РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

7.2. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

7.4. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

Правове регулювання обов’язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їх установлення, зміни й скасування, так і чітким закріпленням усіх елементів, що характеризують податок чи збір як цілісний досконалий механізм. Законодавчі акти по окремих податках і зборах відрізняються стабільною, традиційною структурою. Як складові її частини виступають елементи правового механізму податку або збору. Законодавче регулювання оподаткування припускає наявність вимоги закріплення складових елементів, що визначають цілісну правову конструкцію податку чи збору. Так, акти законодавства про податки і збори мають бути сформульовані таким чином, щоб кожний точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити.

Закріплення правової конструкції податку, втілення її у відповідну правову форму пов’язане з дослідженням і певними сутнісними підсумками при характеристиці поняття податкового механізму. Дана категорія характеризується в національних законодавствах, але без деталізації й визначення змісту. Так, українське податкове законодавство використовувало поняття «механізм сплати податків і зборів»[16], але у жодному законодавчому акті не визначено чітко — що ж розуміти під подібним механізмом. У цьому випадку сформовано певний алгоритм побудови спеціальних законодавчих конструкцій, якими регулюється сплата відповідних податків і зборів. Вони мають традиційну структуру, розташування статей. Природно, ми абстрагуємося від ситуації, коли в акті присутня яка-небудь спеціальна норма (бюджетне відшкодування; бандерольний спосіб сплати податку та ін.), що неможливо застосувати по інших податках.

Цільний правовий режим конкретного податку або збору припускає об’єктивне сполучення елементів, що становлять правовий механізм податку. Серед них можна виділити як обов’язкові, так і факультативні. Обов’язкові елементи правового механізму податку включають групу основних і додаткових. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податковий механізм невизначеним. Виходячи із цього, до групи основних елементів правового механізму податку необхідно віднести: а) платника податку; б) об’єкт оподаткування; в) ставку податку.

Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, забезпечують логічний і раціональний режим його закріплення. Варто враховувати, що додаткові елементи є такими ж обов’язковими, як і основні. Цільний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів. Відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дає змоги законодавчо закріпити окремий податок або збір (наприклад, неможливо уявити податок, який незрозуміло куди надходить (до якого виду бюджету). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку достатньо різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму). За характером деталізації цю групу елементів можна розподілити на: а) додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні або пов’язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування поняття, залежні або опосередковано пов’язані з об’єктом оподаткування); б) додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, методи, строки і способи сплати податку; бюджет або фонд, куди надходять податкові платежі). Таким чином, як додаткові елементи правового механізму податку можна виділити: предмет, базу, одиницю оподаткування, джерело сплати податку, методи, строки і способи сплати податку, особливості податкового режиму, бюджет або фонд надходження податку (збору), особливості податкової звітності.

Факультативні елементи є необов’язковими для правового механізму податку й можуть закріплюватися в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, а можуть бути відсутніми.

В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих елементів, характерних винятково для даного податку. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів по майнових податках; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи і становлять групу факультативних, які можуть бути присутніми в податковому механізмі, а можуть і не використовуватись.

Стаття 8. Види податків та зборів

8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Класифікація видів усіх податків та зборів може здійснюватись за рядом підстав.

1. Залежно від каналу надходження. Податки та збори надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого їх можна розподілити на закріплені й регульовані. Закріплені податки цілком надходять до конкретного бюджету або позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, які надходять до державного бюджету, до місцевого бюджету. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань за такими податками, що підлягають зарахуванню безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

2. Залежно від платника: а) податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та ін.); б) податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб); в) змішані — податки, що передбачають як платників і юридичних, і фізичних осіб (плата за землю). При цьому змішані податки можна розподілити на: податки, які визначаються наявністю певних матеріальних благ, та податки, які визначаються діяльністю платників.

3. Залежно від форми оподаткування: а) прямі (прибутково-майнові) — податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування та включаються в ціну товару й сплачуються виробником або власником: особисті — податки, що сплачують платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника; реальні (від англ. real — майно) — податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід; б) непрямі (на споживання) — податки, які справляються в процесі використання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надлишку до ціни виробництва товару й сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.

4. Залежно від способу стягнення: а) пайові (кількісні) — розмір податку встановлюється для кожного платника окремо та враховується майновий стан платника і його можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників; б) репартиаційні — податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма справляння податків, що проходила кілька етапів: перший — установлення загальної суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій — її розподіл між платниками.

5. Залежно від характеру використання: а) загального призначення — податки, що використовуються на загальні цілі, без конкретизації заходів або витрат, на які вони витрачаються (фактично це і є дійсно податки); б) цільові податки — податки, що зараховуються до цільових фондів і призначені для цільового використання. Фактично однією з основних ознак податків є нецільовий характер, тому такі платежі за природою фактично є зборами.

6. Залежно від періодичності справляння: а) разові — податки, що сплачують один раз протягом певного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з майна, що переходить у порядку спадкування або дарування). Переважно цей різновид податків також має характер зборів; б) систематичні (регулярні) — податки, що справляються регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього періоду володіння або діяльності платника (щомісячно, поквартально).