Розділ VIII ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

§ 1. Поняття та ознаки об’єктивної сторони складу злочину

Об’єктивна сторона складу злочину завжди пов’язана із зовнішнім виявом суспільно небезпечної і протиправної поведінки особи у формі дії або бездіяльності, яка супроводжується певним психічним станом такої особи. Це вольова поведінка, яка завдає або загрожує завдати шкоди тим чи іншим цінностям, які охороняються кримінальним законом. Нагадаємо, що злочином визнається лише суспільно небезпечне діяння людини і не може визнаватися думка або бажання.

Небезпечне діяння (дія або бездіяльність) особи вважається злочином, якщо воно описано у кримінальному законі і тим самим стає своєрідним фундаментом конструкції складу злочину. У диспозиції статей Особливої частини КК майже завжди описані саме ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину.

Об’єктивна сторона складу злочину — це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину. Характерними ознаками об’єктивної сторони, які властиві майже всім складам злочину, вважаються: 1) суспільно небезпечне діяння особи; 2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів; 3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти суспільно небезпечні наслідки; 4) між суспільно небезпечним діянням і наслідками має бути причинний зв’язок. Але не всі зазначені ознаки об’єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому й не всі мають значення для кваліфікації.

У теорії кримінального права зазначені вище ознаки поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочину вважаються: суспільно небезпечне діяння, його наслідки (загроза їх настання). Ці ознаки визначені в законі або випливають з його змісту і мають бути встановлені при кваліфікації злочину.

Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину) мають подвійне значення. Для одних складів злочину вони є обов’язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної статті або її частині, для інших — необов’язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції статті і не впливають на кваліфікацію злочину. Наприклад, особливість способу дій у багатьох випадках є обов’язковою рисою об’єктивної сторони відповідного злочину. Так, у законі виписано різні способи розкрадання чужого майна: крадіжка — таємне викрадення чужого майна (ч. 1 ст. 185), грабіж — відкрите викрадення майна (ч. 1 ст. 186), шахрайство — це заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довір’ям (ч. 1 ст. 190). В іншому випадку обов’язковою ознакою, скажімо, однієї з форм такого злочину, як державна зрада, є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (ч. 1 ст. 111).

При викладенні в законі ознак об’єктивної сторони складу злочину використовуються різні форми. Найчастіше у диспозиції вказуються певні ознаки діяння. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо судді, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з діяльністю судді (ч. 1 ст. 377 КК). Іноді в законі названо лише діяння, зокрема, «ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), а у диспозиціях так званих матеріальних складів злочину визначається не лише діяння, а й його наслідки. Так, відповідно до ст. 276 КК злочином вважається порушення працівником транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, якщо це спричинило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.

Багатьом складам злочину властиве посягання на той самий об’єкт, та сама форма вини, ті самі ознаки суб’єкта злочину. Об’єктивна сторона кожного складу конкретного злочину майже завжди різна, і тому є головним критерієм розмежування окремих конкретних злочинів. Виявлення усіх ознак об’єктивної сторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.

§ 2. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність)

Суспільно небезпечні діяння людини виявляються у вчиненні нею активних вольових дій (злочинна дія) або в пасивному вольовому поводженні, в утриманні від вчинення дій (злочинна бездіяльність), які зобов’язана була вчинити. У кримінальному праві обидва поняття — дія та бездіяльність — охоплюються загальним терміном «діяння».

Діяння — головна ознака об’єктивної сторони складу злочину. Йдеться про юридично значиме діяння, яке контролюється свідомістю людини (вольове діяння) і яке заборонене законом. Не можуть визнаватися діянням у кримінально-правовому розумінні імпульсивні реакції та рефлекторні рухи, тобто неусвідомлені чи неконтрольовані волею рухи людського організму, спричинені зовнішніми подразниками.

Людина не може відповідати і в тому разі, якщо вона вчинила суспільно небезпечне діяння проти своєї особистої волі, під впливом фізичної або психічної сили, була позбавлена злочинцем волі чи перебувала в умовах нездоланної сили і тим самим не мала змоги керувати своїми вчинками.

Дія — це активна поведінка людини, її активний вчинок. Дія людини пов’язана з фізичним рухом її тіла. Мозок дає м’язам команду, контролює рухи тіла і спрямовує їх на певний об’єкт (предмет) для досягнення певної мети. Йдеться про усвідомлене волевиявлення, що передувало рухові. Суспільно небезпечна дія людини може бути одноразовою (наприклад, удар кулаком в обличчя з метою спричинити фізичний біль). Дія може бути і багаторазовою (наприклад, нанесення багатьох ударів, вони визначаються терміном «побої», не лише з метою спричинити біль, а й для знущання над людиною).

Визначаючи суспільно небезпечний характер дії, закон іноді користується поняттями «неодноразовість», «систематичність», «промисел». Багатоактна небезпечна поведінка людини може створювати множинність злочинів або складні злочини, про які йтиметься далі.

Кожна дія має початок і кінець. Стосовно межі злочинної дії існує два погляди. Перший ґрунтується на тому, що дія охоплює собою не лише рух тіла людини, а й ті сили, якими людина користується, і ті закономірності, які вона використовує. Другий погляд основується на тому, що дії людини обмежуються лише свідомими рухами тіла або утриманням від певного руху тіла, злочинні дії закінчуються такими рухами, за допомогою яких людина впливає на використані нею сили й засоби, останні ж перебувають за межами дії і охоплюються поняттям причинний зв’язок між діями і шкідливими наслідками.

Більш прийнятною є позиція, відповідно до якої використання людиною зовнішньої сили та закономірностей є складовою її дій, якщо такі сили приводяться нею в рух або свідомо використовуються (спрямовуються, змінюються, замінюються) у процесі вчинення злочину.

Отже, злочинною дією має вважатися застосування людиною у процесі вчинення злочину не лише власних сил, а й використання сторонніх сил (стихійних, механічних, фізичних, хімічних, радіоактивних тощо) або сили третіх осіб чи агресивності тварини. Більшість складів злочину за своїми об’єктивними властивостями передбачає наявність активних дій, і лише незначна кількість складів злочину характеризуються бездіяльністю. Це, зокрема, такі злочини, як залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139).

Бездіяльність — це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов’язана була і могла вчинити, або невідвернення небезпеки, яку особа зобов’язана була і мала можливість відвернути.

Отже, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає за наявності двох критеріїв у їх сукупності: по-перше, об’єктивного — наявність обов’язку особи діяти певним чином і, по-друге, суб’єктивного — наявності в особи можливості виконати такий обов’язок, тобто вчинити необхідні дії. Питання про наявність такої можливості має вирішуватися щоразу окремо з урахуванням конкретних обставин справи.