Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

3. При визначенні сутності шлюбу треба враховувати ту обставину, що юридичний аналіз соціальних явищ має свої особливості. Для нього інтерес складають лише ті аспекти цих явищ, які визначаються через юридичні категорії та поняття. Якщо відсторонитися від загального погляду на шлюб як союз жінки та чоловіка, який базується на взаємній любові та повазі, то можна дійти наступних висновків.

В праві визначення шлюбу має базуватися на поліфонічному підході, оскільки навіть в юридичній площині категорія «шлюб» не може застосовуватися однаково для всіх випадків. В сучасному суто юридичному розумінні шлюб може розглядатися в трьох основних аспектах, зокрема як:

1) правовідношення.,

2) юридичний факт-стан,

3) сімейно-правовий інститут.

1) В першу чергу необхідно розглянути питання щодо визначення шлюбу як певного правовідношення (шлюбного правовідношення). З урахуванням загальних уявлень про природу правових відносин шлюбне правовідношення можна розглядати як складову трьох елементів: а) суб'єктів правовідношення, якими виступають дружини та чоловік (подружжя); б) об'єктів, до яких належать певні майнові та немайнові блага; в) змісту правовідношення, який складають відповідні права та обов'язки подружжя. Саме в розумінні шлюбу як правовідношення використовують такі вислови, як «сторони перебувають у шлюбі», «сторони пов'язані шлюбом» тощо.

Можна вважати, що юридичне розуміння шлюбу як правовідношення найбільш повно збігається з визначенням шлюбу як союзу чоловіка та жінки. Однак, як зазначалося, поняття «союз чоловіка та жінки» не має юридичного смислового навантаження. Тому, якщо в загальному сенсі союз чоловіка та жінки розглядається як спільність життя та інтересів, взаємна підтримка та турбота, то в юридичному — увага акцентується на взаємних правах та обов'язках сторін, що є першочерговим при визначенні шлюбу як правовідношення.

Шлюбне правовідношення відповідає усім загальним ознакам правовідношення. Воно виникає, розвивається та припиняється за правилами розвитку правовідносин. Для виникнення шлюбного правовідношення необхідна низка юридичних фактів, які у своїй сукупності входять до відповідного юридичного складу, що породжує виникнення шлюбу. Згідно з законом до таких юридичних фактів належать: а) подача до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяви про реєстрацію шлюбу; б) повідомлення нареченими один одного про стан свого здоров'я; в) прилюдне висловлення згоди на шлюб в процесі його реєстрації; г) державна реєстрація шлюбу. Усі вказані юридичні факти є обов'язковими і лише у своїй сукупності як єдиний юридичний склад слугують підставою виникнення шлюбного правовідношення.

Згода на шлюб є найбільш значущою умовою його дійсності. По суті, така згода оприлюднюється сторонами двічі — при поданні заяви про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану та безпосередньо в процесі реєстрації шлюбу. Головне значення, без сумніву, має друга стадія, коли сторони прилюдно висловлюють свою вільну волю на шлюб в процесі його реєстрації у відповідному державному органі. На першій стадії — після подання заяви про реєстрацію шлюбу сторона може змінити своє рішення та відмовитися від шлюбу (ст. 31 СК України). Однак друга стадія є вирішальною, оскільки вона остаточно свідчить про згоду особи зареєструвати свій шлюб і взяти на себе усі права та обов'язки чоловіка або дружини.

Треба підкреслити, що поняття «шлюб» та «волевиявлення чоловіком та жінкою своєї згоди на шлюб» — це різні правові категорії, хоча в літературі нерідко між ними не проводиться чіткої різниці. Тому не можна погодитися з думкою про те, що шлюб як юридичний факт — це волевиявлення чоловіка та жінки на виникнення між ними правовідносин. Коли чоловік та жінка висловлюють свою згоду на шлюб, шлюбу як такого ще не існує. Для його існування недостає ще державної реєстрації, яка є останнім юридичним фактом, необхідним для виникнення шлюбного правовідношення. Тому розглядати таку згоду як шлюб — юридичний факт — неможливо.

На жаль, в літературі виявлення волі сторін на шлюб нерідко асоціюється із шлюбом як таким. Саме в такому розумінні говорять про шлюб як договір або правочин і на цьому підході ґрунтується договірна теорія шлюбу. Більш ніж сто років тому К. Анненков зазначав, що умови, необхідні для укладення шлюбу та його дійсності, виставляються законом як необхідні умови здійснення і будь-яких інших юридичних правочинів, чим закон, очевидно, надає і шлюбу значення договору як одного з юридичних правочинів. Саме збіг вимог, які висуваються до згоди на укладення шлюбу та до правочинів (свободна воля, відсутність негативного впливу на свідомість особи тощо), і спричиняють змішування таких понять як «шлюб» та «правочин» («договір»).

В цьому плані хотілося б відзначити чітку позицію В.І. Бошка з цього питання. Автор зокрема вказував, що згода сторін на вступ до шлюбу є юридичною підставою шлюбу. Така згода зберігає своє значення протягом усього часу існування шлюбного відношення. Саме згоду на шлюб (не шлюб як такий) В.І. Бошко порівнює із договором, зазначаючи при цьому, що на таку згоду розповсюджують свою дію окремі норми цивільного законодавства про правочини. Зокрема йдеться про норми щодо недійсності правочинів, укладених під впливом обману, погроз, насильства.

2) Інколи поняття «шлюб» використовують в іншому значенні — як юридичний факт-стан, тобто такий різновид юридичних фактів, які характеризуються тривалістю свого існування. Перебування у шлюбі — це життєва обставина, з якою пов'язується виникнення відповідних правових наслідків. По суті, шлюб (шлюбне правовідношення) за таких обставин відіграє роль самостійного юридичного факту. Саме в такому розумінні шлюб включається до відповідних юридичних складів поряд з іншими юридичними фактами. В літературі зверталася увага на існування юридичних фактів-правовідносин. В.Б. Ісаков зазначає, що за певних обставин правовідношення може виступати юридичним фактом, однак, не в цілому (як сукупність прав та обов'язків), а лише в одній своїй площині — як факт існування (або відсутності) такого правовідношення.

При регулюванні сімейних відносин наявність шлюбного правовідношення як юридичного факту відіграє значну роль. У багатьох випадках шлюб виступає юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення або зміна сімейних прав та обов'язків. Наприклад, для виникнення аліментного правовідношення між подружжям необхідна наявність таких юридичних фактів, як: а) зареєстрований шлюб; б) непрацездатність одного з подружжя; в) потреба в матеріальній допомозі; г) здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу. Шлюб за таких обставин має значення не правовідношення (сукупності прав та обов'язків подружжя), а саме факту наявності шлюбу — юридичного зв'язку між сторонами. Шлюб як юридичний факт відіграє свою роль і при регулюванні інших цивільно-правових відносин, зокрема при спадкуванні, укладенні договорів за участю подружжя тощо (ст. ст. 747, 1261, 1306 ЦК України).

3) Термін «шлюб» може використовуватися і для позначення відповідного сімейно-правового інституту. Цей інститут поєднує норми, що визначають права та обов'язки подружжя, умови та порядок реєстрації шлюбу, його припинення та визнання недійсним. Основні норми цього інституту закріплюються в розділі другому СК України, який має назву «Шлюб. Права та обов'язки подружжя».

3. В ч. 2 коментованої статті вказується, що за загальним правилом проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. На перший погляд вказана норма закріплює традиційний для вітчизняного права підхід, згідно з яким перебування осіб в фактичних шлюбних відносинах не тягне за собою правових наслідків.

Втім, подальший аналіз норм СК України свідчить про інше. Згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або з іншою особою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК України). Набувають такі особи і взаємні права на утримання, які належать подружжю (ст. 91 СК України). Таким чином вказані особи мають обсяг взаємних майнових прав та обов'язків, який дорівнює обсягу прав та обов'язків подружжя.

Співвідношення ст. 21 СК України і ст. ст. 74, 91 та їх очевидна суперечність викликали в теорії та практиці багато запитань. Вони заводять у глухий кут практиків, які намагаються зрозуміти сутність нових положень СК України.

Розібратися в цьому нелегкому питанні було б очевидно неможливо, якби не пояснення, зроблені автором нового СК України — професором З.В. Ромовською. Пояснення звучить таким чином: «Розвиток нашого законодавства має йти не шляхом надання жінці та чоловікові, які спільно проживають без шлюбу, прав та обов'язків подружжя, а надання їм прав та обов'язків, як особам, які проживають однією сім'єю. Ці права можуть бути тотожними за змістом… але підстави їх виникнення є різними».

Якщо послідовно «розвернути» це пояснення воно виглядатиме наступним чином: