1. Положення коментованої статті мають глибоке історичне коріння. Принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини став результатом розвитку суспільства та ґрунтується на загальнодемократичному принципі рівності усіх людей за їх гідністю та правами, який проголошений статтею 1 Загальної декларації прав людини.
Історія права знає й інші способи розподілу прав та обов'язків між батьками дитини. Так, протягом всієї римської історії відносини між батьками і дітьми визначалися ідеєю patriapotestas, патріархальної і односторонньої влади батька. Мати по відношенню до своїх дітей від того ж шлюбу ніяких батьківських прав не мала — не тільки за життя чоловіка, але і після його смерті. Але patriapotestas протягом століть міняла свій зміст.
В найдавніший час це була абсолютна влада патріархального володаря, самодержця в своїй сім'ї. Вона охоплювала як саму особу дітей, так і всі їхні майнові придбання. В особистому відношенні від волі paterfamilias залежало перш за все, зберегти життя своїй новонародженій дитині чи ні: він міг навіть викинути її. Батько мав право продавати своїх дітей або в повне рабство transTiberim, або усередині держави inmancipium (jusvendendi). Він мав, нарешті, юридично необмежене «право життя і смерті» (jusvitae ас necis). Подальший розвиток полягає в поступовому послабленні цієї абсолютної влади в обох напрямах, як особистому, так і майновому.
Право викидати новонароджених дітей (juxexponendi), було заборонено (крім виродків) вже Ромулом; Jusexponendi існувало ще в більш пізню епоху і остаточно воно було знищене тільки в період імперії. JusvendenditransTiberim зникло дуже рано, але навіть і продаж дітей inmancipium (в кабалу) в законах XII таблиць піддався серйозному обмеженню. Вони обмежували це право тільки триразовим його здійсненням: після віддачі inmancipium утретє син звільнявся від батьківської влади. Нарешті низкою імператорських указів віднімається у батька і jusvitae ас necis: останній в цьому ряду указ Костянтина прирівнює вбивство власної дитини до parricilium взагалі. Завдяки всім цим обмеженнями patriapotestas над особою дітей втратила майже всю свою патріархальну гостроту.
Для законодавства імперської Росії та тогочасної України був властивий такий самий процес: трансформація абсолютної влади батька над дитиною у батьківську опіку. Батьківські права починають розглядатися як зворотний бік батьківських обов'язків. Батько визнається лише природним опікуном своїх дітей, а його права-лише засобом для виконання ним опікунських обов'язків, які лежать на ньому. Дореволюційне законодавство Росії, а разом з ним і України, містило вже термін не «влада батька», а «батьківська влада» (в значенні влади батьків, а не тільки батька як абсолютного володаря). Мати в той час також мала такі ж саме права, як і батько щодо дітей, але під час існування шлюбу, через принцип зверхності чоловіка у загальносімейних справах ці права матері знаходяться у прихованому стані. В разі смерті чоловіка чи настання його недієздатності мати займає стан батька.
2. Принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини ґрунтується на нормах Конституції України, які проголошують, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24). Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51). Вказані положення знайшли своє втілення також і у нормах СК України. Так, відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст. 7 СК учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Крім того, ч. 2 ст. 54 СК надає жінці та чоловікові право усі найважливіші питання життя сім'ї вирішувати спільно, на засадах рівності, а також право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.
Норми ст. 54 СК стосуються тільки подружжя, але на рівний розподіл прав та обов'язків між батьком та матір'ю дитини не впливає факт перебування їх у шлюбі. Не впливають на розподіл прав та обов'язків між батьками дитини факти, коли:
— батьки перебувають у шлюбі між собою і у момент зачаття, і у момент народження дитини;
— батьки перебували у шлюбі між собою у момент зачаття дитини, а на момент народження дитини шлюб між ними розірвано;
— батьки на момент зачаття дитини не перебували між собою у шлюбі, а на момент народження дитини уклали шлюб між собою. Шлюб між батьками може бути укладений також після народження дитини, але до її реєстрації у державному органі РАЦС або навіть після її реєстрації;
— батьки не перебували у шлюбі між собою ні на момент зачаття, ні на момент народження дитини.
Не впливатиме також на обсяг прав та обов'язків батька чи матері порядок встановлення батьківства (материнства) — добровільний чи судовий.
Крім того, не дивлячись на те, що коментована стаття знаходиться у главі, яка закріплює особисті немайнові права та обов'язки батьків та дітей, батьки мають також рівні майнові права та обов'язки щодо власної дитини.
3. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини полягає у тому, що всі питання, які стосуються дитини, вирішуються за їх згодою. Закон особливо регулює деякі відносини, у яких батько та мати дитини мають досягти згоди:
— відносини щодо визначення прізвища дитини, якщо мати, батько мають різні прізвища (ст. 145 СК);
— відносини щодо визначення імені дитини (ст. 146 СК);
— відносини щодо зміни прізвища дитини, у разі зміни прізвища одного з батьків (ст. 148 СК);
— відносини щодо виховання дитини (ст. 157 СК).
Спори між батьками при недосягненні згоди з вказаних питань можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
4. Батьки дитини мають як рівні права щодо неї, так і несуть рівною мірою відповідальність за протиправну поведінку дитини. У разі притягнення батьків до відповідальності за шкоду, завдану їхньою малолітньою (ст. 1178 ЦК України) чи неповнолітньою (ст. 1179 ЦК України) дитиною, до відповідальності повинні притягуватися обидва батьки дитини, незалежно від того, проживають вони спільно чи окремо від дитини, перебувають у шлюбі чи шлюб батьків розірваний. Але, оскільки кожний з батьків несе відповідальність за наслідки власної винної поведінки, їхня відповідальність носить частковий характер.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 28.09.2009 р.» автора Авторов коллектив на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ“ на сторінці 13. Приємного читання.