Розділ IV ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

1. Згідно з ч. 1 ст. 227 СК усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Воля усиновлювача на приховання факту усиновлення, як і воля на його розголошення, є досить складним явищем, оскільки це пов'язано насамперед з інтересами дитини, адже саме дитина є головною особою, заради якої зберігають таємницю усиновлення. Тому усиновлювачу надане право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.

2. Усиновлювач може сам обирати варіант поведінки щодо розголошення таємниці перед дитиною: пояснити дитині, що вона усиновлена, або приховувати його. І тому суперечливою видається точка зору тих науковців, які вважають, що розкриття дитині таємниці усиновлення навіть самим усиновлювачем можливо лише при надзвичайних обставинах. У противному випадку сама таємниця усиновлення позбавлялася б сенсу і тої посиленої охорони, яку їй забезпечує законодавець. Тому воля усиновлювача на розголошення таємниці усиновлення не є абсолютною та суверенною: усиновлювач не може за власним бажанням розголосити цю сімейну таємницю. До такого кроку він повинен бути вимушений надзвичайними обставинами не стосовно усиновленої дитини, а щодо всіх третіх осіб.

3. Як слушно відзначає З.В. Ромовська, збереження таємниці усиновлення важливе не лише для усиновлювача та усиновлюваного, а й їх нащадків. Тому при розголошенні таємниці усиновлення «особа, яка зараз сама є матір'ю, батьком, та її діти мають підстави вважати порушеними свої інтереси».

4. Аналіз чинного законодавства свідчить, що збереження таємниці усиновлення стосується як дитини, яку усиновлюють, так і сторонніх осіб. У зв'язку з цим суперечливою видається позиція тих науковців, які вважають за недоцільне збереження таємниці усиновлення, якщо вона відома усиновленому3. Адже, як відзначалося, таємниця усиновлення пов'язана з її секретністю і для оточуючих. Як свідчить практика, досить часто усиновлювачі, які усиновили, наприклад, підлітка, не бажають розголошувати цей факт, оскільки сторонні особи по-різному оцінюють відносини між усиновлювачами та дитиною і можуть негативно на них вплинути. До того ж слід враховувати й моральний фактор: зазвичай ані дитина, ані усиновлювач не заінтересовані у тому, щоб оточуючі знали про факт усиновлення.

Таким чином, таємницю усиновлення можна зберегти від самої дитини при усиновленні її у ранньому віці. В інших випадках її зберігають від оточуючих.

5. Відповідно до ч. 4 ст. 227 СК, якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини.

Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення

1. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

2. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі випадки потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні.

3. Таємниця усиновлення забезпечується також відповідно до статей 229–231 цього Кодексу.

4. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.

1. Стаття 228 СК зобов'язує зберігати таємницю усиновлення особами, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), а також іншими особами, яким став відомий факт усиновлення, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

2. Аналізуючи ч. 1 ст. 228 СК, можна дійти висновку, що до кола осіб, зобов'язаних зберігати таємницю усиновлення, не відносяться усиновлювачі. Між тим, під розголошенням таємниці усиновлення розуміється повідомлення про даний факт не лише дитині, а й будь-кому з оточуючих. Неприпустимість її розголошення спрямована на забезпечення інтересів як усиновлюваною дитини, так і усиновлювача, а ці інтереси, хоча і в рідких випадках, можуть не співпадати. Виходячи із змісту ч. 1 ст. 228 СК, відповідальність за розголошення таємниці усиновлення настає тоді, коли це відбувається проти волі усиновлювачів. А отже, можна дійти висновку, що усиновлювач може за своєю волею порушувати таємницю усиновлення. Таке становище уявляється вірним не у всіх випадках. Більш правильним здається допустити порушення таємниці усиновлення самим усиновлювачем лише у тих випадках, коли цього вимагають інтереси усиновлюваної дитини або після досягнення нею повноліття. Наприклад, якщо батьки дитини загинули і усиновлення здійснене близькими родичами, то в інтересах дитини усиновлювач може не лише розкрити таємницю усиновлення, а й розповісти їй про батьків. В інших же випадках, коли винними діями усиновлювача, які порушили таємницю усиновлення, завдано шкоди інтересам дитини, відповідальність усиновлювача повинна бути такою ж, як і відповідальність сторонніх осіб.

Нарешті можливе розголошення таємниці усиновлення дитини подружжям або одним з них. У цьому випадку особа вчиняє правопорушення проти другого, і не має значення, наскільки його дії порушили інтереси дитини.

3. Забезпечення таємниці усиновлення повинно здійснюватися і у випадку усиновлення повнолітньої особи.

4. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам чи суду в зв'язку з цивільною або кримінальною справою, яка знаходиться в їх провадженні.

5. Також таємниця усиновлення забезпечується можливістю запису усиновлювача матір'ю (батьком) усиновленого; зміни імені, по батькові, прізвища, дати та місця народження усиновленого. Крім цього, правовими засобами збереження таємниці усиновлення є: попередня згода батьків дитини на усиновлення без вказівки на конкретного усиновлювача; усиновлення дитини без отримання її згоди; усиновлення новонародженої дитини безпосередньо з пологового будинку з імітацією пологів усиновлювачки.

6. Про факт усиновлення неминуче стає відомо певному колу осіб: робітникам дитячого закладу, в якому перебувала дитина до усиновлення, працівникам органів опіки та піклування, суду, який розглядав справу про усиновлення, особи, що здійснювали державну реєстрацію усиновлення тощо. Крім того, такі відомості в силу різних причин можуть бути відомі іншим особам, наприклад, родичам, близьким знайомим, сусідам та ін. Звичайно, найбільшу передбачливість щодо забезпечення таємниці усиновлення повинні проявляти службові та посадові особи, які були причетні до усиновлення. Такі особи, більш ніж будь-хто, в змозі оцінити необхідність збереження таємниці усиновлення, і тому щодо них при її порушенні встановлюється підвищена відповідальність. Саме тому КК України у ч. 2 ст. 168 підкреслює, що за розголошення таємниці усиновлення відповідальність несуть службові особи або працівники медичних закладів, яким відомості про усиновлення стали відомі по службі чи по роботі. А отже, для притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка зобов'язана зберігати факт усиновлення як службову чи професійну таємницю, достатньо вчинення нею дій, які виразилися в оприлюдненні факту, що особи, які є юридичними батьками дитини, фактично є її усиновлювачами.

Межі відповідальності інших осіб пов'язуються з настанням негативних наслідків порушення таємниці усиновлення. Так, згідно з ч. 1 ст. 168 КК розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, а якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки — штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.