Розділ 3 Особливості одночасного призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків

Приклад: Місцевий суд вироком від 07.09.2006 р. засудив Р., раніше судимого 03.05.2006 р. за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — за епізодом від 21.04.2006 р. за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 315 КК на 1 рік позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК на 5 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК призначене покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК остаточно призначене тому покарання у виді 5 років 2 місяця позбавлення волі. За епізодами від 12.05.2006 р. та 18.05.2006 р. за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК на 5 років 1 місяць позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК призначене покарання у виді 5 років 1 місяць позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК остаточно призначене тому покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі. Як убачається із матеріалів справи, органами досудового слідства дії Р. за всіма епізодами було кваліфіковано за ст… ст. ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 315 і ч. 2 ст. 307 КК. Суд при кваліфікації дій і призначенні покарання засудженого штучно розмежував їх: за епізодом від 21.04.2006 р. призначив спочатку покарання за сукупністю злочинів, а потім за сукупністю вироків, а потім окремо за епізодами від 12 і 18.05.2006 р. знову призначив покарання за тими ж статтями КК, визначивши покарання спочатку за сукупністю злочинів, а потім за сукупністю вироків. При цьому із змісту вироку не зрозуміло, яке ж саме покарання має відбувати засуджений. Верховний Суд України цей вирок суду скасував[276].

Із вищерозглянутого можна зробити такі попередні висновки.

А) Якщо “епізоди злочинної діяльності” утворюють множинність злочинів, то це не забороняє призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК.

Б) Якщо ж “епізоди злочинної діяльності” є одиночним видом злочину, (наприклад, продовжуваний злочин або злочин з альтернативними діями), то призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, не можливо.

3. Останнім часом в судовій практиці виникло питання про можливість (або не можливість) складання покарань за сукупністю злочинів і вироків — штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з іншими видами основних покарань.

Одні судді вважають, що основні покарання у вигляді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Інші судді вважають, що основні покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і вироків складанню з іншими видами покарань підлягають, проте їх необхідно виконувати самостійно.

Немає єдиної точки зору по цьому питанню і в Верховному Суді України.

Розглянемо більш детально доводи кожної із сторін, почнемо з прибічників останньої точки зору.

Приклад перший: Вироком суду від 17.01.2006 р. А., раніше судимого 29.03.2004 р. за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК з застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 850 грн. Верховний Суд України, скасовуючи вирок, відзначив, що відповідно до ч. 3 ст. 78 КК у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК, а згідно із ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Проте на порушення цих вимог закону суд рішення про призначення засудженому покарання на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків не прийняв[277].

Приклад другий: Вироком суду від 01.12.2005 р. Б., раніше судимого 01.03.2004 р. за вчинення злочинів на 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК з застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 600 грн. Верховний Суд України, скасовуючи вирок, відзначив, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від, покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Суд, призначаючи Б. покарання за ч. 2 ст. 185 КК, на порушення вимог ст. 71 КК не призначив йому покарання за сукупністю вироків, тобто не застосував закон, який підлягав застосуванню[278].

Приклад третій: Вироком суду від 27.02.2008 р. В., раніше судимого 01.04.2003 р. за вчинення злочинів на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, 15.11.2006 р. звільненого умовно-достроково від відбування покарання на 1 рік 19 днів, — було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК з застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 2000 грн. Верховний Суд України, скасовуючи вирок, відзначив, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 81 КК, у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71, 72 цього Кодексу. Проте суд, призначивши В. покарання за вчинення нового злочину, не вирішив питання про призначення йому покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК, тобто не застосував кримінальний закон, який підлягав застосуванню. Крім того, згідно до роз’яснень, що містяться у п. 26 постанови Пленуму у разі, коли особа була засуджена до позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням або була звільнена від відбування покарання умовно-достроково і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання[279].

Приклад четвертий: Вироком суду від 10.02.2006 р. Г., раніше судимого 01.04.2003 р. за ч. 3 ст. 185 КК на 4 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — було засуджено за ч. 1 ст. 204 КК до штрафу в розмірі 8500 грн. Вироком апеляційного суду від 16.05.2006 р. вирок місцевого суду в частині призначення покарання був скасований, а Г. був засуджений за ч. 1 ст. 204 КК до штрафу в розмірі 8500 грн. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі і штрафу в розмірі 8500 грн. Верховний Суд України, залишаючи без задоволення касаційну скаргу захисника, а вирок апеляційного суду без змін, відзначив, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 75 КК та ч.ч. 2 і 3 ст. 78 КК при звільненні від відбування покарання з випробуванням суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Якщо засуджений не виконає покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягло за собою адміністративні стягнення, що свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК. Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п/п 7 п. 26 постанови Пленуму у разі, коли особа була засуджена до позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 104 КК) або була звільнена від відбування покарання умовно-достроково (статті 81, 107 КК) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання. Оскільки Г. вчинив новий злочин в період іспитового строку, то апеляційний суд обґрунтовано застосував ст. 71 КК і за сукупністю вироків призначив йому покарання у виді 4 років позбавлення волі та штрафу на користь держави у виді 8500 грн. Призначенні апеляційним судом види покарання мають виконуватися самостійно[280].

Крім того, п. 10 постанови Пленуму був доповнений абзацом п’ятим постановою Пленуму Верховного Суду України “Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 12 червня 2009 року № 8 наступного змісту, «що у разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75, 79, 104 КК, та призначення покарання, яке згідно з частиною 3 статті 72 КК за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги статті 71 КК і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухваливши рішення про їх самостійне виконання»[281].

Аналіз вищевказаних судових рішень, а також роз’яснень абзацу п’ятого пункту 10 постанови Пленуму свідчить проте, що доводами прибічників останньої точки зору (що основні покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і вироків повинні обов’язково підлягати складанню з іншими видами покарань) є:

а) вимоги частин 2 та 3 ст. 78 КК;

б) вимоги ч. 4 ст. 81 КК;

в) вимоги ч. 1 ст. 71 КК та ч. 4 ст. 71 КК;

г) роз’яснень, що містяться в п/п 7 п. 26 постанови Пленуму;

д) наявність колізії між ч. 3 ст. 72 КК та ст. 71 КК передбачає застосування правил, передбачених ст. 71 КК.