аналізу відповідей на окремі питання щодо міжособистісних відносин або соціально-культурної діяльності не вирішують проблеми в цілому. Розкриваючи діалектику розвитку особистості, важливо базуватися на методологічному принципі, згідно з яким будь-яке дослідження особистості повинно починатися з розгляду суспільних відносин і виявлення “механізму” їх пошуку в особистому бутті. Розвиток людини зрештою розглядається як результативна сукупність суспільних відносин, що історично склалися, і їх основних тенденцій. Різні суспільства, держави, нації, народи перебувають у певному взаємозв’язку, взаємодії через соціальні, економічні, культурні, правові та інші зв’язки.

Таким чином, сукупність усіх нині існуючих суспільних відносин правомірно розглядати як суперечливу, але все ж таки взаємопов’язану історичну систему, яка відтворює певний етап соціального розвитку всього людства.

Сутність особистості реалізується в її існуванні. Тільки єдність сутності і буття в їх становленні і розвитку дає можливість зрозуміти все існуюче. Зміст внутрішнього світу людини, який є соціально детермінованим, набуває згодом тієї самостійності, яка і дає змогу говорити про існування індивіда як особистості, виступаючи тепер певною мірою вже самостійним фактором стосовно суспільних відносин. У цьому і полягає одна із фундаментальних суперечностей особистості. З одного боку, сутність людини начебто “запрограмовано”, вона ніби-то зовні індивіда, зовні його неповторного існування. З іншого — будь-які суспільні відносини реалізуються тільки через діяльність людини, яка пов’язана з реальним процесом їх розвитку, зміни ними умов її існування. “Сутність особистості відображає всю сукупність життєдіяльності конкретного індивіда, його спосіб життя, який виявляється в рамках того чи іншого колективу, соціальної групи, суспільного класу, сім’ї, де він функціонує”[12].

Проблема особистості, її сутність і ставлення до зовнішньої природи та суспільства давно привертає увагу вчених різних наук, у тому числі і криміналістів. Інтерес до людини викликаний не тільки нагальними потребами життя, а й необхідністю з’ясувати перспективи розвитку людини і людського суспільства.

Особистість людини — фундаментальна проблема гуманітарного знання, яка є ареною гострої ідеологічної і методологічної боротьби, що знаходить відображення і в загальносоціальному, загальнопсихологічному і загальноправовому визначенні цього поняття. Те чи інше трактування особистості перебуває в прямій залежності від того, як вирішується питання про співвідношення особистості і навколишнього світу та суспільства. Як активний суб’єкт діяльності, кожен індивід не просто діє на певну сукупність суспільних відносин, а й змінює, вдосконалює їх відповідно до своєї сутності. За будь-якою дією і вчинком окремого індивіда, які лежать на поверхні, тобто очевидні, глибоко прихована їхня соціальна сутність. Особистість — складне багатогранне явище суспільного життя, ланка в системі суспільних відносин. Вона є продуктом суспільно-історичного розвитку, з одного боку, і діячем суспільного розвитку — з іншого[13]. Неможливо зрозуміти суспільну роль особистості, її добрі і злі дії, якщо не проаналізувати притаманні їй властивості.

Механізм злочину є основним джерелом інформації про особу, яка його скоїла. Складною і багатогранною є роль саме особи в структурі злочинної діяльності, оскільки вона є її ініціатором і виконавцем.

Перебуваючи на найвищому ступені розвитку й організації матерії, людина має найбільшу кількість ознак і властивостей, які дають змогу відрізняти її від об’єктів живої і неживої природи, виокремлювати і ототожнювати. Тому ознаки і властивості особи необхідно класифікувати і розглядати як систему, що характеризує її біологічну сутність, і як конкретне матеріальне утворення, що має фізичні основи.

Здавна філософи вважали людину дуалістичною, тобто такою, що поєднує в собі біосоціальне з тілесною організацією. Таким чином, для людини властиві фізичні основи як для будь-якого матеріального об’єкта і біологічні — як для об’єкта, що має мислення і суспільну свідомість. Людині притаманні три види ознак і властивостей: фізичні, біологічні і соціальні.

У криміналістиці при дослідженні слідів людини завжди звертають увагу на відображення ознак зовнішньої анатомічної будови тіла та його частин — рук, ніг, зубів, які утворюються внаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уявлення про людину як про слідоутворюючий об’єкт не враховує її біологічних і соціальних властивостей, які мають інформаційне значення для встановлення і ототожнення особи.

На місці події суб’єкти злочину, як правило, залишають різні сліди, які відображають їх властивості (фізичні, біологічні і соціальні) і несуть про них певну інформацію.

Фізичні властивості характеризують будову тіла як матеріального утворення. Будь-яке матеріальне тіло займає певний простір, тому воно вирізняється з навколишнього світу за ознаками зовнішньої будови. Ознаки зовнішньої будови людини — це також просторові межі: форма, розмір і відносне розташування.

Разом з тим, розглядаючи людину як фізичне тіло, враховують також те, що вона є конкретною особистістю, якій притаманні соціальні властивості, котрі виявляються в різних випадках діяльності (виробничої, духовної та ін.). Крім того, людина — це громадянин певної держави, а в нашому випадку — України, який наділений конституційними правами, свободами і обов’язками перед суспільством. Тому всі прийоми і методи отримання інформації про нього і від нього повинні відповідати як загальним принципам гуманності, так і принципам законності, а діяльність осіб, які збирають цю інформацію при провадженні в кримінальних справах, має здійснюватись у порядку і умовах, визначених кримінально-процесуальним законодавством.