Розділ 1 Призначення покарання за сукупністю злочинів

Приклад другий: Вироком суду Ф. був засуджений за ч. 1 ст. 296 КК на 2 роки обмеження волі, за ч. 2 ст. 342 КК на 1 рік позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі. Верховний суд України, скасовуючи вирок, відзначив, що згідно п. 21 постанови Пленуму однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадків, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК. Крім того, відповідно до вимог ст. 72 КК, згідно з якою при складанні покарань за сукупністю злочинів менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий відповідно з таким їх співвідношенням: одному дню позбавлення волі відповідають два дня обмеження волі, а тому суд неправильно застосував кримінальний закон, призначивши Ф. покарання за сукупністю злочинів, оскільки 2 роки обмеження волі відповідають 1 року позбавлення волі, а тому суд поглинув однакові за видом і розміром покарання, що є неприпустимим[27].

Важко погодитися з такими рішеннями вищестоящого суду. Ми повністю погоджуємося з аргументами В.І. Тютюгіна по останній справі, який відзначав, що по перше, навряд чи справедливим є посилання Судової палати на п. 21 постанови Пленуму, бо у ньому мова йде про неприпустимість застосування принципу поглинення лише у тих випадках, коли за окремі злочини, що утворюють їх сукупність, судом призначаються однакові за видом і розміром покарання. Між тим за справою Ф, за окремі злочини призначені різні за як за видом, так і за розміром покарання — 2 роки обмеження волі і 1 рік позбавлення волі. Причому, одне з цих покарань, а саме позбавлення волі, незалежно від його конкретного розміру (строку), відповідно до приписів як ст. 51, так і ст. 72 КК завжди визначається більш суворим ніж друге — обмеження волі. Це свідчить, що застосування принципу поглинення у даному випадку аж ніяк не виключається.

По друге, навряд чи правильним є посилання і на ч. 1 ст. 72 КК, бо сама ця норма встановлює правила складання, аж ніяк не поглинення покарань. Крім того, як зазначено у ч. 1 ст. 72 КК, передбачена тут шкала еквівалентів різних видів покарань застосовується тільки (і включно) для здійснення їх складання (а не поглинання) за сукупністю злочинів чи вироків. Однак суд, визначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів, як раз і застосував саме принцип поглинення, а не складання покарань.

По третє, слід урахувати і те, що навіть при складанні покарань на підставі попереднього переводу менш суворого з них виду у більш суворий — отриманий внаслідок цього однорічний строк позбавлення волі в кінцевому підсумку приєднується до того 1 року позбавлення волі, який було попередньо призначено вироком за другий злочин, а не навпаки…

Викладене свідчить, що у разі призначення за окремі злочини різновидних покарань, попередньо вирішення на підставі ст. 51 КК питання про те, яке з них є більш, а яке менш суворим, є одночасно ї достатньою підставою для застосування принципу поглинення таких покарань. Що ж стосується положень ч. 1 ст. 72 КК, то вони, як це прямо зазначено у законі, ураховуються і використовуються судом лише при складанні (а не поглиненні) різновидних покарань[28].

2. Із законодавчого припису (ч. 1 ст. 70 КК) про поглинення менш суворого покарання тільки більш суворим випливає і наступна вимога: якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, судом призначені однакові за видом і розміром покарання, то поглиненню між собою вони не підлягають, крім випадків, коли вони призначені у максимальних межах санкцій тих статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний[29]. Роз’яснення положень про заборону поглинення однакових за видом і розміром покарань передбачено і в п. 21 постанови Пленуму, який звертає увагу судів на те, що “суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться — основне чи додаткове”[30].

Приклад: Міський суд засудив К. за ч. 2 ст. 307 КК на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та за ч. 2 ст. 317 КК також на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів К. остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, та на підставі ст.75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд України вирок скасував у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Згідно із ч. 1 ст. 70 КК за сукупності злочинів суд, призначаючи покарання (основне й додаткове) за кожен злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Відповідно до п. 21 постанови Пленуму, суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначенні у максимальних межах санкцій статей КК. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться — основне чи додаткове. Згідно з вироком, суд призначаючи К. однакові за розміром та видом покарання за ч. 2 ст. 307 та за ч. 2 ст. 317 КК, порушив вимоги ст. 70 КК та зазначеної постанови Пленуму, тобто неправильно застосував кримінальний закон[31].

3. Правило про неможливість поглинення однакових за видом і розміром покарань є загальним і тому стосується всіх покарань. Зі змісту ч. 1 ст. 70 КК де зазначається про визначення за окремі злочини і основних, і додаткових покарань випливає, що не підлягають поглиненню між собою однакові за видом і розміром не тільки основні, а додаткові покарання[32].

4. У частині 1 ст. 70 КК встановлено, що поглиненню підлягають покарання, призначені за окремі злочини. Отже, при застосуванні принципу поглинення суд бере до уваги лише ті міри покарання, які фактично призначені вироком за окремі злочини, а не покарання, передбачені за ці злочини у санкціях статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний. Інакше кажучи, ті покарання, які передбачені за злочини у санкціях статей Особливої частини КК, при застосуванні принципу поглинення до уваги не беруться[33].

5. Застосування принципу поглинення не виключається і тоді, коли за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначені однакові за видом і розміром основні покарання, але за один з цих злочинів суд призначає ще й додаткове покарання… У таких випадках порівнянню за суворістю повинні підлягати саме ті міри покарань, які в цілому призначені за окремі злочини і складаються з основних й додаткових видів покарань[34].

В деяких випадках, принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим є обов'язковим і залежить тільки від виду призначеного покарання. Так наприклад, якщо хоча б за один з вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі (ч. 2 ст. 70 КК).

Принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватися у випадках призначення за окремі злочини, які входять в сукупність, як однакових, так і різних за видом покарань. При частковому складанні розмір остаточного покарання у будь-якому випадку повинен бути більшим за розміром від кожного з покарань, призначених за окремий злочин.

Однак, в судовій практиці виникають випадки, коли суд змушений при призначені покарання за сукупністю злочинів замість застосування принципу складання призначених покарань, застосувати принцип поглинення покарань. В.І. Тютюгін відзначає такі випадки, коли складання покарань, призначених за окремі злочини, виключається.

«По перше, у випадках, коли найбільш суворе покарання з усіх обраних судом за окремі злочини призначається хоча б за один із цих злочинів у тих максимально припустимих межах, що передбачені для складання покарань у ч. 2 ст. 70 КК. Наприклад, якщо за ч. 2 ст. 190 КК призначений максимально можливий тут строк позбавлення волі (три роки), а за ч. 1 ст. 358 КК — шість місяців арешту, то при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів суд змушений буде застосувати лише принцип поглинення менш суворого покарання (шість місяців арешту) більш суворим (трьома роками позбавлення волі).

По друге, до застосування принципу поглинення суд змушений удаватися і в тих випадках, коли всі види покарань за окремі злочини також призначаються у тих максимальних межах, які встановлені у санкціях статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 152 КК призначається п’ять років позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 185 КК — три роки позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути призначене шляхом поглинення другого покарання першим»[35].

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70 КК, остаточне покарання визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, особу було визнано винною і їй призначено покарання: за ст. 190 ч. 1 КК — обмеження волі, за ст. 185 ч. 2 КК — позбавлення волі, а за ст. 296 ч. 1 КК — арешт. Таким чином, до даної особи за сукупністю злочинів буде призначений найсуворіший з видів покарань — позбавлення волі. При цьому розмір остаточного покарання повинен знаходитися в межах санкції ст. 185 ч. 2 КК — від 1 року до 5 років позбавлення волі.

Разом з тим, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині Кримінального Кодексу (ст. 70 ч. 2 КК).

Тобто, якщо у вищезгаданому прикладі замінити ст. 185 ч. 2 КК на ст. 187 ч. 2 КК, то остаточне покарання за сукупністю злочинів може бути, відповідно до вимог ч. 4 ст. 12 КК, призначено до 15 років позбавлення волі, хоча санкція ст. 187 ч. 2 УК передбачає позбавлення волі строком від 7 до 10 років.

Однак є випадки коли суди не виконують вищевказані вимоги ч. 2 ст. 70 КК.