РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Закладаючи основи надання податкових пільг, необхідно чітко визначити саме категорії платників, а не окремих юридичних або фізичних осіб, тобто виділяється певна однорідна група платників податків, що характеризується конкретною ознакою, на підставі якої й формується пільговий податковий режим. Усі інші платники податків визначають об’єкт оподаткування, обчислюють податкову базу й суму податків у повному обсязі згідно зі встановленими законодавством загальними правилами. Таким чином, податковою пільгою визнається звільнення платника податків від нарахування й сплати податку або сплата ним податку в меншому розмірі при наявності підстав, визначених законодавством України. Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший — Податковий кодекс України, що закріплює принципові винятки для певних категорій платників або галузей. При цьому йдеться про регулювання податкових звільнень на рівні визначення родової конструкції податкової пільги, підстав надання звільнень, різновидів пільг та закріплення відповідних податкових пільг за окремими податками та зборами, що встановлюються певними розділами особливої частини Податкового кодексу. Другий — підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних платників та деталізують процедурну реалізацію приписів щодо податкових звільнень.

Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування й сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов’язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їхньої діяльності й об’єкт оподаткування. Платник податків має право використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування й у період усього строку її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів. Характеристика податкових пільг має бути заснована на рівності в оподаткуванні. При наданні пільг критерієм має бути матеріальне становище суб’єкта оподаткування. Навряд чи є правомірними підстави для надання пільг, якщо вони не пов’язані з майновим становищем. Класифікація податкових пільг може здійснюватися за різними принципами.

Пункт 30.9 ст. 30 цього Кодексу закріплює вичерпний перелік видів податкових пільг. Принциповим моментом для їх розмежування є момент надання такого звільнення — до того, як визначена сума для сплати чи після. З цих позицій у Податковому кодексі закріплена не досить зручна конструкція, яка поєднує два різних види пільги: вирахування та знижку. Перше звільнення використовується під час розрахунку суми податку, тоді як знижка передбачає зменшення вже розрахованої суми на певний розмір. Податкова пільга надається шляхом: 1) вирахування (вилучення) — вид пільги, при якій здійснюється виділення окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об’єкта при нарахуванні й сплаті податку. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати: а) за видами платників: повні — надаються всім платникам; часткові — надаються певним категоріям платників; б) за строками: постійні — діючі постійно протягом тривалого періоду часу; тимчасові — діючі протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні — надаються у зв’язку з появою певних раптових обставин; в) за елементами об’єкта: майнові — відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові відрахування — застосовуються до частини доходу платника; залежно від виду діяльності; 2) знижки — вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі. Тут можна застосувати класифікацію вирахувань (вилучень) у галузі оподаткування (за видами платників; за строками; за елементами податкової бази): а) лімітовані знижки, розмір яких обмежений прямо або опосередковано; б) нелімітовані — знижки, при яких податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника податків; в) встановлення зниженої ставки оподаткування; г) звільнення від сплати податку та збору.

Стаття 31. Строк сплати податку та збору

31.1. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов’язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

31.2. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

31.3. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 67 Конституції України платник податків зобов’язаний вчасно й у повному розмірі сплачувати податки. Таким чином, своєчасна сплата податків і зборів є одним з основних обов’язків платника податків. З метою реалізації обов’язків платника податків Податковий кодекс України встановлює строки сплати податку. Строком сплати податку визнається період часу, що починається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податків і закінчується моментом закінчення строку сплати податку. Строки сплати податків залежать від того, належать податки до термінових або періодичних-календарних: 1) термінові податки — податки, які сплачуються протягом певного строку з моменту виникнення податкового обов’язку; 2) періодичні податки — податки, які сплачуються протягом певного строку, встановленого календарною датою. їх можна розділити на: а) декадні податки — сплачуються один раз на десять днів; б) щомісячні податки — сплачуються один раз на місяць; в) щоквартальні податки — сплачуються один раз на квартал; г) піврічні податки — сплачуються один раз на півроку (податок на землю, розрахунок після закінчення 6 місяців); д) щорічні податки — сплачуються раз на рік.

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового обов’язку, зазначену в наданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, що випливають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, установлених цим Кодексом. У випадку, якщо відповідно до ст. 57 цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає податковий обов’язок платника податків із причин, не пов’язаних із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму податкового обов’язку в строки, визначені в Кодексі, а якщо такі строки не визначено, — протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

Стаття 32. Зміна строку сплати податку та збору

32.1. Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

32.2. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

відстрочки;

розстрочки;

податкового кредиту.

32.3. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку.

Зміною строку сплати податку й збору визнається перенесення вповноваженим органом установленого строку сплати податку (збору) на більш пізній. Зміна строку не скасовує існуючого й не створює нового обов’язку по сплаті податку й збору. Зміна строку сплати податку й збору здійснюється за рішенням органів, до компетенції яких входить прийняття відповідних рішень:

1) відстрочка являє собою перенесення граничного строку сплати повної суми податку на більш пізній строк. Відстрочка (розстрочка) по сплаті податку (збору) може бути представлена по одному або декількох податках. Вона не може надаватися або встановлюватися по податковому обов’язку по ввізному миту, акцизному податку, податку на додану вартість при ввозі товарів (робіт, послуг) на митну територію України, зборах у Пенсійний фонд України або інших зборах у межах державного чи обов’язкового соціального страхування, якщо інше не встановлено законами по цих податках та зборах. Відповідно до ст. 100 цього Кодексу розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному цим Кодексом.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.