Розділ І. Поняття, система і види військових злочинів

Установлено такі види військової служби: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин; 3) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; 4) військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу; 5) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 6) військова служба осіб офіцерського складу за призовом; 7) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових формувань до запровадження військової служби за контрактом[5].

Для визнання особи суб’єктом військових злочинів важливе значення має встановлення початку і закінчення проходження військової служби, оскільки вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого розділом XIX Особливої частини КК, тільки у цей проміжок часу, тобто у період проходження військової служби, дає підстави визнавати це діяння злочином проти встановленого порядку несення військової служби.

Початком проходження військової служби вважається: 1) для призовників і офіцерів, призваних із запасу, — день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину; 2) для військовозобов’язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом, — день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо); 3) для громадян, які добровільно вступають на військову службу, — день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу або його підрозділу; 4) для військовозобов’язаних — перший день фактичного перебування на зборах[6].

Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовця виключено наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу; для військовозобов’язаних — останній день фактичного перебування на зборах[7].

Громадяни, звільнені з військової служби, а також звільнені від призову на строкову військову службу (крім виключених з військового обліку), зараховуються в запас і є військовозобов’язаними. Виконання військового обов’язку в запасі у мирний час полягає у дотриманні порядку і правил військового обліку, проходженні навчальних, перевірних та спеціальних зборів, збереженні та вдосконаленні знань, навичок і вмінь, необхідних для виконання обов’язків військової служби у воєнний час. Призов військовозобов’язаних на збори є для них обов’язковим і здійснюється військкоматом.

Викладене дає підстави зробити висновок стосовно осіб, які не можуть визнаватися суб’єктами злочинів, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, хоча й дещо подібні з ними.

Суб’єктами військових злочинів не можуть бути: а) допризовники і призовники; б) рядовий і начальницький склад органів міліції, установ з виконання кримінальних покарань та міністерства з надзвичайних ситуацій; в) невійськовозобов’язані — особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього; г) робітники і службовці Збройних Сил, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом); ґ) працівники відомчої воєнізованої охорони; д) особи, які служать у міжнародних миротворчих силах ООН і не знаходяться в штатному складі Збройних Сил України; ж) учні військових ліцеїв, шкіл; з) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

Співучасть у військових злочинах. Особливості суб’єкта злочинів проти установленого порядку несення військової служби обумовлюють і особливість застосування норм КК, що регламентують відповідальність за співучасть у злочині. Загальні правила кримінальної відповідальності за співучасть у злочині передбачено статтями 26–31 КК. Дія цих норм поширюється і на випадки співучасті у військових злочинах. Спеціальні ж правила відповідальності за співучасть у військових злочинах встановлено в ч. 3 ст. 401 КК. За цією нормою особи, не зазначені в цій статті (тобто ті, хто не є суб’єктом злочинів проти встановленого порядку несення військової служби), за співучасть у військових злочинах і виконання при їх вчиненні функції організатора, підбурювача чи пособника підлягають кримінальній відповідальності за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК і за певною частиною ст. 27 КК залежно від того, яку роль у співучасті вони виконували. У той же час особи, які не є військовослужбовцями, не можуть бути виконавцями (або співвиконавцями) військових злочинів, учинених у співучасті. Це твердження випливає із змісту поняття суб’єкта цих злочинів. Дії цих осіб (не суб’єктів військових злочинів) навіть у випадках, коли вони у співучасті з військовослужбовцями виконують певну частину (елемент) об’єктивної сторони військового злочину, наприклад заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або здійснення інших насильницьких дій відносно військового начальника при вчиненні злочину, передбаченого ст. 405 КК («Погроза або насильство щодо начальника»), повинні кваліфікуватися як пособництво (чи організаторство) у вчиненні військового злочину. А за умов, що фактично вчинене цими особами містить склад іншого самостійного (загальнокримінального) злочину вчинене має кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів. Так само і цивільна особа, що разом з військовослужбовцем чи військовозобов’язаним, який проходить збори, безпосередньо (навіть за попередньою змовою) бере участь у вчиненні діянь, що створюють об’єктивну сторону військового злочину, не може визнаватися співвиконавцем. Дії цих цивільних осіб слід кваліфікувати як пособництво чи організаторство у вчиненні військового злочину з посиланням не тільки на відповідну статтю розділу ХІХ Особливої частини КК, а й на ст. 27 КК (певну її частину).

Рішення, що пропонується, поширюється як на ситуації, коли військовий злочин вчиняється «групою осіб» (статті 402, 404–406), так і на ситуації, коли цей злочин здійснюється за попередньою змовою групою осіб (статті 408, 410 КК). Співучасть у злочині і попередня змова самі по собі не можуть впливати на вирішення питання про ознаки виконавця (військовослужбовця) злочину, для якого «спеціально» передбачено кримінальну відповідальність у нормах статей розділу ХІХ Особливої частини КК. Тому співучасть у злочині і навіть попередня змова вчинення злочину не можуть бути обставиною, за якою «не спеціальний суб’єкт» як виконавець злочину може «перетворюватися» у «спеціального суб’єкта» — у нашому випадку «військовослужбовця».

§ 2. Система і види військових злочинів

Визначення системи злочинів, у тому числі військових, має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки дає можливість не тільки впорядковувати їх як відносно струнку, логічно узгоджену систему, а й більш чітко і повно встановити найбільш суттєві риси (ознаки), які їм притаманні і якими вони відрізняються одне від одного та від суміжних (невійськових) злочинів. Такий аналіз, безперечно, потребує системного підходу, що пов’язано з необхідністю обов’язкового визначення системоутворюючого чинника (критерію), який міг би бути здатним виступати підставою пошуку відповідних елементів системного об’єкта (злочинів проти встановленого порядку несення військової служби), а також виявлення мережі зв’язків і відносин між ними, тобто встановлення структури (системи елементів) даного об’єкта. Чинником (підставою), що може бути здатним виконувати функцію критерію цієї систематизації, ми вважаємо за можливе визнати об’єкт розглядуваних злочинів.

Об’єктом військових злочинів, як уже відзначалося, є встановлений порядок несення військової служби, який являє собою сукупність суспільних відносин, що виникають і функціонують у процесі проходження служби різними категоріями військовослужбовців, їх службовій і бойовій діяльності та регламентуються правовими нормами чинного законодавства України і правилами співжиття в армійських колективах. Саме цей об’єкт є підставою виділення військових злочинів у самостійну і відносно виокремлену групу злочинів, відповідальність за які передбачено у статтях розділу ХІХ Особливої частини КК. У той же час даний об’єкт дає підстави об’єднувати зазначені злочини за їх суттєвими ознаками подібності (які визначаються цим об’єктом) в одну й ту саму групу та встановлювати за них кримінальну відповідальність у нормах одного й того самого розділу КК (ХІХ).

Проте запропоноване рішення щодо значення об’єкта для систематизації злочинів, які посягають на встановлений порядок несення військової служби, ще не розкриває внутрішньої структури цих злочинів, не показує елементи, які входять до змісту цієї структури. Розв’язання цієї проблеми можливе, на наш погляд, шляхом аналізу змісту суспільних відносин, що становлять зміст родового об’єкта військових злочинів. Відомо: суспільні відносини, що складаються й існують у сфері несення або проходження військової служби, за обсягом досить широкі і за змістом вельми складні. Вони включають різні сторони (аспекти) чи сфери цієї служби, які входять до змісту даних відносин як їх складові: відносини, що стосуються порядку підлеглості та військової гідності; порядку проходження військової служби; порядку збереження та користування військовим майном; порядку експлуатації військової техніки; порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб; відносини у сфері охорони державної таємниці; у сфері військової службової діяльності; у сфері порядку несення військової служби на полі бою та в районі бойових дій; відносини у сфері виконання обов’язків несення військової служби, що випливають із міжнародних конвенцій і договорів. Ці сфери (сторони, аспекти) несення або проходження військової служби в теорії і практиці кримінального права прийнято визначати як «безпосередні об’єкти військових злочинів». Вони співвідносяться з родовим об’єктом як частка з цілим і при цьому уточнюють та деталізують його. Одночасно родовий об’єкт обумовлює й основні риси безпосередніх об’єктів військових злочинів, оскільки частина завжди має риси цілого. Механізм посягання на родовий об’єкт полягає у тому, що при вчиненні військового злочину шкода йому заподіюється завжди шляхом порушення перш за все тієї чи іншої сфери (сторони) встановленого порядку несення або проходження військової служби, тобто шляхом посягання на безпосередній об’єкт. Відповідно до цього і залежно від безпосередніх об’єктів, на які посягають військові злочини, можна виділяти такі їх види (групи).

I. Злочини проти порядку підлеглості та військової гідності: непокора (ст. 402), невиконання наказу (ст. 403), опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків (ст. 404), погроза або насильство щодо начальника (ст. 405), порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406 КК).

II. Злочини проти порядку проходження військової служби: самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407), дезертирство (ст. 408), ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ст. 409 КК).

III. Злочини проти порядку збереження та користування військовим майном: викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410), умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 411), необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 412), марнотратство або втрата військового майна (ст. 413 КК).

IV. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки: порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпечність для оточення (ст. 414), порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415), порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416), порушення правил кораблеводіння (ст. 417 КК).

V. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб: порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання (ст. 418), порушення статутних правил несення прикордонної служби (ст. 419), порушення статутних правил несення бойового чергування (ст. 420), порушення статутних правил внутрішньої служби (ст. 421 КК).

VI. Злочини у сфері охорони державної таємниці: розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст 422 КК).

VII. Військові службові злочини: зловживання військовою службою особою владою або службовим становищем (ст. 423), перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424), недбале ставлення до військової служби (ст. 425), бездіяльність військової влади (ст. 426 КК).