РОЗДІЛ VIII ЕКОЛОГІЧНИЙ ПОДАТОК

240.1.1. У даному підпункті ПК визначено, що суб’єкти, вказані у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності утворюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Досліджуючи терміни, вказані в даному пп. ПК, зазначимо, що викид речовини, згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. № 7 «Про затвердження Інструкції «Про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві», визначається як надходження речовини в атмосферу від джерел забруднення. Забруднююча речовина визначається як речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища згідно із Законом України від 16.10.1992 № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря». Поняття «стаціонарне джерело» забруднення визначено в розділі 1 пп. 14.1.230 ПК України, відповідно це — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Суб’єкт, вказаний у п. 240.1 ПК України, зобов’язаний з’ясувати вид і кількісний склад забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря внаслідок провадження його діяльності. Для цього необхідно провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферу, звернувшись до спеціалізованих організацій, відповідних підрозділів підприємств, які мають певний досвід роботи, технічне обладнання і перебувають на обліку в Міністерстві екології та природних ресурсів України відповідно до пп. 1.10 Інструкції від 10.02.1995 р. № 7 (повна назва документа наведена вище). Слід зазначити, що питання щодо інвентаризації викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення не належить до компетенції податкових органів.

Після проведення інвентаризації суб’єкта, вказаного в п. 240.1 ПК України, необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до ст. 11 Закону України від 16.10.1992 р. № 2707 «Про охорону атмосферного повітря».

Як зазначено у п. 250.3 ПК України, органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передають до органів ДПС переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Невключення підприємства, установи, організації, громадянина — суб’єкта господарювання до вказаного переліку не звільняє їх від сплати екологічного податку.

Крім того, необхідно зазначити, що суб’єкти господарювання, які використовують автономні системи опалення власних адміністративних, торговельних, складських та інших приміщень паливом (газом, мазутом тощо), є платниками екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення[281].

240.1.2. У даному підпункті зазначено, що суб’єкти, визначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності відбувається здійснення скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти.

Досліджуючи терміни, зазначимо, що забруднююча речовина — речовина, яка привноситься у водний об’єкт у результаті господарської діяльності людини згідно з Водним кодексом України від 06.06.1995 № 213/95-ВР.

Проводячи скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, мають отримати дозволи на спеціальне водокористування (відповідно до ст. 49 Водного кодексу України).

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено Постановою КМ України від 13 березня 2002 р. № 321 «Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459».

Зазначимо, що норми пп. 240.1.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, зазначимо, що у випадку здійснення скидів промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів платниками екологічного податку є водоканали (відповідно до Водного кодексу України — первинні водокористувачі). Підприємства, які скидають стічні води в системи комунальної чи відомчої каналізації (відповідно до Водного кодексу України — вторинні водокористувачі), сплачують за послуги водовідведення за укладеними договорами. Підприємства повинні повністю покрити всі витрати водоканалу, пов’язані з транспортуванням і очищенням стічних вод та справлянням екологічного податку.

За додаткові обсяги стічних вод підприємств (не враховані договором), що надходять до міської каналізації, застосовується підвищуючий коефіцієнт до ставки екологічного податку в частині скидів забруднюючих речовин у водойми.

Підприємства, які здійснюють скид та не мають договору (або при закінченні терміну його дії), сплачують плату водоканалу в п’ятикратному розмірі встановленого тарифу за весь обсяг скинутих за час відсутності договору стічних вод[282].

Отримуючи скиди стічних вод і плату за скид стічних вод від підприємств, водоканали обчислюють і сплачують екологічний податок відповідно до розділу 8 ПК України.

240.1.3. У даному підпункті ПК України визначено, що суб’єкти, зазначені в п. 240.1. ПК України, набувають ознак платника податку за умови розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Досліджуючи терміни, які наявні в пп. 240.1.3 ПК України, зазначимо, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 р. № 187/ 98-ВР:

— відходи — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

— спеціально відведені місця чи об’єкти — місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами;

— відходи як вторинна сировина — відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Термін «розміщення відходів» розкрито у пп. 14.1.223 ПК України, це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.