Розділ IV ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

На перший погляд може здатися дивним усиновлення особою, яка перебуває у шлюбі, при тому, що другий з подружжя не стає усиновлювачем, адже дитина у такому випадку має проживати в сім'ї, де одна особа з точки зору сімейного права складає з нею сім'ю, а з іншого розглядатиметься як сторонній щодо неї член сім'ї. Між тим практиці відомі такі випадки. При цьому слід відзначити, що не завжди подібне усиновлення ставить під загрозу інтереси дитини. Показовим у цьому є приклад, коли дівчинку усиновлювала тітка (сестра померлої матері дитини), яка виховувала дитину ще за життя матері. Чоловік усиновлювачки не забажав стати усиновлювачем, оскільки вважав це неможливим через свій похилий вік та стан здоров'я. Серйозною причиною служила й значна різниця у віці між ним та дружиною. Разом з тим він не заперечував проти усиновлення і ставився до дитини досить прихильно.

Вимога ст. 22 °CК щодо необхідності отримання згоди другого з подружжя усиновлювача на усиновлення відображає позицію законодавця, згідно з якою сім'я не визнається самостійним суб'єктом права і не може усиновити дитину саме як сім'я, як єдине ціле. Усиновлення можливе подружжям одночасно, а також однією особою, яка перебуває у шлюбі, але за згодою другого з подружжя. Така законодавча конструкція в кінцевому рахунку приводить до однакового правового результату, оскільки дитина все ж усиновлюється сім'єю, заснованою на шлюбі. Однак штучність Даного рішення є очевидною у зв'язку з тим, що другий з подружжя лише погоджується (не заперечує) з усиновленням дитини другим з подружжя. Фактично це може означати певну байдужість до одного з найважливіших етапів сімейного життя — усиновлення, і породити сумніви щодо відповідності усиновлення інтересам дитини. Сім'я є соціальною спільнотою, і суперечності в ній з питання усиновлення дитини можуть свідчити про розлад у сімейних відносинах.

Таким чином, хоча згода другого з подружжя на усиновлення не пов'язана з правовими наслідками для нього, воно, безумовно, породжує певний, хоча й не правовий зв'язок з дитиною, і цей можливий зв'язок враховується при вирішенні питання про усиновлення. Тому отримання формальної згоди другого з подружжя на усиновлення недостатньо — потрібно виявити дійсне ставлення його до дитини. Маються не увазі не лише обставини, що усувають перешкоди у здійсненні прав та обов'язків усиновлювача — необхідно, щоб другий з подружжя, висловлюючи згоду, надав певні гарантії, що його поведінка в подальшому не відобразиться на у мовах життя сім'ї. Адже між чоловіком (дружиною) усиновлювача не складаються лише сімейні правовідносини, але виникають реальні інші правові зв'язки, які здатні вплинути на реальний клімат цієї сім'ї.

2. Оскільки між усиновителем та усиновленою дитиною виникають відносини, аналогічні правовідносинам між батьками та дітьми, можна сказати, що при названих обставинах другий з подружжя усиновлювача стає вітчимом чи мачухою дитини, і якщо буде проявляти турботу про дитину, то при певних обставинах може стати аліментозобов'язаною особою. Але такий висновок є суперечливим. Так, якщо дитина усиновлюється, наприклад, лише дружиною, то її чоловік дійсно може вважатися вітчимом (мачухою) дитини, у випадку, якщо рідний батько дитини втратив правовий зв'язок з нею (помер, позбавлений батьківських прав). Але, якщо правовий зв'язок з батьком (матір'ю) дитини зберігається, другий з подружжя усиновлювача може визнаватися лише фактичним вихователем дитини. І хоча згідно чинного СК України у певних випадках різниця між статусом другого з подружжя усиновлювача не має особливого значення для настання правових наслідків (якщо він виховував і утримував дитину, він може визнаватися аліментозобов'язаною особою), на практиці не виключені різні підходи до цього, наприклад, якщо мова піде про усиновлення дитини вітчимом чи мачухою.

3. Згода другого з подружжя має бути виражена у письмовій формі і засвідчена нотаріально.

4. Частина 2 ст. 22 °CК дозволяє у виняткових випадках усиновлення дитини без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, наприклад, у випадку встановлення режиму окремого проживання подружжя.

5. При усиновленні дитини одним з подружжя після набрання чинності рішенням суду про усиновлення прирівняні до батьківських права та обов'язки виникають лише у того з подружжя, хто визнаний усиновлювачем дитини. Для другого з подружжя (навіть якщо він дав згоду на усиновлення) рішення суду про усиновлення таких прав та обов'язків не викликає.

Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини

1. На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків.

2. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування.

3. Усиновлення може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.

1. Для усиновлення дитини, над якою встановлено опіку чи піклування, а також для усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків. Так, наприклад, якщо у дитини є батьки, але в силу різних причин над нею встановлено опіку чи піклувальника (батьки не проживають разом з дитиною, є неповнолітніми тощо), для здійснення усиновлення необхідна, крім згоди батьків дитини, і згода її опікуна (піклувальника).

Така вимога закону ґрунтується на тому, що опікуни (піклувальники) краще знають своїх підопічних. Вони щоденно спілкуються з дитиною, спостерігають за її розвитком, а у ряді випадків є свідками відносин між дитиною та майбутнім усиновлювачем. Природно, що думка названих осіб не може залишатися поза увагою. Однак вимога щодо необхідності згоди опікунів (піклувальників), адміністрації закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини не є імперативною. Опосередковано це підтверджується і можливістю суду провести усиновлення без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки — а піклування, якщо буде встановлено, що усиновлення дитини відповідає її інтересам (ч. 3 ст. 221 СК). Таким чином, у кінцевому рахунку, вирішення питання про усиновлення буде ґрунтуватися на доведеності відповідності його інтересам дитини. Складно уявити, щоб опікун (піклувальник), адміністрація дитячого закладу заперечували проти усиновлення, яке відповідає інтересам дитини. Якщо подібні випадки й виникають на практиці, найчастіше вони пов'язані із зловживанням їхніми правами. Обґрунтованість відмови у наданні згоди перевіряється органами опіки та піклування, адже вони у будь-якому випадку надають висновок про відповідність усиновлення інтересам дитини і вимушені оцінювати позицію названих осіб. Тому вирішення питання про усиновлення дітей, над якими встановлено опіку чи піклування або влаштованих до відповідних дитячих закладів, має орієнтуватися перш за все на висновок органу опіки та піклування, оскільки саме цей орган, контролюючи умови життя дитини, одночасно з наданням висновку щодо доцільності усиновлення, можуть оцінити добросовісність дотримання інтересів дитини опікуном (піклувальником) або адміністрацією дитячого закладу. Згідно з ст. 253 ЦПК України до висновку органу опіки та піклування мають бути подані: 1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; 2) свідоцтво про народження дитини; 3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; 4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.

2. Згода опікунів (піклувальників), органу опіки та піклування, адміністрації закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому перебувала дитина, видається у письмовій формі. Однак правова природа цієї згоди, на відміну від згоди батьків на усиновлення, не набуває характеру батьківського права. Це пов'язано насамперед тим, що правовий статус названих осіб хоча й наближений до статусу батьків, але не повністю з ним співпадає. Опікуни та інші особи звичайно турбуються про дитину і виховують її, однак, не набувають заснованих на кровноспорідненому походженні прав та обов'язків батьків. Опікуни та інші особи, встановлені у ст. ст. 221, 222 СК, лише на певний час замінюють батьків дитини у сімейних та цивільних правовідносинах, але батьками через це не визнаються ні юридично, ні фактично. Згода названих осіб у деяких випадках має субсидіарний характер стосовно батьківської згоди на усиновлення дитини і не замінює її і, крім того, взагалі є умовною, оскільки суд при прийнятті рішення про усиновлення може здійснити його без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.

3. Різниця між згодою батьків дитини на усиновлення, якій закон надає безумовне та вирішальне значення, і згодою названих осіб полягає у тому, що останнє слово при усиновленні підопічних належить суду, а не опікунам чи піклувальникам (органу опіки та піклування, адміністрації закладу охорони здоров'я або навчальному закладі, в якому перебувала дитина).

Рішення суду про усиновлення припиняє опіку (піклування) (ст. 76 ЦК України) і є підставою для розірвання договору про передачу дитини на виховання в сім'ю усиновлювача.

5. При відмові опікуна (піклувальника) дати згоду на усиновлення підопічного органу слід з'ясувати, чим викликане це заперечення. Якщо буде з'ясовано, що відмова опікуна (піклувальника) дати згоду на усиновлення дитини не обґрунтована і суперечить інтересам дитини, то згідно з ч. 2 ст. 221 СК така згода може бути дана органом опіки та піклування. При цьому орган опіки та піклування своїм рішенням може звільнити опікуна чи піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, оскільки за таких обставин останній скористався своїм правом всупереч інтересам підопічного1.

6. У випадку відмови надати згоду на усиновлення як опікуном (піклувальником), так і органом опіки та піклування, усиновлення може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини

1. На усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу.