Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

а) мати або батько щодо дитини;

б) повнолітня, а у випадках, передбачених законом, і неповнолітня дитина (ст. 206 СК України) щодо матері або батька.

Надання батьком утримання дитині не створює для неї жодного обов'язку стосовно батька. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати непрацездатних і нужденних у матеріальній допомозі батьків виникає самостійно. Його виникнення не пов'язане з виконанням батьками обов'язку з утримання дитини. Так, звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину (ст. 188 СК України) не звільняє її в майбутньому від утримання батьків при настанні передбачених законом підстав. Таким чином, навіть якщо батьки з підстав, передбачених законом, не сплачували аліменти на дитину, вона зобов'язана утримувати своїх батьків. Проте закон містить й інші правила. Так, не виникає обов'язку з утримання батьків у дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав (ч. 2 ст. 202 СК України), однак самі батьки й після позбавлення їх батьківських прав не звільняються від обов'язку утримувати дитину (ч. 2 ст. 166 СК України). Також відповідно до ст. 204 СК України діти можуть бути звільнені судом від обов'язку з утримання батьків, якщо буде встановлено, що останні ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків (ч. 1 ст. 204 СК України). Втім, у цій нормі йдеться про ухилення від виконання батьківських обов'язків у цілому, а не про окремо взятий обов'язок з утримання дітей. До того ж в ч. 2 цієї ж статті говориться, що у виняткових випадках суд все-таки може присудити з дочки, сина аліменти на певний строк, незважаючи на те, що батьки ухилялися від виконання своїх обов'язків. В даному випадку превалює мета зобов'язання з утримання — матеріально забезпечити нужденних непрацездатних осіб (батьків). Таким чином, зазначена норма також не свідчить про який-небудь прояв ознак взаємності зобов'язання з утримання.

Правовідносини батьків та дітей з утримання мають самостійні підстави їх виникнення та припинення, їх існування не залежить одне від одного.

На підтвердження цієї тези можна надати наступні аргументи. 1. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків може взагалі не виникнути у випадку смерті батьків до настання їхньої непрацездатності й нужденності. 2. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків не виникає, якщо батьки не мають потреби в матеріальній допомозі. 3. Розмір аліментів в зобов'язаннях з утримання дітей і непрацездатних батьків не є взаємозалежним і визначається судом з урахуванням передбачених законом обставин в кожному конкретному випадку індивідуально. 4. Батьки можуть добровільно відмовитися від здійснення права на утримання навіть за наявності передбачених законом підстав. Це не виключено у випадку, якщо діти не мають достатнього доходу для власного життєзабезпечення. Адже обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати непрацездатних батьків виникає незалежно від того, чи можуть діти надавати матеріальну допомогу.

9. У юридичній літературі зобов'язання батьків і дітей з утримання відносять до аліментних зобов'язань першої черги, тому що зазначені особи зобов'язані надавати утримання одне одному незалежно від наявності в них інших родичів. Крім зобов'язань першої черги, виділяють зобов'язання другої й третьої черги, які можуть виникати й існувати тільки за наявності умов, зазначених у нормах глави 22 СК України.

10. Характерною рисою зобов'язань з утримання є їх довгочасний характер. Цей момент позначається й на особливостях захисту майнових прав учасників сімейних відносин. На вимоги, що випливають із сімейних відносин, включаючи вимогу про стягнення аліментів, позовна давність не поширюється (ч. 1 ст. 2 °CК України, ч. 2 ст. 268 ЦК України). Вимога про стягнення аліментів може бути подана протягом усього строку існування права на утримання. Право на утримання не погашається давністю, оскільки потреба в матеріальному утриманні об'єктивно існує протягом тривалого часу.

Обов'язок батьків утримувати своїх дітей носить строковий характер. Його існування завжди обмежене певними часовими рамками, а виникнення й припинення пов'язане з конкретним моментом у часі. Такий обов'язок виникає з моменту народження дитини й припиняється, як правило, з досягненням нею повноліття.

11. Обов'язок батьків з утримання своїх дітей припиняється з підстав, що передбачені в законі, до досягнення дитиною повноліття.

Обов'язок батьків з утримання своїх дітей припиняється у випадку смерті (оголошення померлими) батька або дитини. Перехід відповідного права або обов'язку до спадкоємців (правонаступництво) не допускається законом, оскільки не відповідає самій суті зобов'язання з утримання. Право на аліменти не входить до складу спадщини як нерозривно пов'язане з особою спадкодавця (ст. 1219 ЦК України).

У випадку визнання одного (обох) з батьків безвісно відсутнім обов'язок з утримання дітей не припиняється. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати (ст.44 ЦК України). Таким чином, опікун над майном того з батьків, якого визнано безвісно відсутнім, виконує обов'язок з утримання його дитини.

Обов'язок батьків утримувати своїх дітей припиняється у випадку їхнього усиновлення (удочеріння). З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена (ч. 1 ст. 232 СК України). Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини (ч. 4 ст. 232 СК України). Іншими словами, усиновлювачі прирівнюються в правах і обов'язках до батьків. Тому у випадку, якщо аліменти на дитину стягувалися в судовому порядку, рішення суду про всиновлення, що набрало чинності, є непорушною підставою для припинення виплати аліментів. При усиновленні дитини однією особою батьківські права й обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка (абз. 2 ч. 1 ст. 232 СК України). Якщо при всиновленні дитини права й обов'язки були збережені за одним з батьків, його обов'язок з утримання дитини не припиняється.

Слід особливо підкреслити, що позбавлення батьківських прав не є підставою для припинення зобов'язання з утримання між батьками та дітьми. Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, суд на вимогу позивача або за власною ініціативою одночасно з позбавленням батьківських прав може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

У випадку влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального закладу або іншого закладу обов'язок батьків щодо її утримання не припиняється. Відповідно до ч. 1 ст. 193 СК України на користь того з батьків, з ким проживала дитина до влаштування у відповідний заклад, триває стягнення аліментів на дитину, за умови, що вони витрачаються за цільовим призначенням. Згідно з абз. 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. саме по собі утримання дитини в державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі не припиняє передбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття. Нерідко суди, ухвалюючи рішення щодо позбавлення батьківських прав і передачі дітей органам опіки й піклування з метою їхнього подальшого влаштування, одночасно стягують із батьків аліменти на користь державного закладу, куди будуть поміщені діти.

Стаття 181. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину

1. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

2. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

3. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

4. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Якщо після виконання аліментних зобов'язань згідно з частиною четвертою цієї статті один з батьків не виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся для постійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством.