Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

2. Характерними ознаками шлюбного віку в Україні є:

а) він має відмінності для жінок та чоловіків, тобто залежно від статі осіб, які бажають укласти шлюб;

б) жінки набувають права на шлюб ще до досягнення повноліття. Щодо першої ознаки можна зазначити наступне. Конституція закріплює рівні права жінки та чоловіка в шлюбі та сім'ї (ч. 1 ст. 51). Проте незбіг шлюбного віку жінки та чоловіка не означає порушення принципу тендерної рівності. Можна погодитися з аргументами професора З.В. Ромовської щодо необхідності врахування особливостей жіночого та чоловічого організмів, а також результатів статистичних даних, що свідчать про достатньо широке розповсюдження шлюбів з неповнолітніми жінками.

Друга ознака шлюбного віку стосується лише жінок. Закон передбачає, що шлюб може брати жінка, яка досягла 17 років, тобто є неповнолітньою. У зв'язку з цим треба звернутися до питання про поняття та обсяг дієздатності фізичних осіб. В ч. 1 ст. 30 ЦК України встановлюється загальне правило, згідно з яким цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Таким чином, для здійснення особою своїми діями цивільних прав та обов'язків необхідне досягнення нею певного віку, з яким законом пов'язується здатність людини розуміти наслідки своєї поведінки. За загальним правилом вважається, що людина може в повному обсязі поводитися свідомо при досягненні повноліття. У зв'язку з цим в ч. 1 ст. 34 ЦК України зазначено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Разом з тим з цього правила існує важливе виключення. У ч. 2 ст. 34 ЦК України вказано, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Це означає, що жінка, яка уклала шлюб у віці від 17 до 18 років, автоматично набуває повної цивільної дієздатності і може здійснювати будь-які правочини та усі інші юридичні дії самостійно, без згоди на це її батьків або піклувальника. Закон вирішує ще одне питання, пов'язане з фактом укладення особою шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Повна цивільна дієздатність особи зберігається також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи (ч. 2 ст. 34 ЦК України).

Сімейне законодавство не містить спеціальних норм, які б визначали поняття та обсяг сімейної дієздатності особи. Оскільки сімейні відносини треба розглядати як різновид цивільно-правових відносин, можна вважати, що визначення дієздатності, що міститься в ЦК України, з певними уточненнями може застосовуватися і в сімейному праві. На цій підставі можна вважати, що сімейною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе сімейних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе сімейні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Особа, яка уклала шлюб до досягнення повноліття, набуває сімейних прав та обов'язків у повному обсязі. Така особа буде вважатися зобов'язаною сплачувати аліменти, нести тягар утримання спільного майна подружжя, здійснювати дії по вихованню дітей тощо.

Однак закон все ж таки враховує, що сімейні права та обов'язки набуває неповнолітня особа, і встановлює для цих випадків спеціальні правила. Так, в ст. 16 СК України сказано, що, якщо мати або батько дитини є неповнолітніми, баба та дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків. У випадках, передбачених законом, неповнолітні мати або батько не можуть бути позбавлені батьківських прав. Це має місце у випадках, коли вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва (ч. 1, ч. 2 ст. 164 СК України). Хоча справедливість останнього положення закону викликає сумніви, в даному випадку лише звертається увага на наявність спеціальних правил, що встановлені для неповнолітніх батьків.

3. Треба зазначити, що ЦК України пов'язує виникнення повної цивільної дієздатності у осіб віком до 18 років з двома сімейно-правовими фактами:

а) реєстрацією неповнолітньою особою шлюбу (ч. 1 ст. 34 ЦК України);

б) записом неповнолітньої особи матір'ю або батьком дитини (ч. 1, ч. 2 ст. 35 ЦК України).

Кожна з цих підстав є самостійною та має свої особливості. Якщо реєстрація шлюбу спричиняє виникнення у неповнолітньої особи повної цивільної дієздатності автоматично, то народження дитини та запис особи її матір'ю або батьком таких наслідків за собою не тягне. Неповнолітня особа, записана матір'ю або батьком дитини, може набувати повного обсягу дієздатності лише після виконання певної процедури. Згідно із ч. 2 ст. 35 ЦК України надання повної цивільної дієздатності неповнолітній матері або батьку провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

4. З аналізу норм закону можна дійти висновку, що малолітня особа (віком до 14 років) не може набути повної цивільної дієздатності за жодних сімейних обставин. По-перше, малолітня особа не може укладати шлюб. Навіть за рішенням суду право на шлюб малолітній особі надане бути не може (ст. 23 СК України). По-друге, при народженні у малолітньої особи дитини повна цивільна дієздатність не може бути надана їй органом опіки та піклування або судом, оскільки згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України це можливо лише відносно неповнолітніх матері або батька.

5. В ч. 2 коментованої статті вказано, що особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Важливим є те, що закон чітко визначає момент, з яким пов'язується досягнення особою шлюбного віку. Проте щодо власне цього моменту (день реєстрації шлюбу) виникають певні сумніви. З аналізу положень закону випливає, що подати заяву про реєстрацію шлюбу може особа, яка ще не досягла шлюбного віку. Проміжок часу між подачею заяви та реєстрацією шлюбу за загальним правилом встановлюється в один місяць, однак в цілому заява про реєстрацію шлюбу зберігає свою силу протягом трьох місяців від дня її подання (ч. 4 ст. 28 СК України). Таким чином подати заяву може жінка, яка не досягла навіть 17 років. Виникає питання щодо здатності такої молодої людини розуміти усі наслідки свого рішення. Після подання заяви про реєстрацію шлюбу вже виникають важливі наслідки. Так, орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити особу, яка подала заяву, з її правами та обов'язками як майбутньої дружини або чоловіка, матері або батька та попередити про її відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу (ст. 29 СК України). Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я (ст. 3 °CК). Не треба забувати також тієї обставини, що новий СК України передбачає можливість подання заяви про реєстрацію шлюбу через представника, повноваження якого мають бути нотаріально засвідчені (ч. 3 ст. 28 СК). З урахуванням усіх цих міркувань треба дійти висновку, що більш доцільним було б закріплення норми, згідно з якою особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день подання заяви про реєстрацію шлюбу. Однак це пропозиція, а не положення чинного закону.

Стаття 23. Право на шлюб

1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.

2. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

1. Новий СК України вперше вводить таке поняття, як «право на шлюб», хоча і не надає його визначення. У зв'язку з цим виникає необхідність звернутися до відомих сімейно-правових категорій. Хоча в Кодексі про шлюб та сім'ю України 1969 р. поняття «право на шлюб» не закріплювалося, в літературі право особи вступати у шлюб піддавалося юридичному аналізу і розглядалося в площині сімейної правосуб'єктності. Можна вважати спільною думку науковців про те, що здатність особи вступити у шлюб — це елемент сімейної правоздатності. Таку думку можна вважати справедливою і стосовно права особи на шлюб, що закріплено в новому сімейному законодавстві.

В СК України немає визначення сімейної правоздатності, так само як і сімейної дієздатності, тому при вирішенні цього питання необхідно керуватися положеннями цивільного законодавства. З урахуванням ст. 25 ЦК України можна дійти висновку, що сімейна правоздатність — це здатність фізичної особи мати сімейні права та обов'язки. У свою чергу право на шлюб — це елемент сімейної правоздатності.

Таким чином як елемент сімейної правоздатності фізичної особи право на шлюб — це здатність особи мати право укладати шлюб та набувати для себе суб'єктивних прав та обов'язків подружжя.