Розділ III КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН

§ 1. Поняття, значення та завдання кримінального закону

Кримінальний закон у широкому розумінні — це система національних законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права.

Поняттям «кримінальний закон» законодавець, теорія та судова практика користуються у широкому та вузькому розумінні виходячи з кола кримінально-правових норм, що їх містить даний закон.

Кримінальний закон — це законодавчий акт Верховної Ради України, який містить одну, кілька або систему взаємопов’язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм.

З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела походження кримінально-правової норми кримінальний закон має чотири аспекти.

По-перше, кримінальний закон — це Кримінальний кодекс — єдиний кодифікований законодавчий акт, в якому за певною системою викладено кримінально-правові норми. Це основний кримінальний закон. Сьогодні в нашій державі чинним є Кримінальний кодекс України 2001 року як уніфікована система кримінальних законів України, за якою кримінальні закони, прийняті після набрання чинності цим кодексом, включаться до нього після набрання ними чинності (ч. 2 ст. 3).

По-друге, кримінальний закон — це і окрема стаття Кримінального кодексу або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, частина 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку чужого майна, вчинену повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

По-третє, кримінальний закон — це і відповідні положення міжнародних договорів, імплементовані у кримінальне законодавство України на загальногалузевому рівні Законом України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. Згідно з цим Законом, укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Отже, кримінальний закон — це нормативний акт, прийнятий Верховною Радою України, який містить сукупність кримінально-правових норм. Цей закон встановлює загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види покарання, підстави призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання та визначає, які суспільно небезпечні діяння вважаються злочинами і які покарання передбачаються за їх вчинення.

Значення кримінального закону як системного законодавчого акта кримінально-правового характеру визначається кількома аспектами.

Кримінальний закон є одним із важливих засобів захисту людини і громадянина, громадянського суспільства і держави від суспільно небезпечних посягань. Кримінальний кодекс України (ч. 1 ст. 1) має завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

У кримінальному праві діє презумпція щодо знання закону особою, яка вчиняє злочин. Відсутність такого знання у кожному конкретному випадку має бути підтверджена наявністю виняткових обставин.

Кримінальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян і тим самим виконує одне із завдань — запобігання злочинам.

§ 2. Джерела кримінального права

Кримінальне право України у період суверенності і незалежності характеризується множинністю джерел. Це система внутрішніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових актів, що містять норми кримінального права.

Концептуальним джерелом кримінального законодавства є Конституція України. Основний Закон містить низку положень щодо кримінальної відповідальності, а саме: ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочин ні розпорядження чи накази; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У Конституції України наголошується також, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому; нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» тощо[1].

Конституція України має найвищу юридичну силу, тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або не може її набути. У такому випадку, за ст. 8 Конституції, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. На підставі цієї статті має застосовуватися конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним законом, але передбачено Конституцією України.

Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, в якому сукупність кримінально-правових норм об’єднано у відповідні глави та систематизовано в певній послідовності.