Розділ 3 Особливості одночасного призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків

2б-1) Особливість цієї ситуації полягає у тому, що не може здійснено зарахування штрафу, яке сплатив повністю чи частково за попереднім вироком засуджений, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, а також у тому, яким шляхом буде призначене покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом складання призначених покарань).

Якщо суд прийде до висновку про призначення покарання засудженому на підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, то незалежно від того сплатив той штраф чи не сплатив, остаточний розмір покарання, призначений за правилами ч. 4 ст. 70 КК, та розмір невідбутої частини покарання, якій необхідно враховувати при призначенні покарання за сукупністю вироків, стають рівними між собою.

Більш складною є ситуація, коли суд прийде до висновку про необхідність при застосуванні правил, передбачених ч. 4 ст. 70 КК, призначити покарання шляхом складання призначених покарань. Однак це суд зробити не може, оскільки згідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК штраф при призначенні його за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягає і ці покарання виконуються самостійно. Складність цієї ситуації полягає у тому, що при призначенні покарання за сукупністю вироків “існує дві невідбуті частини покарання” (невідбута частина покарання яка складається із покарання призначеного останнім вироком + невідбута частина покарання за попереднім вироком — штраф). В цьому випадку, на підставі ст. 71 КК до покарання призначеного за новим вироком необхідно приєднати повністю або частково спочатку першу невідбуту частину покарання, а після цього застосувати правила, передбаченні ч. 3 ст. 72 КК, в результаті чого покарання призначене за сукупністю вироків і штраф виконувати самостійно.

Приклад: Районний суд вироком від 13.05.2008 р. засудив Н., раніше судимого 07.02.2007 р. за ч. 1 ст. 162 КК до штрафу у розмірі 850 грн., — за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 4 ст. 185 КК на 5 років 6 місяців позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК на 2 роки обмеження волі, На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено йому покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що Н. вчинив всі ці злочини, як до постановлення попереднього вироку, так і після нього. У касаційному поданні прокурор зокрема звертає увагу на те, що суд не застосував при призначенні покарання правила передбаченні ч. 4 ст. 70 КК. Верховний Суд України задовольнив касаційне подання, вирок суду скасував і зокрема відзначив, що суд також не застосував ст. 71 КК[220].

З нашої точки зору покарання засудженому Н. повинно було призначено таким чином (розглянемо більш складну ситуацію):

— спочатку призначити засудженому покарання за злочини, передбаченні ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 185 та ч. 3 ст. 357 КК, який той вчинив у 2006 році;

— потім призначити покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК;

— після цього призначити покарання на підставі ч. 3 ст. 72 КК, в результаті чого покарання призначене за сукупністю злочинів і штраф виконувати самостійно.

— покарання призначене на підставі ч. 1 ст. 70 КК та штраф стають одночасно невідбутими частинами покарання;

— потім призначити засудженому покарання за злочини, передбаченні ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 185 та ч. 3 ст. 357 КК, який той вчинив після 07.02.2007 р.;

— після цього призначити покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК;

— потім призначити покарання за сукупністю вироків. В цьому випадку, на підставі ст. 71 КК до покарання призначеного за сукупністю злочинів, вчинених після 07.02.2007 р., необхідно приєднати повністю або частково спочатку першу невідбуту частину покарання, тобто покарання призначене за сукупністю злочинів вчинених у 2006 р., а після цього застосувати правила, передбаченні ч. 3 ст. 72 КК. В результаті чого покарання призначене за сукупністю вироків і штраф необхідно виконувати самостійно.

2б-2) Як ми раніше відзначали (в розділі 1.3. посібника), в цих випадках правила ч. 4 ст. 70 КК або не можуть бути застосовані до засудженого чи застосовуються «не в повному обсязі».

В першому випадку, якщо особа була звільнена від покарання, наприклад, на підставі акту амністії, то до неї не може бути застосована ч. 4 ст. 70 КК, оскільки таке звільнення від покарання носить безумовний характер. Тому в цій ситуації не можуть виникнути вимога про одночасне застосування правил, передбачених ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК.

З нашої точки зору ситуація в другому випадку найбільш складна і неоднозначна як в теоретичному так і практичному плані.

Виникає конкретне питання, який розмір покарання необхідно враховувати: а) розмір покарання, який був призначений попереднім вироком; б) розмір покарання, який був зменшений на строк покарання на який засуджений був умовно-достроково звільнений від відбування?

На наш погляд, «процесуальні перешкоди» не дозволяють суду враховувати в повному обсязі покарання призначене по попередньому вироку (більш детально це питання розглянуто нами в розділі 1.3. посібника), тобто необхідно враховувати той розмір покарання, який залишився після зменшення на строк покарання на який особа була умовно-достроково звільнена.

Проблема тепер полягає у тому, що ми не можемо тепер одразу у всіх випадках підвести під один знаменник остаточний розмір покарання, призначений за правилами ч. 4 ст. 70 КК, та розмір невідбутої частини покарання, який застосовується на підставі ст. 71 КК, оскільки вони перестали бути одним і тим же явищем, так як їх розміри перестають співпадати між собою. Крім того, з’являються “дві” невідбуті частини покарання, які необхідно спочатку скласти між собою, а потім застосовувати правила, передбаченні ст. 71 КК.

Варіанти які можуть виникнути при цьому, залежать в першу чергу від того, які принципи покарання (шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань) будуть застосовані на підставі ч. 4 ст. 70 КК.

На наш погляд, може бути чотири варіанти.