Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

2. Згідно із ч. 2 коментованої статті у разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, право власності на аліменти набуває сама дитина. При цьому дитина стає власником незалежно від її віку (малолітня або неповнолітня). Різниця полягає лише в тому, що розпоряджатися аліментами, що належать на праві власності малолітній дитині, має право опікун, а неповнолітня дитина розпоряджається ними самостійно.

В коментованій статті вказано, що дитина стає власником аліментів лише у випадку, коли той з батьків, з яким вона проживала, помер. Проте можна припустити, що аналогічні наслідки виникатимуть і у тому випадку, коли той з батьків, з яким дитина проживає, не виконує свої батьківські обов'язки з інших підстав. Зокрема якщо його було визнано судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошено померлим. За таких обставин дитина вважається такою, що позбавлена батьківського піклування. Над малолітньою дитиною встановлюється опіка, а над неповнолітньою — піклування (ст. ст. 58, 59 ЦК України). Якщо того з батьків, з ким дитина проживала, було визнано судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошено померлим, він не може виконувати функції з управління майном дитини, зокрема одержаними на дитину аліментами. Призначений дитині опікун або піклувальник не може набувати право власності на аліменти. Таким чином у разі визнання того з батьків, з яким дитина проживала, недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення його померлим право власності на аліменти набуває сама дитина.

3. З аналізу законодавчих норм можна дійти висновку, що аналогічний правовий режим зберігається не лише у тому випадку, коли дитина перебуває від опікою та піклуванням, а й при застосуванні інших форм влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування (патронат, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу). Зокрема, в ч. 4 ст. 256-3 СК України прямо вказано, що за прийомними дітьми зберігається право на аліменти. Таке ж право зберігається і за вихованцями дитячого будинку сімейного типу (ч. 4 ст. 256-7 СК України). Очевидно, що право на аліменти мають і діти, що проживають в сім'ї патронатного вихователя.

З урахуванням положень ст. 179 СК України можна вважати, що дитина, яка проживає в сім'ї патронатного вихователя, в прийомній сім'ї, а також дитячому будинку сімейного типу, незалежно від її віку набуває право власності на аліменти. У свою чергу патронатний вихователь, прийомні батьки та батьки-вихователі здійснюють управління аліментами малолітньої дитини за цільовим призначенням. Аліментами, що одержані неповнолітньою дитиною, вона розпоряджається самостійно.

Глава 15. ОБОВ'ЯЗОК МАТЕРІ, БАТЬКА УТРИМУВАТИ ДИТИНУ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину

1. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

1. Відповідно до домінуючих у суспільстві моральних засад для відносин, що складаються в сім'ї, характерною є турбота про малолітніх, неповнолітніх, інших непрацездатних членів сім'ї, надання їм посильної підтримки й матеріальної допомоги. Батьки забезпечують інтереси дитини в житлі, харчуванні, відпочинку, лікуванні тощо.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення СК України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 СК України.

2. Традиційно в сімейному праві під аліментами (від лат. alimentum — харчування, утримання) розуміються кошти, надані у визначених законом випадках одними особами на утримання інших, які потребують матеріальної допомоги1. Хоча в цьому визначенні поняття «аліменти» розкривається за допомогою такого терміну, як «утримання», співвідношення цих понять не є простим. У сімейно-правовій науці немає єдиного підходу до вирішення цього питання. Перша позиція полягає в тому, що поняття «аліменти» та «утримання» є рівними за обсягом, друга — у тому, що «утримання» є ширшим поняттям, ніж «аліменти».

Своєрідним відбиттям суперечки про співвідношення термінів «аліменти» й «утримання» є дискусії про розмежування між аліментними правовідносинами й правовідносинами з утримання. Одними вченими в юридичній літературі обґрунтовується теза про неприпустимість ототожнення аліментних зобов'язань і зобов'язань щодо утримання дитини. На їхню думку, обов'язок батьків щодо утримання дитини ще не є аліментним обов'язком, оскільки такий обов'язок перетворюється в аліментний тільки при наявності певних умов (розірвання шлюбу між батьками, ухилення одного з них від утримання дитини)2. Інші вважають, що аліментні правовідносини і правовідносини з утримання є тотожними3. «Аліментні правовідносини виникають не з часу розладу нормальних сімейних відносин, а з часу настання умов, передбачених законом…При визначенні моменту виникнення правовідносин між дитиною, на користь якої стягуються аліменти, та її батьками необхідно враховувати, що аліментний обов'язок батьків виникає з моменту народження дитини. У разі ухилення аліментозобов'язаних осіб від утримання створюється лише реальна можливість вимагати примусового виконання аліментного обов'язку, який виник раніше й певний час виконувався добровільно».

У сімейному законодавстві співвідношення термінів «аліменти» та «утримання» також чітко не визначене. Свого часу КпШС України 1969 р. не відрізнявся строгою послідовністю в застосуванні зазначених термінів. У новому СК України це питання також не вирішене однозначно. З загального аналізу норм СК України не можна зробити твердого висновку, що закон використовує поняття «аліменти» виключно у випадку примусового стягнення коштів на дитину, а поняття «утримання» включає до того ж добровільне надання таких коштів. Наприклад, у ст. 189 СК України передбачено договір про сплату аліментів, а не договір про утримання дитини.

Можна також зазначити, що в ч. 2 ст. 75 СК України (першій у кодексі спеціальній нормі, в якій йдеться про аліменти) слово «аліменти» міститься в дужках після слова «утримання». З аналізу норм СК України можна зробити висновок, що в законі терміни «аліменти» та «утримання» не мають самостійного змістовного навантаження і використовуються як синоніми.

3. Права й обов'язки батьків і дітей з утримання виникають із підстав, установлених законом. Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів громадянського стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Однак у сімейному праві відсутня єдина точка зору щодо підстав виникнення прав й обов'язків з утримання між батьками й дітьми. Одні вчені вважають підставою виникнення прав й обов'язків батьків і дітей фактичний склад, що включає в себе споріднення (походження дитини) і факт його засвідчення у встановленому законом порядку. На їхню думку, саме така позиція закріплена в законодавстві. Інші вчені норму ст. 121 СК України трактують трохи інакше й розглядають споріднення як єдину підставу виникнення правовідносин з утримання між батьками і дітьми. На їхню думку, посвідчення походження дитини державним органом РАЦС являє собою завершальний етап установлення наявності зазначеної підстави передбаченими законом способами.

Важко погодитися з тим, що визначення походження дитини є самостійним юридичним фактом. Тим самим виникнення обов'язку батьків з утримання дитини ставиться в залежність від факту засвідчення її походження. Відповідно до Розділу III Підрозділу І п. 8 «Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції наказу Мін'юсту від 22.11.2007 p. № 1154/5)1 заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов'язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини. З цього випливає, що батьки можуть своїми діями, а точніше бездіяльністю, впливати на виникнення в них обов'язку з утримання дитини. Якщо вони з якихось причин не подають заяву про реєстрацію народження й відповідні документи, на підставі яких орган РАЦС засвідчує походження дитини (ч. 1 ст. 122 СК України), обов'язок з утримання не виникає? Було б неправильно вважати, що обов'язок батьків з утримання своєї дитини не виникає доти, поки її походження від них не засвідчено належним чином.

Основне значення тут має факт походження дитини від особи, тобто кровне споріднення. Посвідчення походження дитини є формальною ознакою, що надає кровному спорідненню правове значення. Розривати ці два моменти не можна. Орган РАЦС лише реєструє народження дитини, і при дотриманні батьками відповідних вимог закону, не вправі відмовити в реєстрації. Видача свідоцтва про народження як така нових юридичних наслідків не породжує, а лише засвідчує факт народження дитини.

Однак слід зазначити, що в ст. 121 СК України таке формулювання обране не випадково. Наприклад, у тому випадку, якщо батьківство стосовно дитини визначене судом, не можна стягнути аліменти за минулий час. Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач вживав заходів по одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їхньої сплати. У спірній ситуації, якщо батьківство не встановлене, неправильно було о уважати ухиленням від виконання обов'язку з утримання дитини невиконання особою відповідних вимог матері дитини. Вимогу про стягнення аліментів може бути подано одночасно з вимогою про визнання батьківства. У випадку визнання батьківства аліменти можуть бути присуджені від дня подачі позовної заяви до суду.

Таким чином, обов'язок з утримання дитини не можна виконати примусово в тому випадку, якщо її походження не засвідчене в порядку, встановленому законом. Проте загальне правило полягає в тому, що обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає в результаті народження дитини автоматично з моменту її народження.

4. Право дитини на утримання від своїх батьків має самостійний характер і не залежить від існування формально закріпленого зв'язку між останніми. Обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав й обов'язків батьків і дитини, що народилася у цьому шлюбі.