Розділ «Про належність і допустимість доказів»

Про недопустимі докази

— достатність поданих експертові об’єктів дослідження;

— повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

— узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;

— обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи[68].

Адвокат повинен поставити цю проблему перед судом. Без ініціативи адвоката така перевірка висновку експерта може і не відбутися.

Відповідно до ст. 243 КПК експерт призначається за рішенням слідчого судді. Якщо експерт призначений з порушенням цієї норми, то адвокат вправі заявити клопотання про визнання такого доказу недопустимим, оскільки відсутнє попереднє рішення слідчого судді на проведення відповідної дії. До речі, експертна установа і експерт зобов’язані знати ці вимоги закону, і якщо вона свідомо це порушила і розпочала експертизу, то це дає підстави і для відводу експерта або відповідної установи.

При прийнятті рішень слідчі судді не досліджують докази, на які посилається прокурор (слідчий), а тільки переписують їх у своє рішення. Значна частина цих рішень проводиться слідчими суддями без участі адвокатів. Адвокат повинен добиватись дослідження доказів (в тому числі й експертизи), пам’ятаючи, що:

— недоведення доказової бази до відома захисту може загрожувати рівності сторін (а також праву на змагальний судовий розгляд) (справа ЄСПЛ «Куопіла проти Фінляндії»);

— переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу значущу оцінку (постанова ВСУ від 21.10.2016 р. № 5-249кс15);

— верховенство права ґрунтується на тому, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай здійснюється судовим органом як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.

Заслуговує на увагу і рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 р. № 12-рп/2011: положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Отже, ці правові висновки, наведені О. Несіновим, адвокати повинні використовувати у своїй аргументації при складанні процесуальних документів. І О. Несінов вказує, що матеріали досудового розслідування (а тим більш показання свідків) не є доказами обґрунтованості підозри чи наявності ризиків, бо отримані поза відкритою та змагальною процедурою, а тому суди не мають права посилатися на них без безпосереднього дослідження в судовому засіданні (ст. 23 КПК) та не повинні називати джерело доказів доказами[69]. Раніше ці позиції були висловлені і А. В. Пайовою з точки зору загальних положень теорії доказового права.

Підстави для визнання фактичних даних недопустимими

Приступаючи до аналізу доказів, адвокат в першу чергу шукає підстави для визнання фактичних даних недопустимими. Такою підставою згідно з п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК є здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його істотних умов.

Проведення процесуальних дій без ухвали слідчого судді порушує права людини та зобов’язує суд визнати фактичні дані недопустимими як доказ. Якщо адвокат займає активну позицію, не чекає, що суд з власної ініціативи визнає ті чи інші фактичні дані недопустимими як доказ, то він може розраховувати на успішне вирішення його клопотання.

В цьому плані показова справа № 667\4011\15-к Комсомольського районного суду м. Херсона. Відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК огляд житла здійснюється згідно з правилами, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

У ст. 234 КПК зазначено, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ч. 2). Посилання прокурора на наявність заяви власника квартири на проведення огляду суд визнав необгрунтованим, оскільки законом не передбачена як підстава для проведення огляду чи обшуку житла згода власника.

Згідно зі ст. 233 КПК така згода можлива лише при проникненні до житла чи іншого володіння особи, тому не позбавляє прокурора, слідчого від обов’язку звернутися з клопотанням до слідчого судді про проведення обшуку чи огляду житла. Тому суд визнав фактичні дані, здобуті в результаті огляду, недопустимими як доказ.

За відсутності ухвали слідчого судді суд визнав, що оперативно-розшукова діяльність, під час здійснення якої нібито було виявлено факт вчинення обвинуваченими злочину, проводилась з істотним порушенням прав та свобод людини, а саме процесуальні дії, які потребують попереднього дозволу суду, здійснювалися без такого дозволу[70].

Отже суд розмежував положення ч. 1 ст. 233 КПК стосовно можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи, яка ними володіє, за її добровільною згодою та вимоги закону стосовно проведення обшуку або огляду, які повинні проводитись на підставі ухвали слідчого судді.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Про недопустимі докази» автора Зейкан Я.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Про належність і допустимість доказів“ на сторінці 14. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи