Розділ 1. Критичний аналіз сучасних законів України про амністію

Таким чином, коли кримінальна справа чи матеріали про злочин особи перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства і остання заперечує проти застосування щодо неї амністії, суд не може прийняти ніякого рішення про застосування або не застосування щодо неї амністії. (Заради об’єктивності слід відзначити, що в Законі України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. законодавець ці вади попереднього Закону усунув).

в) Згідно з п. “б” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. амністія не застосовується до осіб які мають дві і більше судимостей за вчинення тяжких та особливо тяжких умисних злочинів, а згідно з п. “в” ст. 7 цього Закону амністія не застосовується до осіб яких засуджено за вчинення тяжкого та особливо тяжкого умисного злочину.

На наш погляд, з одного боку, п. “б” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. є зайвим, оскільки, якщо особа засуджена за вчинення тяжкого та особливо тяжкого умисного злочину і обвинувальний вирок набрав законної сили, то включення даного пункту в цей Закон немає ніякого сенсу, оскільки якщо амністія не може бути застосована до осіб які мають судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину, то тим паче амністія не може бути застосована до осіб які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких та особливо тяжких умисних злочинів.

З іншого боку, порушується принцип рівності та справедливості між особами, які засуджені за вчинення тяжкого та особливо тяжкого умисного злочину і між особами, які притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення цих злочинів, оскільки в першому випадку амністія не може бути застосована до осіб, а в другому може.

Наприклад, дві особи 19.01.2007 р. вчинили злочин передбачений ст. 186 ч. 2 КК (грабіж за попередньою змовою групою осіб). Перший був затриманий, а другий втік. Перша та друга особа були засуджені судами відповідно 7.05.2007 р. та 20.06.2007 р. з застосуванням ст. 69 КК до 4 років обмеження волі. Аналіз Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. свідчить про те, що дії цього Закону не можуть бути поширювані на першу особу (п. “б” ст. 7 Закону ), а другій особі – невідбута частина покарання буде скорочена на 1/3 (п. “а” ст. 5 Закону), оскільки на момент набрання чинності 9.06.2007 р. останній був не засудженим, а тільки притягався до кримінальної відповідальності. З цього прикладу можна зробити парадоксальний висновок для злочинців, якщо хочеш щоб Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. поширювався на твої дії – переховуйся скільки можеш від правоохоронних органів.

По друге, порівняльний аналіз ст. 10 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. з ст. 10 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р.[3], Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.[4] та ст. 11 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.[5] дозволяє зробити висновок про те, що в цих статтях розглядаються питання застосування або незастосування амністії щодо осіб які відбувають покарання. Так, в ч. 1 ст. 10 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та ч. 1 ст. 11 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. зазначено, що рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально на підставі ретельної перевірки матеріалів справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Законодавець між словами індивідуально та ретельною перевіркою матеріалів справи встановив нову частину 2 ст. 10 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. про застосування або незастосування амністії щодо осіб кримінальні справи чи матеріали про злочин яких перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства.

На нашу думку, це було зроблено невдало, оскільки зміст цих статей торкається підстав та умов застосування або незастосування амністії щодо засуджених які відбувають покарання. Підстави та умови застосування або незастосування амністії щодо осіб, кримінальні справи чи матеріали про злочин яких перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства принципово відрізняються від перших, оскільки, по перше, кримінальна справа чи матеріали злочину не можуть бути направлені органами дізнання або досудового слідства в суд, поки обвинувачений не дасть згоду про застосування щодо нього акту амністії, по друге, згідно з ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. амністія в останньому випадку торкається не всіх осіб, а тільки тих які підпадають під дію статті 1 цього Закону, а по третє, згідно з ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. ці особи звільнюються від кримінальної відповідальності, в той час як засудженні які відбувають покарання, звільняються від невідбутої частини покарання або їм скорочується невідбута частина покарання.

2) Інші вади законів про амністію.

а) В Законі України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. також є статті, які суперечать одна одній, в частості, між п. “ж” ст. 7 цього Закону та ст. 13 того ж нормативного акту. Так, згідно з п. “ж” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. амністія не застосовується до осіб до яких протягом 1995 – 2005 р.р. було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які вчинили умисний злочин. Між тим, згідно з ст. 13 цього Закону, до осіб, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії чи помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого відповідно до цих актів.

Таким чином, остання стаття нормативного акту дозволяє застосувати другий раз амністію до осіб незалежно від форми вчинених ними злочинів, а п. “ж” ст. 7 цього ж Закону заперечує застосування другий раз амністії, якщо знову ці особи вчинили умисний злочин. (Слід відзначити, що в Законі України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. законодавець ці вади попереднього Закону усунув).

Крім того, загальновизнано, що “погашення або зняття судимості, як завершальний етап реалізації кримінальної відповідальності, повинно означати повне і остаточне припинення всіх обмежень і позбавлень судимості. Погашена чи знята судимості особи не повинна породжувати правових наслідків, обмежень прав і свобод[6]. Виникає запитання, якщо згідно з п. «е» ст. 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., п. “ж” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., амністія не застосовується до осіб до яких протягом десяти років було застосовано амністію незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин, то на підставі якого інституту кримінального права для цих осіб наступають такі негативні правові наслідки? На нашу думку, відповіді на це запитання також немає.

б) Аналіз початку першого речення ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. та статті 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. і Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. дозволяє зробити висновок, що вони відрізняються один від одного за змістом.

Так, в ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. вказано про те, що необхідно “звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, осіб, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років”...

В ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. і Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. зазначено про те, що необхідно “звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, осіб, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе ніж позбавлення волі на строк не більше п'яти років”, а в ст. 1 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. вказано, що необхідно «звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України»…

Таким чином, якщо буквально тлумачити ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., то амністію не можна було застосовувати щодо осіб, що вчинили злочини, за які КК передбачені наприклад, такі покарання як обмеження волі, арешт, штраф. Тобто, особи, які вчинили не настільки тяжкі злочини, виявляються позбавленими права на амністію. На ці вади Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. звернув увагу адвокат С. Ткач[7].

3) Порушення принципів гуманізму та справедливості.

В Законі України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Законі України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., на наш погляд, порушено принцип справедливості, передбачений ч. 1 ст. 3 КК.

По перше, аналіз цих Законів свідчить про те, що особи, перелічені в ст. 1 вищевказаних нормативних актів, зокрема, вагітні жінки, особи, які мають неповнолітніх дітей, не можуть бути звільненні від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, за злочини, вчинені по необережності, за які Законом передбачено покарання від 10 до 12 років позбавлення волі, оскільки згідно ст. 1 цих Законів вони можуть бути звільнені від покарання за аналогічні злочини, за які Законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Разом з тим, згідно з ст. 3 цих Законів звільняється від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, крім зазначених у ст. 1 вищевказаного Закону, засуджені за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше 12 років, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.