Розділ І. Поняття, система і види військових злочинів

Наявність усіх розглянутих ознак і утворює зміст поняття військового злочину, нормативно закріпленого у ст. 401 КК. У той же час відсутність хоча б однієї із цих ознак виключає можливість визнання того чи іншого діяння як злочину проти порядку несення військової служби (військового злочину).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Це означає, що для кримінальної відповідальності за суспільно небезпечне діяння, що вчинюється проти встановленого порядку несення військової служби, у скоєному треба встановити наявність складу військового злочину. Відомо, що склад злочину — це юридична конструкція, що являє собою систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, указаних у КК, які в сукупності визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Ознаки складу військового злочину знаходять своє визначення і текстуальне закріплення в диспозиції певної статті розділу XIX Особливої частини КК, а також у низці норм Загальної частини КК, наприклад вина та її форми (статті 23–25), суб’єкт злочину (статті 18–22), незакінчений злочин (статті 13–16), співучасть у злочині (статті 26–31) тощо. Усі ознаки складу військового злочину можуть бути згруповані в одиниці більш високого (за ступенем узагальнення) рівня, що утворюють структуру даного злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона, суб’єкт злочину, які отримали назву «елементи складу злочину». Вони є обов’язковими структурними одиницями складу злочину. Відсутність хоча б одного із цих елементів буде свідчити про відсутність складу військового злочину і, таким чином, злочину в цілому, а тому й про відсутність підстави кримінальної відповідальності. Отже, для встановлення підстави кримінальної відповідальності у вчиненому суспільно небезпечному діянні, що посягає на встановлений порядок несення військової служби, треба встановити наявність складу військового злочину: всіх його обов’язкових елементів і ознак. Розглянемо елементи складу військового злочину (у зв’язку з аналізом поняття цього злочину) детальніше.

Об’єкт військових злочинів. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КК родовим об’єктом цих злочинів є встановлений законодавством України порядок несення або проходження військової служби. Цей порядок визначається Конституцією України, військовими статутами, окремими законами, підзаконними нормативно-правовими актами, у тому числі наказами відповідних начальників згідно з порядком підлеглості. У концентрованому вигляді порядок несення або проходження військової служби закріплено у Військовій присязі, що приймає кожний військовослужбовець, який зобов’язаний неухильно її виконувати.

Військовий правопорядок складається перш за все із взаємовідносин начальників і підлеглих, усіх військовослужбовців між собою, порядку несення або проходження військової та спеціальних служб, порядку використання військового майна, озброєння, техніки та зберігання військової таємниці, порядку здійснення військовими службовими особами своїх обов’язків і повноважень, додержання прав військовослужбовців тощо. Як видається, порядок несення та проходження військової служби є досить широкою за обсягом категорією й охоплює різні сфери військової служби, належне здійснення якої пов’язано із неухильним дотриманням військового правопорядку.

Установлений порядок несення або проходження військової служби є обов’язковим до виконання всіма військовослужбовцями та військовозобов’язаними, які проходять збори. Він становить сутність військової дисципліни і є необхідною умовою забезпечення постійної боєздатності Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Державної спеціальної служби транспорту та інших військових формувань, утворених згідно із законами України.

Таким чином, родовим об’єктом військових злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби, який становить сукупність суспільних відносин, що виникають і функціонують у процесі проходження військової служби всіма військовослужбовцями, їх службової і бойової діяльності та регламентуються правовими нормами чинного законодавства і правилами співжиття у військових колективах.

Об’єктивна сторона військових злочинів. З об’єктивної сторони злочини проти порядку несення або проходження військової служби сформульовані в законі як злочини з матеріальним або з формальним складом. Більшість цих злочинів є злочинами з матеріальним складом і для наявності їх об’єктивної сторони необхідно встановлення:

1) вчинення зазначеного в диспозиції статті розділу XIX Особливої частини КК суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності);

2) настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння; 3) причинного зв’язку між ними. Наприклад, порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415), необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 412), недбале ставлення до військової служби (ст. 425) тощо. Деякі військові злочини описуються в законі як злочини з формальним складом, наприклад непокора (ст. 402), невиконання наказу (ст. 403), дезертирство (ст. 408) та ін. Вони визнаються закінченими з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння і не потребують для констатації наявності складу злочину як підстави кримінальної відповідальності настання суспільно небезпечних наслідків.

Більшість військових злочинів вчиняються лише шляхом активних дій, наприклад перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424), погроза або насильство щодо начальника (ст. 405), мародерство (ст. 423). Низка цих злочинів вчиняється у формі бездіяльності, тобто пасивної поведінки, коли особа не вчиняє активних дій, які вона повинна була і могла вчинити: невиконання наказу (ст. 403), бездіяльність військової влади (ст. 426). Деякі військові злочини можуть вчинятися у формі як активної, так і пасивної поведінки: порушення правил несення бойового чергування (ст. 420), зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (ст. 423).

У кримінальному законі при описуванні об’єктивної сторони деяких військових злочинів як обов’язкові ознаки складу злочину вказуються такі «спеціальні» ознаки: воєнний стан (ст. 428), бойова обстановка (ст. 427), поле бою (ст. 429), район воєнних дій (ст. 433), тяжкі наслідки (статті 423, 425). Ці ознаки свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності військових злочинів і тому утворюють за загальним правилом кваліфіковані склади злочинів. У такий спосіб нормотворчої техніки законодавець забезпечує диференціацію обсягу і меж кримінальної відповідальності залежно від місця, обстановки вчинення військових злочинів чи їх суспільно небезпечних наслідків. У цих випадках завжди передбачається підвищена відповідальність, у санкціях статей встановлюються більш суворі покарання за суспільно небезпечні, злочинні діяння, що вчиняються в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, на полі бою або в районі військових дій, із застосуванням зброї, а також якщо діяння спричинило тяжкі наслідки тощо. Це зумовлено підвищеним ступенем суспільної небезпечності діянь, учинених у зазначених особливих умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців. Розглянемо їх докладніше.

Воєнний стан (ч. 3 ст. 402; ч. 2 ст. 403; ч. 3 ст. 404; ч. 3 ст. 405; ч. 4 ст. 407; ч. 3 ст. 408; ч. 3 ст. 409; ч. 3 ст. 410; ч. 3 ст. 411; ч. 3 ст. 413; ч. 2 ст. 418; ч. 2 ст. 420; ч. 2 ст. 421; ч. 2 ст. 423; ч. 4 ст. 242; ч. 4 ст. 425; ч. 2 ст. 426; ч. 2 ст. 428) — особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування спеціальних повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене цією загрозою, певне (можливе) обмеження конституційних прав і свобод людини, громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень[3]. Тобто це період фактичного знаходження України у стані війни з іноземною державою. Початком воєнного стану є день і час оголошення стану війни або нападу (агресії) на Україну. Закінченням воєнного стану вважаються день і час оголошення про припинення військових дій. Якщо ж військові дії фактично продовжуються після оголошення про їх припинення, то закінченням воєнного стану слід вважати час фактичного закінчення таких дій.

Бойова обстановка (ч. 2 ст. 402; ч. 2 ст. 403; ч. 3 ст. 404; ч. 3 ст. 405; ч. 4 ст. 407; ч. 3 ст. 408; ч. 3 ст. 409; ч. 3 ст. 410; ч. 3 ст. 411; ч. 3 ст. 413; ч. 2 ст. 418; ч. 2 ст. 420; ч. 2 ст. 421; ч. 2 ст. 423; ч. 4 ст. 424; ч. 3 ст. 425; ч. 2 ст. 426, ст. 427, ч. 2 ст. 428) — період знаходження військової частини, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні і протиборстві з противником, підготовка чи ведення бою (бойової операції). Бойова обстановка може виникнути як у воєнний, так і в мирний час, наприклад при відбитті нападу на Державний кордон України.

Поле бою (статті 429, 432) — частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбуваються, відбулися або повинні відбутися озброєне зіткнення і протиборство з противником.

Район воєнних дій (частини 1, 2 ст. 433; ст. 435) включає територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тилових підрозділів фронту ведення воєнних дій.

Тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 402; ч. 1 ст. 403; ч. 2 ст. 404; ч. 3 ст. 406; ч. 2 ст. 412; ч. 3 ст. 414; ст. 416; ст. 417; ст. 419; ч. 1 ст. 420; ч. 3 ст. 422; ч. 2 ст. 423; ч. 3 ст. 424; ч. 2 ст. 425) — оцінна категорія, що означає, як правило, зрив заходів стосовно забезпечення постійної бойової готовності військової частини, підрозділу, корабля; зрив бойового завдання, операції; знищення або пошкодження бойової та спеціальної техніки; загибель людей чи смерть хоча б однієї людини; втрата управління військами; заподіяння великої чи особливо великої майнової шкоди та ін.

Суб’єктивна сторона військових злочинів. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони більшості військових злочинів є умисна форма вини. Деякі з них, наприклад необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 412), недбале ставлення до військової служби (ст. 425), припускають необережну форму вини. На відміну від цього розголошення відомостей військового характеру, що становить державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422), можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності. Деякі військові злочини пов’язані із наявністю змішаної (подвійної) форми вини, коли психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння може характеризуватися умисною формою вини, а до суспільно небезпечних наслідків — необережністю, наприклад порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпечність для оточення (ст. 414), порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415).

У деяких військових злочинах обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони є мотив і мета. Так, погроза або насильство щодо начальника (ст. 405) вчиняється у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна (ст. 410) вчиняються з корисливих мотивів чи з корисливою метою. Зловживання військовою службовою особою владою (ст. 423) вчиняється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. У зазначених злочинах мотив, а також мета є обов’язковими (конститутивними) ознаками суб’єктивної сторони складу злочину. Відсутність таких ознак свідчитиме і про відсутність цього складу злочину.

Суб’єкт військових злочинів. Суб’єктом злочинів, що посягають на порядок несення військової служби, є спеціальний суб’єкт (ч. 2 ст. 18). Він, крім ознак загального суб’єкта (особа фізична осудна, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наступити кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18)), повинен мати і спеціальні ознаки, визначені у ст. 401 КК та законах України, які регулюють порядок несення або проходження військової служби. Згідно із ч. 2 ст. 401 КК суб’єктами військових злочинів є: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також військовозобов’язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів (ч. 1 ст. 401 КК), інші особи, визначені законом. Згідно з цим суб’єктами військових злочинів можуть бути: солдати, матроси, сержанти, старшини, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, курсанти та слухачі військово-навчальних закладів та військовозобов’язані під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів[4]. Цими суб’єктами можуть бути як чоловіки, так і жінки, що добровільно вступили на військову службу.

Суттєвою ознакою зазначених осіб як суб’єктів злочину є те, що вони несуть чи проходять військову службу або є військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (перевірних) чи спеціальних зборів. Військова служба у Збройних Силах України регулюється Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» і полягає у професійній військовій діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із обов’язком проходження військової служби із захисту Вітчизни.