РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Відкритий перелік об’єктів оподаткування передбачає виділення об’єктів, які найбільш часто виокремлюються як підстава справляння податку чи збору. До них належать: майно, товари, прибутки, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг). Традиційний шлях законодавця при визначенні об’єкта оподаткування — відкритий перелік різних його видів, передбачає обов’язкову наявність зв’язку між нормою Загальної частини Податкового кодексу України й нормою Особливої частини Податкового кодексу України. Це означає, що, визначивши серед різновидів об’єкта оподаткування дохід, майно і т. д., законодавець передбачає обов’язкову деталізацію конкретного виду об’єкта при побудові правового механізму окремого податку або збору. Таким чином, загальною нормою встановлюються тільки рамки, у межах яких деталізуються особливості окремого виду об’єкта оподаткування у спеціальних нормах. Податкове законодавство дуже часто виділяє як доходи матеріальні надходження. У багатьох випадках при цьому змішуються подібні, але нерівнозначні поняття. Так, у деяких випадках важко було розмежувати поняття «дохід», «прибуток», «виручка». Багато проблем і різних думок викликали свого часу відрахування валютної виручки (так званий податок на валютну виручку) підприємств, що передують механізму обов’язкового продажу валютної виручки. Деякі податкові інспекції виділяли як об’єкт оподаткування всю валютну виручку підприємств, що при середній ставці в 35 % (30 % — державний валютний фонд і 5 % — місцевий) змушувало робити дані відрахування й за рахунок фонду заробітної плати. Це відбувалося незважаючи на те, що за логікою постанови мався на увазі дохід, а не вся виручка підприємств.

Законодавче закріплення видів об’єктів оподаткування необхідно уточнювати й удосконалювати у відповідних розділах Особливої частини Податкового кодексу України, оскільки окремі з них дублюють один одного або є складовими частинами один одного. Наприклад, дохід є складеним елементом вартості, куди крім нього входять матеріальні витрати. Тому доречним може бути не виділення доходу й вартості, а акцент на вартості (і різних її складових). Таким чином, фактично, будуть охоплені відразу три різновиди об’єктів оподаткування: вартість, дохід, прибуток.

1. Характеристика майна як об’єкта оподаткування має не просте завдання, оскільки в цьому випадку особливо виразно може проступити стик між податково-правовим і цивільно-правовим регулюванням. Щоб залишатися на позиціях податково-правового регулювання, важливо орієнтуватися на формування відповідного для даного типу регулювання правового режиму. Якщо в умовах цивільно-правових відносин характеристика майна в першу чергу пов’язується з відносинами власності, то податково-правове регулювання орієнтоване на обумовленість реалізації податкового обов’язку тим чи іншим майном. Саме з позицій формування правової конструкції зв’язків майна платника податків і реалізації ним обов’язків із податкового обліку, сплати податку й податкової звітності й необхідно вводити категорію майна як об’єкт оподаткування. Виділення майна як об’єкта оподаткування передбачає деталізацію його за окремими видами податків. При цьому вона здійснюється, як правило, за рахунок перерахування тих видів майнових об’єктів, наявність яких у платника передбачає реалізацію податкового обов’язку. Наприклад, при виділенні нерухомого майна виділяються об’єкти майна, які розташовані на землі й не можуть бути перенесені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також землю. Фактично подібний підхід збережений і при оподаткуванні транспортних засобів, де об’єкт оподаткування визначається як закритий перелік різних видів транспортних засобів і самохідних машин і механізмів. Очевидно, необхідно замислитися про критерій виділення майнових об’єктів як об’єкта оподаткування. Навряд чи це повинно бути обумовлене наявністю певної матеріальної вигоди, пов’язаної з володінням цим майном. Вбачається, що в подібній ситуації ми можемо зіштовхнутися із внутрішнім подвійним оподаткуванням. Матеріальна вигода в остаточному підсумку конкретизується в доході або прибутку, які отримані у зв’язку з володінням майном і які, крім майнового оподаткування, виступають окремими об’єктами оподаткування. У підсумку у того самого платника податків та сама дія (пов’язана з володінням, користуванням або розпорядженням майном і яка принесла дохід або прибуток) може потрапити під оподаткування двічі: за реальними і особовими податками. Тому нам вбачається, що виділення майна як об’єкта оподаткування не повинно обумовлюватися вигодами від його використання, оскільки це порушить один із фундаментальних принципів — недопущення внутрішнього подвійного оподаткування.

2. Товар як об’єкт оподаткування передбачає специфічну підставу щодо виникнення податкового обов’язку. Йдеться про те, що з метою оподаткування перш за все важливо визначити саме вартість товару або оборот від реалізації товарів. Саме з цих позицій Податковий кодекс підходить до закріплення цього різновиду об’єкта. Взагалі визначення товару має міжгалузеве значення, яке потребує галузевого режиму регулювання залежно від особливостей правового впливу. Згідно зі ст. 14 цього Кодексу товарами визнаються матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються в будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Фактично, йдеться про запозичення цивільно-правової конструкції регулювання цього явища, якому не надано ніяких специфічних ознак.

3. Одним з основних видів об’єктів оподаткування є доходи. Відсутність чіткого законодавчого регулювання даного поняття породжує цілий ряд проблем. Звідси — безліч протиріч між платниками й податковими органами. Виникають питання, чи є доходом безкоштовно отримані послуги, плата за товар нижче його вартості? Якщо так, то дуже часто в платника просто відсутні кошти для сплати податку. Подібна підстава реалізується при характеристиці доходу як об’єкта оподаткування. При цьому доходи розмежовуються як від джерел у державі, так і від джерел за межами держави. Важливо мати на увазі, що подібна диференціація здійснюється як на рівні родових норм, так і на рівні спеціальних. Перший тип розмежування доходів, на жаль, не затребуваний українським податковим законодавством, і основна увага приділяється даній проблемі на рівні спеціальних податкових норм. Характеристика доходу як об’єкта оподаткування передбачає певне роздвоєння й використання специфічних підстав формування доходів юридичних і фізичних осіб. Оподаткування юридичних осіб обумовлює використання такої категорії, як валовий дохід, який включає загальну суму доходів платника податку від усіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, так і за її межами[34]. Перелік елементів валового доходу деталізується залежно від конкретних форм. Як об’єкт оподаткування дохід виступає й у податку з доходів фізичних осіб, де він розмежовується на загальний річний оподатковуваний дохід і загальний місячний. Необхідно мати на увазі, що дуже часто дохід характеризується в податковому законодавстві як загальна сума надходжень (у грошовій або натуральній формі) із всіх джерел і фактично виступає як виручка особи. Більш точним показником податкоспроможності, на нашу думку, у цьому випадку є прибуток, коли сума надходжень уже очищена від матеріальних витрат.

4. Характеризуючи прибуток як об’єкт оподаткування, необхідно мати на увазі, що він належить тільки до регулювання оподаткування юридичних осіб. Категорія прибутку не може бути застосована щодо оцінки результатів діяльності фізичних осіб. Це пов’язано як з особливостями обліку й визначення (у першу чергу виходячи із критеріїв бухгалтерського обліку), так і зі змістом даного поняття. Відносно фізичних осіб об’єктом оподаткування може виступати тільки дохід, тоді як податкове регулювання діяльності юридичних осіб допускає використання як доходу, так і прибутку. До 1995 р. в Україні основним видом прямого податку з юридичних осіб був податок на доходи, який змінився податком на прибуток. Це була чітко сформульована позиція, що виходить із фіскальної функції податків при обмеженні стимулюючої, хоча це і характеризується рядом принципових недоліків. До них належать: виділення як об’єкта оподаткування окремих складових по кілька разів (заробітна плата); відсутність джерела сплати при необхідності перерахування (коли дохід дорівнює заробітній платі) податку і т. д. Не враховувалися й проблеми сезонних підприємств, які повинні були щомісяця перераховувати податкові відрахування, а реально одержували дохід, наприклад, восени (сільськогосподарське виробництво). Перехід до оподаткування прибутку юридичних осіб передбачив і деталізацію цього об’єкта оподаткування. У цьому випадку можливі два принципові підходи до визначення прибутку: закріплення закритого переліку надходжень, що складають прибуток, або коректування сукупного доходу (загальної суми надходжень) платника на суму матеріальних витрат.

5. Визначивши додану вартість продукції (робіт, послуг) як різновид об’єкта оподаткування, не деталізується, що розуміється під доданою вартістю, а йдеться про реалізацію товарів, робіт, послуг. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що, фактично, зміст доданої вартості як об’єкта оподаткування зводиться до вартісної оцінки реалізації товарів, робіт, послуг. При характеристиках реалізації товарів, робіт, послуг як різновидів об’єкта оподаткування необхідно враховувати ряд обставин. По-перше, об’єктом оподаткування може бути вартість тільки тих товарів, робіт, послуг, які вже реалізовані, виконані або зроблені. Вартість же нереалізованих товарів може виступати об’єктом оподаткування тільки як майно платника податків. При цьому законодавець не вказує, яка реалізація вважається фактичною, використовуючи переважно відсильні норми до цивільного законодавства. По-друге, і робота, і послуга розглядаються як об’єкт оподаткування. Однак результати роботи мають матеріальне вираження й можуть бути реалізовані тільки після закінчення робіт, а результати послуг не мають матеріального вираження і їх реалізація відбувається в ході надання цих послуг. Таким чином, об’єкт оподаткування робіт має статичний характер, тоді як аналогічний об’єкт по послугах має тривалий характер. По-третє, виділення реалізації як об’єкта оподаткування обов’язково передбачає певний вартісний її еквівалент. Певну складність при характеристиці даного виду об’єкта оподаткування становить використання законодавцем оцінних понять, яким не надається ніякої деталізації. У найкращому разі застосовується метод закритого або відкритого переліку понять. Так, досить умовним є виділення монопольних і високорентабельних товарів при сплаті акцизного збору. Критерій віднесення товарів до монопольних, визначення високої норми рентабельності законодавчо не врегульований. Чимало проблем пов’язано і з невизначеністю таких понять, як товари першої необхідності, оптова реалізація товарів і т. д. Навряд чи доречно при податково-правовому регулюванні використовувати образні, оцінні поняття. У випадку їх застосування необхідно закріпити чіткі критерії тих характеристик і якостей, які виділені як родові ознаки. Це важливо, оскільки податково-правове регулювання націлене на визначення насамперед суми податку, що підлягає сплаті, і оцінні характеристики тих чи інших понять, у зв’язку з цим необхідно трансформувати в точні кількісні показники, ґрунтуючись на яких, можна точно визначити розмір податку.

Стаття 23. База оподаткування

23.1. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування.

База оподаткування — це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

23.2. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

23.3. У випадках, передбачених цим Кодексом, один об’єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

23.4. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Базою оподаткування є конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування. Для визначення суми податку, яку необхідно сплатити до бюджету, об’єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скорегувати кількісні характеристики об’єкта оподаткування. На підставі цього податкова база буде істотно відрізнятися від кількісних ознак самого об’єкта оподаткування. Податкова база за своїм змістом є об’єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, обчислення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов’язок сплатити податок, тобто об’єктом оподаткування. Наприклад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що обумовлює обов’язок сплатити акциз. Так, реалізація підакцизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин, які виникають у зв’язку з певними діями платників податків: реалізацією підакцизного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньому ринку, ввозом товару на митну територію. Саме ці дії і є обставинами, що обумовлюють обов’язок сплатити акциз. Визначення бази оподаткування не означає відсутність обліку або заниження предмета (тим більше об’єкта) оподаткування. Конструкція «заниження об’єкта» до багатьох податків взагалі не застосовується: об’єкт цих податків можна сховати (не враховувати) тільки повністю, але не частково. Заниження бази оподаткування не можна кваліфікувати як приховання або відсутність обліку, тому що платник податків заявляє про наявність об’єкта оподаткування.

Стаття 24. Одиниця виміру бази оподаткування

24.1. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

24.2. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.

24.3. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Використання й розрахунок бази оподаткування передбачає певний масштаб. Це робиться при характеристиці об’єкта оподаткування, обранні параметрів його виміру. Вимір об’єкта оподаткування здійснюється за допомогою одиниці оподаткування, що виступає як умовна одиниця, яка надає кількісний вираз базі оподаткування. Необхідно мати на увазі, що застосувати податкову базу до багатьох видів майнових податків досить складно, тому що їх важко виразити в яких-небудь одиницях. У цьому випадку використовується одиниця оподаткування — конкретна специфічна характеристика предмета оподаткування, до якої застосовується ставка податку. У деяких випадках характеристика одиниці оподаткування зводиться до системи його виміру: вартості, площі, потужності, обсягу, характеризуються як певна кількісна міра предмета оподаткування. Важливо при цьому уточнити, що мова йдеться не про загальну вартість або площу предмета, що більшою мірою характерно для визначення бази оподаткування, а саме про одиниці визначення характеристик предмета оподаткування.

Одиниця оподаткування значною мірою становить практичний інтерес. За її допомогою встановлюються нормативи і ставки. Можна виділити відносно традиційні одиниці оподаткування (податок на доходи фізичних осіб — грошова одиниця, земельний податок — одиниця виміру площі ділянок, акциз на спиртне — міцність напоїв). Нерідко той самий об’єкт передбачає різні параметри оподаткування. Так, наприклад, розмір податку на транспортний засіб залежить: у Франції й Італії — від потужності двигуна; у Бельгії й Нідерландах — від ваги автомобіля; у Німеччині — від об’єму робочих циліндрів. В основі вибору конкретної одиниці оподаткування лежать різні фактори, але серед них насамперед можна виділити сформовані в податковій практиці звичаї, традиції і як похідне від цього фактора — зручність застосування даної одиниці у сформованій системі податкового обліку.