РОЗДІЛ III ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.1 статті 7 ПКУ платник податку визначається основним елементом будь-якого податку.

Згідно зі ст. 15 ПКУ платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування, або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податку може бути платником податку за одним або декількома податками та зборами.

Поняття та види юридичної особи регламентуються ст. 80 та 81 ЦКУ. Згідно зі ст. 24 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-IV людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Платники податку на прибуток розподілені на категорії відповідно до свого організаційно-правового статусу.

133.1. Даний пункт окреслює платників податку на прибуток з числа резидентів. Пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ визначає резидента (у цілях оподаткування прибутку підприємств) як юридичну особу та її відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність, відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами (див. детально коментар до даного підпункту).

133.1.1. Відповідно до коментованого підпункту платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб’єкти господарювання — юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Поняття суб’єкта господарювання міститься в ст. 55 глави 6 розділу ІІ ГКУ від 16.01.2003 № 436-IV Згідно з частиною 1 ст. 55 ГКУ суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 2 ст. 55 ГКУ суб’єктами господарювання є:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього ЦКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому Законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані, відповідно до Закону, як підприємці.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Тобто платниками податку на прибуток — суб’єктами господарювання, — є юридичні особи, які здійснюють діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність та провадять її як на території України, так і за її межами.

Відповідно до ПКУ внаслідок господарської діяльності повинен виникати дохід. Так, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/ або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок визнання та класифікацію доходу наведено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» (Далі — Положення № 5), що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153. Відповідно до п. 5 Положення № 5 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Визначення поняття «прибуток» у тексті ПКУ відсутнє. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов’язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності відображено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», що затверджено наказом Міністерства фінансів

України від 28.12.2000 № 353 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.01.2001 р. за № 47/5238.

Очевидно, що поняття «дохід» та «прибуток» не є тотожними. Тому є певна суперечність між нормами ЦКУ та ПКУ А також у частині ідентифікації ПКУ господарської діяльності з отриманням доходу при визнанні управлінь залізниці, підприємств залізничного транспорту та неприбуткових установ платниками податку у разі отримання прибутку внаслідок своєї діяльності.

133.1.2. Згідно з коментованим підпунктом платниками податку на прибуток з числа резидентів є управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Управління залізниці є територіально-галузевими об’єднаннями, які засновані на державній власності, тобто зазначені суб’єкти господарювання є державними підприємствами. Перерозподіл доходів залізниць визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.98 № 173 «Про перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, та Порядок розподілу дохідних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту».

Згідно з цією Постановою розподіл дохідних надходжень залізниць здійснюється з урахуванням частки виконаних робіт та наданих ними послуг в єдиному перевізному процесі, а дохідні надходження — платежі, нараховані за перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти і пов’язані з ними послуги, що підлягають розподілу між залізницями, які беруть участь у перевезеннях. Розподіл нарахованих дохідних надходжень від перевезень вантажів і пасажирів здійснюється за тарифним принципом за кожним перевізним та проїзним документом з виділенням окремих видів сполучень та статей доходів.