РОЗДІЛ XIV СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ

301.6. Зазначений пункт містить додаткові обмеження щодо можливості застосування ФСП окремими сільськогосподарськими товаровиробниками. Зокрема, йдеться про:

— суб’єктів, у яких понад 50 % доходів від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва займає виручка від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин і птахів, хутра та хутряних виробів (крім хутрової сировини), а також, які виробляють і реалізовують підакцизні товари (крім виноградних виноматеріалів, що в подальшому використовуються іншими суб’єктами для виробництва готової продукції) — зазначена норма повністю кореспондує з нормами ст. 155 «Особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції» розділу III «Податок на прибуток підприємств», що визначає специфіку оподаткування даної категорії платників;

— суб’єктів, що мають станом на 1 січня базового (звітного) року податковий борг (за винятком безнадійного боргу, що виник внаслідок дії форс-мажорних обставин). Причому така вимога стосується лише заборгованості по обов’язкових платежах, передбачених у статтях 9 та 10 ПК. Якщо платник зможе довести, що безнадійний борг виник внаслідок дії форс-мажорних обставин, він матиме змогу перейти на сплату ФСП.

Визначення податкового боргу подано у пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять». Під ним розуміється сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджена платником або узгоджена в порядку апеляційного оскарження, не сплачена в установлений строк.

Порядок списання безнадійного податкового боргу визначається ст. 101 ПК. Під терміном «безнадійний податковий борг», відповідно до норм цієї статті, розуміється, зокрема, й податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

З огляду на те, що сплата ФСП пов’язана зі специфікою сільськогосподарського виробництва, яка залежить у тому числі від природно-кліматичних умов вирощування сільгосппродукції, на випадок виникнення у платника податку форс-мажору з незалежних від нього причин у гл. 2 запроваджено нову норму. Сутність її полягає у тому, що у разі, коли платники податку не можуть виконати вимогу щодо 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва через виникнення обставин непереборної сили у попередньому податковому (звітному) році, до таких платників податку в наступному податковому (звітному) році не застосовується вимога, згідно з якою частка сільськогосподарського товаровиробництва повинна дорівнювати або перевищувати вказаний поріг.

Стаття 302. Об’єкт оподаткування

302.1. Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

302.1. Об’єктом оподаткування ФСП є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності товаровиробника або надана йому у користування, в тому числі й на умовах оренди.

Відповідно до пп. 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПКУ землі сільськогосподарського призначення — це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Таке визначення цілком кореспондує із нормами ст. 22 «Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання» Земельного кодексу України.

При цьому, згідно з нормами Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать як безпосередньо сільськогосподарські (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), так і несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Нормами пп. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 передбачено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 «Фіксований сільськогосподарський податок» розділу XIV ПКУ — це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

Згідно із пп. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПКУ сільськогосподарські угіддя — це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (перелік є вичерпним).

Оскільки об’єктом оподаткування у цій главі є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності товаровиробника або надана йому у користування, в тому числі й на умовах оренди, то про землі для розміщення відповідної виробничої інфраструктури (господарські будівлі і двори тощо) у даному підпункті не йдеться. Оподаткування земель під виробничою інфраструктурою (господарські будівлі, двори тощо) визначено підпунктом «б» пункту 307.1 статті 307.

Наявність земель за їх категоріями обліковується землевпорядними органами, підпорядкованими Державному комітету України по земельних ресурсах відповідно до Інструкції із заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Держстату України від 05.11.98 р. № 377, зареєстрованого в Мін’юсті України від 14.12.98 р. № 788/3228 (форма № 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності»).

Згідно з цією Інструкцією у графі 6 обліковуються перелоги — це орні землі, які раніше орали, а згодом більше року, починаючи з осені, не використовували для засіву сільськогосподарських культур і не готують під пар.

Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є також землі водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебувають у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Правовий статус земель (власні чи орендовані) для цілей оподаткування значення не має. Водночас можливі випадки, коли і орендодавець, і орендар можуть перебувати на сплаті ФСП. Порядок сплати ФСП у даному випадку (при передачі земельних угідь в оренду) визначено п. 306.6 ст. 306 «Порядок нарахування і сплати податку» даної глави ПК.

Стаття 303. База оподаткування