Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

1. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом в державних органах РАЦС про народження. Відмінності в правах чоловіка та дружини зумовлюються фізіологічними особливостями жінки та чоловіка та соціальним станом жінки-матері. Але слід зауважити, що батьківство не обмежується юридично посвідченим записом в державних органах РАЦС про народження. Із змісту статей 49 та 5 °CК України випливає, що батьківство також починається з моменту зачаття і є соціальним станом чоловіка, оскільки він має теж певні права та обов'язки в той час, коли його дружина є вагітною.

2. Право на батьківство знаходиться у тісному зв'язку з правом на материнство і також складається з трьох правомочностей (див. коментар до ст. 49). Ці правомочності полягають у тих же самих можливостях, які має жінка-мати, але з певними особливостями. Так, чоловік, так само як і дружина, має право вирішувати, мати чи не мати йому дитину, вимагати від всіх та кожного певної поведінки, яка б не перешкоджала здійсненню його права на батьківство, а також можливість захисту своїх батьківських прав у суді.

Право чоловіка на батьківство розглядається як елемент сімейної правоздатності та як суб'єктивне сімейне право. До народження дитини, батьком якої є цей чоловік, у чоловіка є право на батьківство як елемент сімейної правоздатності, яке входить у право на створення сім'ї (ст. 4 СК України).

Після народження дитини у чоловіка матері дитини виникає суб'єктивне право на батьківство. Суб'єктивне право на батьківство виникає також в разі встановлення батьківства, якщо батько та мати не знаходяться у зареєстрованому шлюбі (ст. ст. 125–128 СК).

3. Коментована стаття передбачає наслідки відмови дружини мати дитину. Причини такої відмови можуть бути досить різними: соціальними, економічними, етичними, фізіологічними (відсутність у подружжя власного житла, недостатність коштів на утримання дитини, моральна неготовність жінки до народження та виховання дитини, небажання втрачати струнку фігуру, важка хвороба жінки або чоловіка тощо). Крім того, дружина може бажати відкласти народження дитини на певний час, а чоловік наполягати на її народженні саме в певний час. З огляду на те, що все ж таки основною функцією сім'ї є репродуктивна, така поведінка жінки може стати причиною для розірвання шлюбу.

4. Коментована стаття містить декілька причин позбавлення чоловіка репродуктивної функції: виконання конституційних обов'язків; виконання службових обов'язків; виконання трудових обов'язків; протиправна поведінка щодо нього. Відповідно до ст. 65 Конституції обов'язок кожного громадянина України здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оборону України» від 6.12.1991 р. громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.

5. Репродуктивної функції чоловік може бути позбавлений під час виконання ним своїх службових або трудових обов'язків (див. коментар до ст. 49).

6. Чоловік також набуває права на відшкодування йому моральної шкоди в разі, якщо він втратив можливість здійснювати репродуктивну функцію внаслідок вчинення щодо нього протиправних дій. Зважаючи на місце даної норми у главі, яка закріплює особисті немайнові права подружжя, можна припустити, що обов'язок такого відшкодування лежить на дружині, чия протиправна поведінка стала причиною втрати чоловіком репродуктивної функції (див. коментар до ст. 49).

Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності

1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

1. Право на індивідуальність — це важливе природне право людини. Це право закріплене у ст. 300 ЦК України і здебільшого охороняється нормами цивільного права як абсолютне. Але у СК України воно набуло характеру відносного права. Проголосивши рівність права дружини та чоловіка на повагу до їх індивідуальності і помістивши цю статтю у главі, що стосується особистих немайнових прав подружжя, законодавець тим самим підкреслив, що зобов'язаним суб'єктом при здійсненні кожним з подружжя вказаного права є інший з подружжя. Отже, при здійсненні дружиною свого права на повагу до своєї Індивідуальності чоловік зобов'язаний поводитись таким чином, щоб його поведінка не заважала прояву індивідуальності дружини. Це ж саме стосується і дружини, яка теж зобов'язана не заважати проявам індивідуальності чоловіка.

Слід також звернути увагу, що розміщення коментованої статті у відповідній главі дає змогу зробити висновок, що зобов'язаними суб'єктами при здійсненні кожним з подружжя свого права на індивідуальність ніхто, крім іншого з подружжя, бути не може. Обов'язок всіх інших осіб, незалежно від ступеня споріднення або свояцтва щодо дружини чи чоловіка, випливає зі змісту ст. 300 ЦК України. Таким чином, при порушенні права жінки та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності з боку інших родичів (матері або батька дружини чи чоловіка, їх дітей, інших родичів) їх відносини мають бути врегульовані відповідно до норм ЦК України. Тому, на наш погляд, спірною є думка З.В. Ромовської про те, що «закріплення у Кодексі права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психічного і (або) матеріально слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії… свекрухи, тещі тощо».

2. Об'єктом даного права є індивідуальність особи. В психології індивідуальність визначається як своєрідність людини як індивіда та особистості. Вона знаходить свій прояв у зовнішньому вигляді, статурі, рухах, рисах характеру, у особливостях потреб та здібностей, пізнавальних, вольових та емоційних процесів, психічних станів, життєвого досвіду.

Індивідуальність кожної людини становить її внутрішній та зовнішній світ. Зовнішній світ — це все те, з чим та чи інша особа стикається протягом свого життя, завдяки чому здійснюється її самореалізація. І саме через взаємодію із зовнішнім світом здійснюється збагачення внутрішнього світу особистості, розвивається її індивідуальність.

Найближчим оточенням дружини є її чоловік, найближчим оточенням чоловіка є його дружина. При нормальних стосунках між ними в процесі спільного проживання відбувається процес розвитку індивідуальності кожного з них з урахуванням індивідуальних особливостей іншого. Цей процес характеризується всілякими поступками та пристосуванням до звичок та уподобань один одного.

3. З юридичної точки зору право на індивідуальність полягає у можливості особи: 1) володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага; 2) використовувати свою індивідуальність, тобто обирати будь-яку з можливих форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства; 3) створювати та змінювати свою індивідуальність, тобто можливість самому визначати її обсяг та зміст; 4) вимагати захисту в разі будь-якого порушення права на індивідуальність, тобто можливість вимагати захисту у випадках, якщо особі створюють перешкоди у реалізації даного права, якщо вчинюються дії, які порушують це право.

4. Право дружини та чоловіка на повагу до індивідуальності має полягати у терплячому ставленні до звичок, уподобань, рис характеру, особливостей потреб та здібностей, пізнавальних, вольових та емоційних процесів, психічних станів один одного тощо. Крім того, кожен з подружжя має утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають іншому володіти певною індивідуальністю, її використовувати та змінювати.

Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток

1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.