Розділ 7. Правила застосування амністії

На наш погляд, строки вказані в цих Законах є технічними і їх порушення, наприклад посадовими особами є підставою для притягнення останніх до дисциплінарної відповідальності, але при цьому їх порушення не може нести ніяких негативних наслідків для осіб, на яких поширюється дія закону про амністію. Ці строки вказані для осіб, які підпадають під дію статті 1 конкретних законів про амністію, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судами або розглянуті, але вироки не набрали законної сили, а також для осіб відносно яких вирок суду набрав законної сили і вони відбувають покарання чи були звільненні від відбування покарання з випробуванням.

В зв’язку з цим, ми не можемо погодитися з частиною аргументації вищестоящого суду про не застосування амністії до особи.

Приклад: Вироком військового місцевого суду від 31.10.2001 р. рядовий М. був засуджений за ч. 1 ст. 408 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. був звільнений від відбування покарання. Колегія суддів військової судової колегії Верховного Суду України своєю ухвалою від 12.11.2002 р. цей вирок скасувала. Із матеріалів справи вбачається, що М. вчинив дезертирство в 1996 р. Цей злочин, передбачений п. “а” ст. 241 КК 1960 р., відповідно до ст. 7-1 цього Кодексу належав до категорії тяжких. Оскільки ч. 1 ст. 408 КК 2001 р. за нього встановлено більш м’яку кримінальну відповідальність, то дії підсудного правильно кваліфіковані за цією статтею. Проте звільнення М. на підставі Закону про амністію від покарання є помилковим, оскільки дія останнього поширювалася лише на злочини, передбачені КК 1960 р., і відповідно до ст. 20 цього Закону він підлягав виконанню до 01 вересня 2001 р., тобто до набрання чинності новим КК[293].

На наш погляд, Закон України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. не застосовується до М., не тому що згідно ст. 20 цього Закону він підлягає виконанню до першого вересня 2001 р., а тому що, як правильно відзначав Ю.В. Баулін, “ніякі акти законодавства чи акти правозастосування, після проголошення закону про амністію, а також інші події чи поведінка осіб, які вчинили злочини, не можуть впливати на визначення законом про амністію категорій злочинів та осіб, що їх вчинили до дня проголошення амністії, і на яких поширюється дія закону про амністію. У противному разі порушується конституційний принцип рівності громадян перед законом”[294].

Враховуючи вищевказане, можна сформулювати наступне правило.

Правило 9. Якщо особа на день набрання чинності Закону України “Про амністію” не має право на застосування щодо неї акта амністії, то таке право у неї не може з’явитися і в майбутньому, але якщо особа, на день набрання чинності цього Закону, має право на застосування щодо неї акта амністії, то таке право вона не може втратити в майбутньому.

Правило 10. Амністовані особи не звільняються від обов’язку відшкодувати завдану злочином шкоду, покладеного на них вироком або рішенням суду.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, амністія не звільняє від обв’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

На наш погляд, слід відрізняти два випадки, коли особа звільняється від кримінальної відповідальності, і коли особа звільняється від покарання чи від невідбутої частини покарання на підставі закону про амністію.

В першому випадку, коли особа звільняється від кримінальної відповідальності, а справа закривається на підставі акта про амністію, питання про відшкодування завданої злочином шкоди, відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства України, судом не розглядається. Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 “Про практику застосування законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна”, у разі закриття справи з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається. Вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди в цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства[295]. Звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства тільки питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, відшкодування судових витрат тощо (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”)[296].

В другому випадку, коли особа на підставі закону про амністію звільняється від покарання чи від невідбутої частини покарання, вона не може бути звільнена від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, яку на неї покладено вироком чи рішенням суду. Не може бути звільнена від цього обов’язку і особа, якій на підставі акта про амністію скорочено невідбуту частину покарання.

Заслуговують уваги пропозиції А.А. Музики та С.М. Школи про признання обов’язкової умови застосування амністії – відшкодування винним заподіяної злочином шкоди[297], а також пропозиція Т.І. Присяжнюк про введення в ужиток поняття “умовна амністія”, коли б на підставі акту амністії осіб звільняли від кримінальної відповідальності або покарання за умови відшкодування шкоди потерпілому протягом певного часу[298].

Правило 11. Якщо підстави для звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії виникли відносно осіб, які підпадають під дію статті 1 Законів України “Про амністію”, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судами, справа відносно них повинна бути закрита відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, які підпадають під дію статті 1 актів про амністію, розглянуто нами докладно в розділі 4 “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі законів про амністію”.

А.А. Музика та С.М. Школа це правило сформулювали таким чином: “Якщо підстави для закриття кримінальної справи за актом амністії виникли до моменту розгляду її в судовому засіданні, то справа за згоди підсудного повинна бути закрита відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України”[299]. У нас є деякі зауваження до точки зору останніх. По перше, звільнити від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи можливо не всіх осіб, а тільки тих осіб з пільгової групи, які підпадають під дію статті 1 конкретних законів про амністію. По друге, не дивлячись на те, що ч. 2 ст. 6 КПК суперечить вимогам конкретних сучасних законів про амністію, вони не наводять ніяких аргументів проти того, чому особи не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності, коли підстави про застосування амністії виникнуть під час судового розгляду. (Заради об’єктивності, слід визначити, що А.А. Музика пізніше звертає увагу на те, що питання розмежування “звільнення від кримінальної відповідальності” і “звільнення від покарання” кримінально-процесуальним законодавством наразі не вирішується, більш того – окремі його положення суперечать сучасному розумінню інституту кримінальної відповідальності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 КПК, встановивши в стадії судового розгляду наявність акта амністії, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням від покарання… Ці положення не відповідають тим, що виклав Конституційний Суд України та ст. 6 Закону України “Про амністію”. Для усунення цього протиріччя необхідно внести відповідні корективи до Кримінально-процесуального кодексу України[300]).

Ми наводили в розділі 4 методичного посібника свої доводи про те, що в сучасних умовах суди не повинні керуватися вимогами ст. ст. 6 ч. 2, 282 КПК, а тому пропонуємо наступне правило.

Правило 12. При конкуренції між ст. ст. 6 ч. 2, 282 КПК України та конкретними Законами України “Про амністію”, суди повинні керуватися актами про амністію і звільняти особи від кримінальної відповідальності з закриттям провадження в справі, незалежно від того, що підстави для застосування амністії були виявлені в стадії судового розгляду.

В зв’язку з цим правилом приведемо два приклади з практики місцевих суддів Запорізької області.

Приклад перший: Постановою місцевого суду від 03.04.2008 р. Л. на підставі п. “д” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. була звільнена від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК і кримінальна справа відносно неї була закрита[301].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 22.05.2008 р. Б. була засуджена за ч. 1 ст. 366 КК до штрафу в розмірі 850 грн. з позбавленням права займати посади пов’язанні з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік. На підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. вона була звільнена від основного покарання[302].