Розділ 1. Концептуальні засади дослідження проблеми розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів інших правопорушень

— немає одностайності щодо того, що є критерієм відмежування складів злочинів від складів інших правопорушень.

1.3. Поняття розмежування складів злочинів

У кримінально-правовій літературі термін «розмежування» використовують для позначення процесів мислення і їхніх результатів, що полягають у розрізненні різних явищ, понять, наприклад, понять «об'єкт» і «предмет» правових досліджень[95]; складів злочинів; злочинів; норм кримінального права[96]; статей; відповідальності; стадій; співучасті; сукупності і конкуренції кримінально-правових норм[97]; нормативно-правових приписів, закріплених у Загальній частині КК[98]; дії та бездіяльності у певному складі злочину[99]; поняття об’єкта вбивства як типової юридичної конструкції й поняття об’єкта вбивства як юридичної конструкції окремого виду вбивства[100]; осудності та неосудності[101]; конкретного складу злочину і злочину як конкретного акту вольової поведінки людини[102]; бланкетних диспозицій та інших форм міжгалузевого зв’язку кримінального закону[103]; протиправності злочину та протиправності діяння[104]; наслідків — шкоди об’єкту злочину і наслідків — шкоди учасникам суспільних відносин, тобто наслідків у широкому і вузькому розумінні слова[105]; кордонів дії загальної норми, котре є завданням виняткової норми[106]; видового та безпосереднього об’єктів за їх змістом[107]. Щодо кожного з наведених об’єктів оперування терміном «розмежування» у відповідному контексті є цілком обґрунтованим, бо значення цього слова робить його застосовним до багатьох явищ. У сучасній українській мові іменник «розмежування» є похідним від дієслова «розмежовувати», котре має такі значення: «1. Розділяти…, проводячи, визначаючи, встановлюючи межі // Роз’єднувати що-небудь, бути межею між чимось. 2. Відділяти одне від одного кого-, що-небудь. // Відділяти, протиставляти одне одному кого, що-небудь. // Визначати межі чиїх-небудь обов’язків, повноважень і т. ін.»[108]. Правова сутність же його зводиться до встановлення і виявлення місця явищ, що існують у одній площині, одне щодо одного, та щодо сфери їхнього існування, та їх відокремлення одне від одного, встановлення меж між ними. Доцільність цієї діяльності полягає у визначенні зв’язків, значення, правового статусу кожного з розмежовуваних явищ у своїй системі координат.

Способами визначення місця того, чи іншого явища у сфері його існування є порівняння відповідних об’єктів, та визначення їхніх зв’язків з іншими об’єктами — елементами тієї ж системи. Порівняння — це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам[109]. Порівняння завжди повинно носити характер зіставлення відповідних, кореспондуючих умов, особливостей та ознак. Існують відповідні правила порівняння, основні з них два: перше — порівнювати варто тільки однорідні предмети і явища; друге — порівнювати предмети і явища можна за такими ознаками, які дійсно мають приблизно однаково важливе і суттєве значення[110].

Загалом, в такій же сутності зміст відповідного поняття виявляється й стосовно розмежування складів злочинів, яке на всіх рівнях його існування (конструювання складу злочину і системи складів злочинів зі спільними ознаками; тлумачення кримінального закону; застосування кримінального закону) покликане забезпечити досягнення кінцевої мети кримінально-правової кваліфікації — вибору конкретної кримінально-правової норми чи норм, що передбачають вчинений злочин.

Corpus delicti міститься в тексті кримінального закону певної держави, який і є сферою існування законодавчих моделей кримінально-караної (злочинної) поведінки. Загальновідомо, що перелік таких моделей є вичерпним для закону і права кожної держави (правової, звісно). Кримінальна протиправність є однією з обов’язкових ознак злочину. Правило nullum crimen sine lege вважається одним з проявів принципу законності кримінального права[111]. Кожен конкретний склад злочину перебуває у зв’язках та взаємозалежності з іншими складами злочинів. Тому є всі підстави в межах такого системного утворення, як кримінальний закон, виокремити систему всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки. В межах системи всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки існує множина систем складів злочинів зі спільними ознаками. Ці системи можуть пересікатися оскільки один і той самий склад злочину може мати кілька груп спільних ознак з різними складами злочинів. Це показано на рис. 1:

Рис. 1. Множина систем складів злочинів зі спільними ознаками у системі кримінального закону.

А можуть не пересікатися. Це показано на рис. 2.

Рис. 2. Множина систем складів злочинів зі спільними ознаками у системі кримінального закону.

Наявність систем складів злочинів зі спільними ознаками у системі всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки об’єктивно обумовлена багатьма причинами: необхідністю диференціації кримінальної відповідальності, правилами законодавчої техніки щодо формування такого системного об’єкта, як кримінальний закон, зокрема, тим, що однакові явища реальної дійсності повинні бути відображені однаковими поняттями тощо.

Система складів злочинів зі спільними ознаками, як і будь-яка інша, характеризується наявністю елементів, розташованих у певному порядку (для цієї системи це конкретні склади злочинів[112]), та наявністю взаємозв’язків між ними. Правильність вибору конкретної кримінально-правової норми чи норм, що передбачають вчинений злочин, що є метою кримінально-правової кваліфікації, залежить від точності виявлення місця і зв’язків конкретних складів злочинів у системі складів злочинів зі спільними ознаками.

Визначити місце і зв’язки конкретних складів злочинів у системі складів злочинів зі спільними ознаками можливо шляхом порівняння складів злочинів за їхніми ознаками і виявлення зв’язків між відповідними законодавчими конструкціями.

Таким чином, зміст розмежування складів злочинів полягає у визначенні місця і зв’язків конкретного складу злочину у системі складів злочинів зі спільними ознаками, як її елемента, що здійснюється шляхом порівняння змісту та встановлення відношення між обсягами понять, що відображують кореспондуючі ознаки складів злочинів.

За своїм обсягом поняття «розмежування складів злочинів» поширюється на певний мисленний процес (діяльність) і його результат. Як діяльність, розмежування складів злочинів — це процес порівняння змісту ознак складів злочинів; що призводить до (встановлення) виявлення їхніх функцій: спільних, розмежувальних, спеціальних, додаткових; визначення типів співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками. Ця діяльність здійснюється з метою виявлення складів злочинів, які відповідають вчиненому злочину. Останнє і є результатом і метою діяльності з розмежування складів злочинів у кримінально-правовій кваліфікації. Цей результат розмежування складів злочинів дасть можливість вибрати норму (норми), які підлягають застосуванню в кожному конкретному випадку.

Оскільки, законодавство і його складові системи, як відомо, формуються суб’єктивно, то діяльності правозастосувача з виявлення місця у відповідній системі такого елемента, як склад злочину, в першу чергу, передує діяльність законодавця з «розташування» цих елементів у системі складів злочинів зі спільними ознаками, й відповідно у системі всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки, тобто встановлення місця конкретних складів злочинів у цій системі та покладення на них певних функцій, ролі. Один із системно-правових принципів, що висуваються у теорії криміналізації[113] полягає у вимозі, що пропонована законодавча новела повинна узгоджуватися з існуючими, чинними положеннями, як кримінального закону, так і інших актів законодавства. У кримінально-правових дослідженнях законодавчої техніки серед рівнів системного підходу до конструювання складу злочину вказують на необхідність врахування в процесі виготовлення чи реконструкції складу його системних зв’язків з іншими приписами кримінального права[114]. Тож необхідність моделювання майбутнього розмежування складів злочинів під час законодавчого процесу, не лише спрямованого на криміналізацію, а й на диференціацію кримінальної відповідальності, є об’єктивною вимогою.

Застосування кримінального закону немислиме без його тлумачення[115]. Тож розмежуванню складів злочинів, що здійснюється в процесі кримінально-правової кваліфікації, передує уяснення змісту законодавчих приписів.

Таким чином, розмежування складів злочинів відбувається на трьох рівнях:

— на рівні конструювання складу злочину, що здійснюється в процесі законотворчої діяльності;