Розділ V. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ

Важливе місце в системі особистих немайнових прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів є право баби і діда щодо захисту внуків, яке включає право на самозахист внуків та право на відповідне звернення до компетентних органів без спеціальних на те повноважень.

Ч. 1 коментованої статті гарантує бабі і дідові право на самозахист внуків. Відповідна норма відсилає нас до ст. 19 ЦК України, яка закріплює право на самозахист. Самозахист — це застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Самозахистом є такий спосіб захисту права особи, відповідно до якого особа не звертається до суду чи іншого компетентного органу, який здійснює захист відповідного сімейного права. Самозахистом в даному випадку може бути перешкоджання третім особам, які протиправно порушують сімейні права та інтереси внуків вчиняти такі діяння, наприклад, шляхом фізичного захисту із можливістю заподіяння шкоди порушнику.

Варто зазначити, що насамперед право на самозахист дитини надано батькам (ч. 1 ст. 154 СК України), тобто право на самозахист внуків, яким наділені дід і баба є додатковим способом захисту дитини, однак це не означає, що обидва суб'єкти права на самозахист дитини не можуть реалізовувати таке право одночасно.

У ч. 2 ст. 258 СК України передбачається право баби і діда на звернення за захистом прав та інтересі малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних повнолітніх внуків до спеціально уповноважених органів держави, які здійснюють такий захист. До них законодавець у СК України відносить органи опіки та піклування і суд. Більше того, виходячи зі змісту коментованої норми, дід і баба діють без спеціальних на те повноважень при здійсненні захисту внуків, тобто поряд із такими законними представниками дітей як батьки і особи, що їх замінюють, можуть діяти і баба з дідом. Коментовану правову норму щодо переліку компетентних органів до яких за захистом інтересів внуків можуть звернутися дід і баба слід тлумачити розширено. Тобто, окрім органів опіки і піклування та суду баба і дід можуть звертатися і до органів прокуратури, і до органів внутрішніх справ тощо.

Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування

1. Права та обов'язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри.

2. Брати та сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування.

3. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню.

4. Повнолітні особи мають право брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів та сестер, незалежно від місця їхнього проживання.

Ч. 1 коментованої статті визначає право братів і сестер на спілкування. Відповідним правами і обов'язками закон наділяє рідних братів і сетер, серед яких: повнорідні (брат і сестра, які мають спільних батька і матір) та неповнорідні: (єдинокровні, що мають спільного батька, але різних матерів; єдиноутробні (мають спільну матір, але різних батьків). Зі змісту статті випливає, що таким особистим немайновим правом як право на спілкування закон наділяє лише рідних братів і сестер, тобто двоюрідні брати і сестри такого права не набувають в силу того, що згідно ч. 4 ст. 2 СК України вони не є учасниками сімейних відносин.

Відповідно до ч. 2 даної статті брати та сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування. З положення цієї норми випливає, що досить часто трапляються випадки роздільного проживання братів і сестер, внаслідок припинення шлюбних відносин між батьками чи з інших причин, а тому закріплення цього права сприятиме законним інтересам його носіїв.

Ч. 3 коментованої статті покладає юридичний обов'язок на матір, батька, бабу, діда чи інших осіб, з якими проживають неповнолітні брати і сестри сприяти їхньому спілкуванню. Виходячи з цього, зобов'язанні особи повинні зробити усе можливе для створення усіх належних умов для спілкування братів і сестер. Більше того, вони зобов'язані повідомити своїх вихованців про наявність у них брата, сестри та допомогти розшукати останніх.

Законодавець, поряд із правом на спілкування братів і сестер наділяє повнолітнього брата, сестру правом брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер, незалежного від місця їх проживання. Це свідчить про прагнення законодавця захисти родинні відносини та сприяти дитині у одержанні виховання не лише від батьків, діда і баби, але й від дієздатного брата, сестри, до думки і поради, якого неповнолітня особа, може прислухатись навіть краще, ніж до повчання матері чи батька.

У разі порушення вказаного права, особа може звернутися до органу опіки і піклування та суду за його поновленням. Це випливає із загальних положень сімейного законодавства.

Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки

1. Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Законодавець до кола інших членів сім'ї відносить таких суб'єктів правовідносин як мачуха та вітчим, основним покликанням яких є не лише спільне проживання з одним із рідних батьків дитини, але й вжиття усіх можливих заходів для того, щоб компенсувати падчерці та пасинку відсутність рідної матері чи батька. З огляду на це, в системі особистих немайнових прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів чільне місце займає право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки.

Мачухою у сімейному праві вважається жінка, яка перебуває у шлюбних відносинах із батьком дитини, але не є рідною її матір'ю. Вітчим — це чоловік, який перебуває у шлюбних відносинах з матір'ю дитини, але не є її рідним батьком. Відповідно у окреслених правовідносинах дівчинка набуває правового статусу падчерки по відношенню до вітчима чи мачухи, а хлопчик — пасинка.

Виходячи з загальних засад сімейного законодавства особа може набути правового статусу мачухи чи вітчима внаслідок реєстрації шлюбу із матір'ю чи батьком дитини чи проживання з останніми у фактичних шлюбних відносинах.