Розділ «Глава I Новітнє вчення про тлумачення правових актів у системі юридичної науки і юридичної освіти»

Тому при визначенні змісту предмета досліджень науки історії вчень про право і державу та вивчення в юридичних навчальних закладах відповідної дисципліни доцільно було б враховувати, що потреби сьогодення, потреби становлення в Україні правової держави та утвердження в суспільстві принципу верховенства права заставляють визнати пріоритет за двома проблемами—становлення і розвиток ідеї та вчення про верховенство права та вчення про тлумачення нормативно-правових актів. При цьому слід враховувати, що цього часу принцип верховенства права набуває все більшого значення як керівна ідея для тлумачення нормативних актів, керівна ідея, що отримала через її закріплення в частині першій ст. 8 Конституції найвищу юридичну силу порівняно не тільки з положеннями законів, а й з іншими положеннями Конституції України. Але на сьогодні історія вчень про державу і право лише мимохідь зачіпає проблему історичного розвитку ідеї верховенства права. Цю ситуацію можна виправити, включивши до підручників, навчальних посібників до програми курсу матеріали дослідження, здійсненого С. П. Головатим[9].

Що стосується проблеми історичного розвитку теорії тлумачення нормативно-правових актів, то її включення до курсу історії вчень про державу і право перешкоджає вже саме по собі поширене уявлення про тлумачення як мистецтво, яке не піддається раціональному пізнанню. Накопичені на цей час наукові знання дають підстави стверджувати, що теорія тлумачення нормативно-правових актів існує, існує і цілий комплекс конструктивних рішень, що ґрунтується на цій теорії. А раз така теорія існує, то треба вивчати історію виникнення і розвитку наукових знань про тлумачення нормативно-правових актів. Історія вчень про державу і право повинна визнати проблему тлумачення нормативно-правових актів як свою, тобто як таку, що належить до предмета науки і навчального курсу історії вчень про державу і право.

§ 4. Вчення про тлумачення правових актів і теорія права і держави

Традиційне розуміння співвідношення вчення про тлумачення нормативних актів і теорії права і держави є таким, що перше є частиною (розділом) другої. Тому і дослідження проблем тлумачення правових актів, вважається, повинне здійснюватись у межах теорії права і держави (при цьому не заперечується можливість здійснення галузевих досліджень проблем тлумачення правових актів), а вивчення проблем тлумачення нормативно-правових актів повинно здійснюватись у межах навчальної дисципліни теорії права і держави.

Не виключається, що за певних умов таке розуміння співвідношення вчення про тлумачення правових актів, з одного боку, і теорії права і держави, — з іншого, було б правильним, належно відображало б логіку речей. Але ж є реальність, яка не може ігноруватись, є практичні проблеми, які повинні вирішуватись та яким повинна служити наука. Цим реальності, проблемам і потребам не відповідає викладене розуміння співвідношення вчення про тлумачення правових актів і теорії права і держави. Справа в тому, що вченню про тлумачення правових актів належить певне місце в юридичній науці, обумовлене його роллю в системі правових наук і правовій системі в цілому. Але зайняти це місце вчення про тлумачення правових актів не зуміло. Воно просто було витіснене на периферію юридичної думки, у той час як об’єктивно вченню про тлумачення правових актів належить центральне місце. Ось як характеризував цю ситуацію та її причини німецький науковець-юрист Ф. Регельсбергер наприкінці XIX століття: «Небагато глав знайдеться у вченні про право, де теорія так би далеко відставала від практики, знання — від уміння, як у вченні про тлумачення. У цьому випадку тлумачення поділяє долю людської мови: багато людей говорять правильно, не маючи розуміння про закони мови. Труднощі теорії знаходяться тут у матеріалі, безмежності допоміжних засобів, в різноманітності застосування. І попереднього і новітнього часу не бракувало спроб надати пануючим тут точкам зору характеру наукових положень. Із них склалась навіть особлива галузь вчення про право, — юридична герменевтика. Тепер вона «втратила кредит» не без вини зі свого боку. Порівняно небагато вона страждала від невизначеності своїх меж, за які зазвичай не виходила критика законів, іноді навіть і тлумачення юридичних правочинів, при чому одні обмежувались законодавством Юстиніана, інші ставили перед собою задачі більш широкі. Набагато більше шкоди юридичній герменевтиці завдав мертвий шаблонний спосіб її ставлення до матеріалу». Цікаво, що ця ситуація переважно зберігається і на цей час.

Не можна сказати, що Україна відстала від інших країн якраз за показником рівня осмислення проблем тлумачення нормативно-правових актів та рівня володіння методологією тлумачення таких актів. Видається, що за цим показником Україна не відстає від тих країн, до союзу з якими вона прагне. Але ж названі країни впродовж століть опрацювали практику, яка на цей час є усталеною, загальновизнаною і загальноприйнятною. Вона і заміняє їм вчення про тлумачення правових актів.

Ігнорування вчення про тлумачення правових актів не тільки з боку юристів-практиків, а й науковців, викликає здивування. Ще Борис Годунов, як про це писав А. С. Пушкін, повчав сина: «Учись, мой сын. Наука сокращает нам опыты быстротекущей жизни». Зразки минулого, якими б великими вони не були, залишаються емпіричними зразками, досвідом. Наука, осмислюючи ці зразки, виявляє їх сутність, формулює узагальнені положення (правила), які визначають сферу використання цих зразків, що помножує практичне значення цих зразків. Поверхневість же науки тлумачення актів законодавства слід долати якістю наукових досліджень, яка може бути забезпечена тільки аналізом нормативного матеріалу та практики його застосування, поглибленням досліджень.

За викладених обставин слід зробити висновок про те, що в Україні існує гостра потреба в розробці проблем тлумачення нормативно-правових актів. У рамках теорії права ця проблематика належне досліджена не буде ніколи, бо у нас теорія права і держави взагалі склалась як наука ненормативна, яка веде пошук проблем для дослідження не в житті та системі суспільних відносин, а в абстракціях, що тяжіють до філософії. Що стосується викладання навчальної дисципліни тлумачення нормативно-правових актів, то навіть трудно собі уявити, щоб фахівці в галузі теорії права, які самі не мають значного досвіду роботи з нормативним матеріалом, реально навчали студентів роботі з ним.

§ 5. Вчення про тлумачення правових актів і галузеві юридичні науки

Науково обґрунтована методологія тлумачення нормативно-правових актів, яка б відповідала практичним потребам правозастосування, може бути створена, може існувати і розвиватись тільки за умови опори на галузеві дослідження проблем тлумачення нормативно-правових актів, на практику застосування норм окремих галузей права, на практику викладання окремих навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах. Звичайно, є і зворотній зв'язок: галузеві дослідження, галузева практика і викладання окремих навчальних дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах не можуть не враховувати загального вчення про тлумачення правових актів. Якщо галузь дає для загального вчення емпіричний матеріал і узагальнення першого рівня, то загальне вчення про тлумачення правових актів дає для галузі теоретичні положення більш високого рівня, що можуть використовуватись у галузі як методологічний інструментарій.

Слід, однак, визнати, що належна взаємодія загального вчення про тлумачення правових актів з галузевими науками, галузевою практикою і викладанням галузевих навчальних дисциплін, не налагоджена. У наукових дослідженнях Є. В. Васьковський здійснив потужний прорив у розробці загального вчення про тлумачення правових актів одночасно з розробкою галузевих (цивілістичних) проблем тлумачення законів. Але в подальшому ні загальні теоретико-правові, ні галузеві дослідження ніколи не піднімались до того рівня, якого досяг Є. В. Васьковський на початку XX століття: галузеві дослідження нічого не могли дати для дослідження проблем загального вчення про тлумачення правових актів і навпаки. Разом ці дослідження нічого не могли дати для практики.

Особливо слід звернути увагу на навчальний аспект проблеми, Звичайно, вивчення галузевих навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах має на меті отримання знань норм позитивного права. Студент повинен засвоїти певне коло правових норм. Без цього у нього не буде тієї «критичної маси» знань, яка дає йому право називатись фахівцем. Але ж усі правові норми запам'ятати не можна, а тим більше, — у зв'язку з практикою їх застосування. Крім того, не можна не враховувати і того, що законодавство змінюється. Тож при вивченні галузевих навчальних дисциплін студентів необхідно навчати тлумаченню актів відповідної галузі законодавства. Під цим кутом зору має вивчатись усе галузеве законодавство. Правда, уже сьогодні ставити таку вимогу було б нереально. Але ж на перспективу слід мати на увазі необхідність досягнення мети викладання галузевих наукових дисциплін під кутом зору тлумачення відповідних актів законодавства. Для цього поступово створюється наукове підґрунтя. У радянські часи галузеві проблеми правотлумачення досліджували Р. С. Рез, П. С. Елькінд. У роки незалежності України їх досліджували В. Я. Карабань, І. Л. Самсін, О. В. Капліна, В. М. Коваль. А. М. Мірошниченко здійснив дослідження проблеми колізій у земельному законодавстві, що є частиною проблеми правотлумачення.

Але і сьогодні більш реальним для виконання є завдання викладення матеріалу під кутом зору тлумачення правових актів у підручниках і навчальних посібниках з галузевих навчальних дисциплін.

Що стосується теорії держави і права, то ця галузь юридичної науки перш за все повинна діждатись емпіричного матеріалу і узагальнень першого рівня, а потім — спробувати освоїти цей матеріал та сформулювати теоретичні узагальнення більш високого рівня. Видається, однак, що більш прийнятним було б різко розширити обсяг досліджень, поглибити дослідження загальних проблем тлумачення нормативно-правових актів і взяти курс на формування нової галузі юридичної науки, нової навчальної дисципліни — тлумачення правових актів. Це сприяло б значному підвищенню рівня юридичної науки, посиленню її практичної спрямованості, підвищенню якості юридичної освіти, рівня підготовки юристів, практики здійснення правосуддя. У свою чергу це позитивно вплинуло б на професійний рівень правотворчості, підвищення якості національного законодавства, на розвиток правової системи України в цілому.

§ 6. Вчення про тлумачення правових актів і логіка та мовознавство

Логіка репрезентується як наука про форми і закони мислення, а також про способи виведення одних істинних думок із інших[10]. Разом з тим логіка мислення в цілому не визнається предметом логіки як науки. Про це писав англійський науковець у галузі логіки У. Мінто ще в другій половині XIX століття. Стосовно висновку від протилежного (від зворотного) він зазначав: «Ні одне логічне вчення не заперечує подібних висновків; логіка просто ігнорує їх. Такі умовиводи виходять за межі логіки тільки тому, що вони не ґрунтуються на законах тотожності, несуперечності і виключеного третього, логіка ж обмежує свою сферу цими законами, оскільки для теорії силогізму і допоміжних стосовно силогізму процесів нічого більше не вимагається»[11]. З того часу, як це написав У. Мінто, пройшло багато часу, але зміст підручників, навчальних посібників і навчальних програм з логіки для студентів-юристів свідчить про те, що логіка як наука і надалі обмежує свій предмет.

Тим більше у курсі логіки не вивчаються проблеми логічного зв'язку слів і речень. У зв'язку з цим Є. В. Васьковський звертав увагу на те, що логічний елемент словесного (мовного) тлумачення взагалі не став предметом дослідження[12].

Викладене обмежує використання результатів досліджень у сфері логіки при розробці проблем тлумачення правових актів і використання знань, отриманих студентами при вивченні курсу логіки, при вивченні проблем тлумачення правових актів.

На значення лінгвістики для тлумачення нормативно-правових актів увага зверталась уже давно. Так, С. А. Муромцев у другій половині XIX століття писав, що римський юрист Лабеон, «який краще володів діалектикою і граматикою, використовував ці свої знання на користь юриспруденції»[13]. Не можна сказати, що на цей час не здійснюються спроби проведення дослідження на межі юриспруденції і мовознавства. Про такі спроби свідчить, зокрема проведення у 2003 і 2004 роках міжнародних науково-практичних конференцій «Право і лінгвістика», підготовка дисертацій з цієї проблематики, спроби впровадження у навчальні плани вищих юридичних навчальних закладів предмета «правнича лінгвістика» чи «мова права і юридична термінологія». І все ж слід визнати, що знайти конструктивні думки з приводу того, як лінгвістика може допомогти розробці чи освоєнню методології тлумачення нормативно-правових актів, в матеріалах конференцій не вдалось. Мало конструктивного матеріалу викладається і в статтях, навчальних посібниках і монографіях, присвячених лінгвістичним проблемам юриспруденції. Юрислінгвістичні дослідження спрямовуються на привнесення лінгвістичного знання у сферу юриспруденції поза зв’язками з чинним законодавством і практикою його тлумачення і застосування. Складається враження, що наука лінгвістики ніколи не була спрямована на дослідження літературних текстів, які (дослідження) могли б дати результат, що має практичне значення для вирішення проблем правотлумачення.