РОЗДІЛ XI ПЛАТА ЗА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ

Суб’єкти господарювання, які отримали спеціальний дозвіл на користування конкретною ділянкою надр, є надрокористувачами (див. ч. 1. ст. 24 КУН від 27.07.1994 № 132/94). Враховуючи дану норму, надрокористувачі зобов’язані використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України. До таких вимог, зокрема, відносять невчинення дій та неукладення угод, що порушують права власності українського народу (ст. 4 КУН від 27.07.1994 № 132/94); внесення плати за користування надрами (п. «г» ст. 12 Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ «Про охорону природного навколишнього середовища»).

263.1.2. Платники плати за користування надрами для видобування корисних копалин — власники спеціальних договорів, здійснюючи господарську діяльність, можуть укладати з третіми особами договори на виконання робіт, пов’язаних з використанням надр, включаючи договори за операціями з давальницькою сировиною (див. п.14.1.41 ст. 14 цього Кодексу), за умовами яких сировина (корисні копалини, видобуті з надр або видобуті (вилучені) з відходів (втрат, хвостів і т. п.), яка є власністю надрокористувача, передається іншому суб’єкту господарювання для виконання первинної обробки, в результаті якої утворюється мінеральна сировина.

При укладенні зазначених вище договорів до них не може включатися умова, згідно з якою інша сторона (не власник спеціального дозволу) зобов’язується за свій рахунок сплатити плату за користування надрами для видобутку корисних копалин, оскільки вона не є надрокористувачем та відповідно до п. 87.7 ст. 87 цього Кодексу переуступку податкових зобов’язань третім особам заборонено.

263.1.3. Даний підпункт визначає порядок ведення податкового та бухгалтерського обліку витрат та доходів для цілей оподаткування платника плати за користування надрами, а саме: плата за користування надрами визначається окремо за кожним видом корисних копалин та за кожним об’єктом надр.

263.2. Даним пунктом статті визначено об’єкт оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

263.2.1. У цьому підпункті встановлюється порядок визначення об’єкту оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Згідно зі ст. 22 даного Кодексу об’єкт оподаткування є одним із елементів податку.

При отриманні спеціального дозволу на користування надрами в ньому обов’язково зазначається, яка саме ділянка надр надається у користування.

Поняття корисної копалини, мінеральної сировини та обсягу видобутих корисних копалин (мінеральної сировини) для цілей оподаткування розкриваються у пп. 14.1.91, 14.1.112 та 14.1.128 ст. 14 даного Кодексу.

263.2.2. У даному підпункті конкретизовано, що до об’єкта оподаткування плати за користування надрами належить:

— обсяг видобутої з надр корисної копалини (мінеральної сировини), у тому числі обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої (вилученої) з відходів (втрат, хвостів і т. п.). При цьому, якщо платник укладає господарський договір про послуги з давальницькою сировиною (див. п. 14.1.41 ст. 14 цього Кодексу), за умовами якого передає сировину (корисні копалини, видобуті з надр або видобуті (вилучені) з відходів (втрат, хвостів і т. п.), яка є його власністю іншому суб’єкту господарювання для виконання первинної обробки, у результаті якої утворюється мінеральна сировина, то обсяг такої сировини також включається до об’єкта оподаткування;

— обсяг погашених запасів корисних копалин. Під обсягом погашених запасів корисних копалин відповідно слід розуміти суму обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Залежно від виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) її обсяг та обсяг погашених запасів може визначатися в одиницях маси або об’єму (у тоннах або кубічних метрах) відповідно до положень п. 263.8.1 ст. 263 цього Кодексу.

263.2.3. Даним підпунктом визначено об’єкти, які не є об’єктами оподаткування. Зокрема до них належать:

— копалини місцевого значення і торф, видобуті землевласниками та землекористувачами — юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства набули права власності на землю або їм надано право користування землею (див. п. 14.1.34 та п.14.1.73 ст. 14 даного Кодексу). При цьому таке видобування повинно здійснюватися для власних, господарських або побутових потреб і не передбачати економічної вигоди. Під економічною вигодою (від використання чи застосування будь-чого) розуміють додатковий дохід (прибуток) чи одержання певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток). Загальна глибина розробки не повинна перевищувати двох метрів, а для прісних вод — 20 метрів. При здійсненні такого видобування не може відбуватися передача права власності, зміст якого полягає у праві володіння, користування та розпоряджання даними корисними копалинами. Мінеральна сировина, видобута на зазначених умовах, не повинна бути включена до державного балансу запасів корисних копалин, який складається на основі моніторингу геологічного середовища і мінерально-сировинної бази;

— видобуті (зібрані) мінералогічні, палеонтологічні та інші геологічні колекційні зразки, під час проведення регіональних геолого-геофізичних робіт, геологічних зйомок, інших геологічних робіт, в тому числі розвідувального буріння, якщо їх використання не передбачає отримання, незалежно від того відбувається чи не відбувається передача права власності на них;

— корисні копалини, видобуті з надр при організації (створенні, використанні, реконструкції) геологічних об’єктів природно-заповідного фонду, якщо використання цих корисних копалин не передбачає потенційної можливості отримання грошових коштів, незалежно від того відбувається чи не відбувається передача права власності на них. Відповідно до Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ «Про охорону природного навколишнього середовища» до природно-заповідного фонду належать ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України. До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища;

— дренажні та супутньо-пластові підземні води, що видобуваються при розробці родовищ корисних копалин або при будівництві та експлуатації підземних споруд, у тому числі якщо вони використовуються для власних технологічних потреб. Використання цих вод не повинно передбачати економічної вигоди, незалежно від того чи відбувається чи не відбувається передача права власності на них. Під економічною вигодою (від використання чи застосування будь-чого) розуміють додатковий дохід (прибуток) чи одержання певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток). Виключенням є обсяги корисних копалин, які використовуються для власних технологічних потреб і пов’язані з видобуванням корисних копалин. Дані підземні води не повинні бути включені до державного балансу запасів корисних копалин, який складається на основі моніторингу геологічного середовища і мінерально-сировинної бази;

— видобуті корисні копалини, на які платник не набув та/або зберіг право власності. Такі корисні копалини до затвердженого в установленому законодавством порядку технологічного проекту розробки запасів корисних копалин відповідної ділянки надр спрямовуються на формування запасів корисних копалин техногенного родовища. Техногенними родовищами корисних копалин, відповідно до ст. 5 КУН від 27.07.1994 № 132/94, є місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду;

— обсяг природного газу, визнаного рециркулюючим (див. п. 14.1.216 ст. 14 даного Кодексу), який визначається платником за показниками вимірювальних пристроїв. Показники таких пристроїв повинні зазначатися у журналі обліку видобутих корисних копалин з дотриманням самостійно затверджених платником, відповідно до вимог ліцензійних умов, схем руху видобутої вуглеводневої сировини на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу;