РОЗДІЛ IV ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону України № 334 безнадійною визнається заборгованість по зобов’язаннях, за якою минув строк позовної давності. Отже, коли кредитна спілка надає позику членам кредитної спілки, а останні через будь-які причини її не повертають, то після закінчення строку позовної давності (тривалість у три роки) така заборгованість буде вважатися безнадійною. Пунктом 14.1.56 Кодексу визначено, що доходи — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Після закінчення строку позовної давності сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, включається до складу його загального місячного оподатковуваного доходу (пп. 164.2.7 Кодексу) і підлягає оподаткуванню за ставкою, передбаченою п. 167.1 ст. 167 Кодексу. Згідно з п. 171.2 ст. 171 Кодексу відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. Визначення податкового агента див. у редакції пп. 18.1 та 18.2 ст. 18 Кодексу. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу (п. 127.1 ст. 127 Кодексу). З урахуванням підпункту 164.2.7 ст. 164, у разі коли кредитна спілка у податковому періоді (місяці) провадить списання неповернутої суми позики, то фізична особа самостійно сплачує податок з такого доходу та відображає їх у річній податковій декларації.

Взаємовідносини між ломбардом та фізичною особою регулюються: щодо оформлення договору позики — положеннями § 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України (ЦКУ); щодо оформлення договору зберігання — положеннями статей 967 і 968 ЦКУ (передача речі фізичною особою на зберігання ломбарду оформляється шляхом видачі іменної квитанції, яка виконує роль договору зберігання. При цьому ціна речі встановлюється за домовленістю сторін); щодо оформлення договору застави — положеннями § 6 «Застава» глави 49 ЦКУ та закону про заставу (якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави має бути засвідчено нотаріально, а інформацію про речові права на нерухомість має бути внесено до Держреєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень).

Отримання фізичною особою кредиту від ломбарду складається з таких етапів: отримання ломбардом від фізичної особи майна в заставу та надання їй кредиту; погашення фізичною особою суми кредиту, процентів за ним і плати за зберігання майна після закінчення строку договору або достроково; повернення ломбардом фізичній особі майна, прийнятого в заставу.

Як правило, після закінчення строку договору заставодавцю надається пільговий строк, протягом якого він має повернути отриманий від ломбарду кредит і забрати своє майно із застави. Згідно зі ст. 968 ЦКУ після закінчення строку договору зберігання річ може зберігатися в ломбарді три місяці.

У випадку якщо після закінчення пільгового строку фізична особа не забирає річ із ломбарду і не повертає кредит, ломбард, залежно від умов договору, або залишає заставлене майно у своїй власності, або реалізує його. Із суми виручки від продажу такого майна погашаються кредит, проценти за користування ним, утримуються плата за зберігання майна та інші платежі, які на підставі договору чи закону має бути здійснено на користь ломбарду. Залишок суми виручки повертається фізичній особі на підставі ст. 968 ЦКУ і ст. 25 Закону України про заставу.

Відповідно до пп. 14.1.56 Кодексу доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. Відповідно до пп. 165.1.29 даного Кодексу до переліку доходів, які не входять до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, належить основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської установи, яка повертається йому, а також основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти. Тобто, згідно із Кодексом, сума позики є доходом фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором терміну (до її повернення) вона не є базою оподаткування. У разі невиконання фізичною особою зобов’язання, забезпеченого заставою, тобто після закінчення терміну дії договору, у такої фізичної особи виникає база оподаткування податком на доходи фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк.

Під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна: у ломбарді в наявності фактично знаходяться гроші заставодавця — платника податку; у заставодавця (фізичної особи) може виникнути й об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню такій фізичній особі.

При виконанні ломбардом функцій податкового агента під час виплати грошових коштів за договором позики (при наданні позики) ломбарди як податкові агенти виконують функції лише в частині нарахування та виплати зазначених доходів (наданої позики). У разі невиконання фізичною особою зобов’язання, забезпеченого заставою, після закінчення терміну дії договору, у такої фізичної особи виникає об’єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації (підпункт 164.2.7 ст. 164).

Згідно із Цивільним кодексом України (глава 71) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов’язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути оговорені сторонами у договорі позики. Тобто позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала таку позику (пп. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 Кодексу). Щодо позикових операцій ломбард не є податковим агентом, оскільки у даному випадку він не може виконувати обов’язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, оскільки під час видачі позики вона [позика] не є доходом позичальника.

Разом з тим Законом України від 02.10.92 № 2654-ХІІ «Про заставу» (ст. 19, 25) та статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов’язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов’язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави. Із сум, одержаних від цього продажу коштів (включаючи основну суму наданої платнику податку застави), згідно з пунктом 18.1-18.2 та пунктом 173.1 Кодексу, суб’єкт господарювання (і в тому числі якщо предмет застави реалізується спеціалізованою організацією за заявкою виконавчої служби) має нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 168 Кодексу, та за ставкою, зазначеною в пункті 167.1 статті 167 Кодексу, і направити податковому органу звітність за формою № 1ДФ.

Згідно із Законом України від 18.11.97 № 637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операції з ними», який встановлює правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів, дорогоцінні метали — це золото, срібло, платина і метали платанової групи у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо), дорогоцінне каміння — це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Як об’єкт власності платника податку, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння слід розглядати як рухоме майно (п. 14.1.104 Кодексу). Оподаткування доходів від продажу такого майна слід провадити із застосуванням положень пункту 173.1 статті 173 Кодексу.

170.5.1. Залежно від статусу отримувача дивідендів емітент зобов’язаний утримати та сплатити до бюджету податки. Зокрема, підпунктом 165.1.18 Кодексу передбачено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів. Як і коли це зробити, а також яку звітність подати, розглянемо в даному коментарі підпункту 170.5.1. Проте спочатку нагадаємо, як оподатковуються дивіденди у джерела виплати, тобто в самого емітента.

Оподаткування дивідендів у емітента: порядок оподаткування дивідендів при їх виплаті визначено п. 153.3 даного Кодексу, а саме: встановлено, що авансовий внесок, передбачений підпунктом 153.3.2, не справляється, зокрема, при виплаті дивідендів фізичним особам.

Оподаткування дивідендів отримувачів — фізичних осіб. Дивіденди належать до категорії доходів, які остаточно оподатковуються при їх виплаті. Зобов’язання з утримання та сплати до бюджету податку з таких доходів покладено на емітента. Розглянемо, як це відбувається на практиці, якщо емітент — резидент України, а отримувачі — фізичні особи (у т. ч. нерезиденти).

У цьому випадку емітенту слід керуватися розділом IV даного Кодексу, згідно з яким:

— дивіденди підлягають оподаткуванню за ставкою 5 % при їх виплаті та за їх рахунок (пп. 170.5.3, 170.5.4);

— ПДФО перераховується до бюджету під час виплати доходу єдиним платіжним документом, а якщо дивіденди виплачуються з готівкової виручки, тоді протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (пп. 168.1.2, 168.1.4);

— дані про суми нарахованих і виплачених дивідендів, а також про нарахований і сплачений ПДФО емітент включає до форми № 1ДФ за ті квартали, у яких відбувається нарахування (виплата) дивідендів, при цьому вказує код ознаки доходу «12».

На дивіденди, які виплачуються фізичним особам, внески на загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування не нараховуються, оскільки дивіденди не входять до фонду оплати праці (п. 3.35 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.04 р. № 5).