Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

По-друге, дитина також може не проживати разом із своїми батьками і це не буде впливати на її сімейний стан. В абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК сказано, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Однак цей момент також викликає питання. Зокрема, якщо батьки між собою проживають окремо, то дитина може проживати з одним з них. Зрозуміло, що за таких обставин дитина вважатиметься членом сім'ї саме того з батьків, з ким вона проживає. Таким чином коментована стаття має бути доповнена ще одним правилом, що у разі роздільного проживання батьків дитина належить до сім'ї того з них, з яким вона проживає, і не належить до сім'ї другого з батьків.

По-третє, права члена сім'ї має одинока особа (ч. 3). Зрозуміло, що така особа тому і вважається одинокою, що проживає окремо від інших осіб. У зв'язку з цим спільність проживання як характерна ознака сім'ї не може застосовуватися до одиноких осіб. Однак авторка СК України — професор З.В. Ромовська в своєму коментарі до цього нормативного акта пояснила причину, яка стала поштовхом до включення нею визначення сім'ї одинокої особи. Справа в тому, що згідно із ст. 3 Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» одинокий наймач так само, як і сім'я, набуває право на отримання додаткових 10 м2 житлової площі під час приватизації. Таке пояснення викликає подив. Як можна проводити аналогії між житловими та сімейними правовідносинами? Перші виникають між державою та громадянином України, їхній зміст складає звернене до держави право громадянина на одержання додаткових метрів житла і відповідний обов'язок держави надати таке житло. Для одержання додаткового житла зовсім не обов'язково бути членом сім'ї, тому в житловому законодавстві застосовується спеціальний прийом юридичної техніки, коли одинокій фізичній особі держава надає додаткових житлових прав так само, як і сім'ї. Другі відносини — власне сімейні — виникають між фізичними особами, які є членами однієї сім'ї. Відсутність членів сім'ї у одинокої особи унеможливлює виникнення сім'ї в сімейно-правовому розумінні. З ким у одинокої особи виникає спільність проживання, які ж саме сімейні права та обов'язки має одинока особа, до кого взагалі вони звернені, хто є другою стороною цих відносин? Всі ці питання не мають відповіді. Згадується рішення Конституційного суду України, в якому правильно визначено, що кожна галузь законодавства тлумачить поняття «член сім'ї» по-своєму, підкреслюючи ті чи інші ознаки сім'ї, які набувають певного значення для тих чи інших відносин. Тому перенесення поняття сім'ї з житлового законодавства до законодавства сімейного вбачається штучним, воно перекручує сімейно-правове розуміння сім'ї, розмиває і так не дуже чіткі риси цього явища.

Після перерахування вказаних виключень виникає питання: чи можна спільність проживання визнати як ознаку сім'ї і чи потрібно взагалі конструювати статтю, яка викликає стільки запитань і потребує додаткових пояснень?

Спільність проживання як ознака сім'ї викликає заперечення і з іншої точки зору. В літературі неодноразово підкреслювалося, що спільне проживання — це дуже вузький термін, тому ознакою сім'ї має бути не спільне проживання, а спільне життя. Я.М. Шевченко цілком слушно наголошує на тому, що саме «поняття «спільне життя» охоплює такі важливі елементи процесу життя, як взаємне піклування, виникнення спільних інтересів, поява домовленостей, що стосуються самого існування сім'ї, її розвитку, наприклад, народження дитини і т. ін.». У дореволюційній літературі відносно спільності життя подружжя відзначалося, що законодавство припускає об'єднання чоловіка й жінки не стільки стінами будинку, скільки погодженістю їхнього поводження, спрямованого на досягнення загальних життєвих цілей, до взаємної підтримки, спільного виховання дітей тощо.

У літературі пропонувалися і інші визначення цієї ознаки сім'ї: «спільність духовного, матеріального життя й інтересів»; «моральна й матеріальна спільність і взаємодопомога»; «взаємна матеріальна спільність і підтримка»; «моральна й матеріальна допомога і підтримка» тощо. Незважаючи на деякі розбіжності, усі автори намагаються надати визначення тому дуже своєрідному зв'язку, який поєднує членів сім'ї в єдину спільність. На тлі цих визначень закріплений в законі термін «спільне проживання» вбачається невдалим.

5. Наступною ознакою сім'ї, згідно з ч. 2 ст. 3 СК України є спільний побут її членів. Ця ознака може мати різноманітні види свого прояву — спільне ведення господарства, влаштування відпочинку, набуття певних речей тощо. Слід погодитися з тим, що спільний побут можна розглядати як певний елемент спільності життя членів сім'ї, одну з його складових.

6. Не викликає сумніву, що основною юридичною ознакою сім'ї є те, що її членів пов'язують взаємні права та обов'язки. Ця ознака є найбільш значимою для юридичного визначення сім'ї. Включення юристами в поняття сім'ї такої ознаки, як права та обов'язки її членів, цілком зрозуміле. Воно дає можливість значною мірою формалізувати це поняття. На відміну від належних членам сім'ї почуттів любові, дружби, взаємоповаги, моральної відповідальності, які не піддаються правовому регулюванню, закріплені в законі особисті та майнові права і обов'язки членів сім'ї є цілком конкретними. Крім того, вони, як правило, можуть бути здійснені примусово. Такі права і обов'язки виникають автоматично в результаті реєстрації шлюбу, народження дитини, усиновлення, тому наявність зазначених юридичних фактів сама по собі свідчить про виникнення юридичного зв'язку чоловіка і дружини, батьків та дітей, усиновителів й усиновлених, незалежно від характеру їхніх особистих відносин та інших мінливих за своєю природою факторів.

Члени сім'ї мають комплекс взаємних особистих немайнових та майнових прав та обов'язків, які за своєю природою є сімейно-правовими. Ці права та обов'язки встановлюються сімейним законодавством і пов'язують учасників сімейних відносин своєрідними правовими зв'язками. З одного боку, факт приналежності особи до сім'ї слугує підставою для набуття нею комплексу відповідних прав та обов'язків, з іншого — наявність комплексу таких прав та обов'язків свідчить про належність особи до певної сім'ї. Так, чоловік та дружина зобов'язані матеріально підтримувати один одного, дбати про спільне майно, здійснювати розпорядження таким майном в інтересах сім'ї; батьки зобов'язані виховувати своїх дітей, захищати та представляти їхні інтереси перед третіми особами, утримувати дітей та забезпечувати матеріальні умови їхнього життя. Комплекс взаємних прав та обов'язків пов'язує також усиновлювачів та усиновителів, дітей та їх вихователів, інших членів сім'ї.

При характеристиці такої ознаки сім'ї, як наявність сімейних прав та обов'язків її членів, необхідно звернути увагу на один суттєвий момент. Справа у тому, що взаємні сімейні права та обов'язки можуть набувати не лише члени сім'ї, а й інші особи, які так чи інакше пов'язані з сім'єю. Так, передбачені СК України сімейні права та обов'язки можуть мати особи, які:

а) раніше були членами однієї сім'ї (кожен з колишнього подружжя має право на отримання аліментів від другого з подружжя і після розірвання шлюбу);

б) пов'язані близьким кровним спорідненням, хоча ніколи не були членами однієї сім'ї (дитина має право на отримання аліментів від свого батька, який проживає в іншій сім'ї).

І ще раз необхідно наголосити на тому, що взаємних прав та обов'язків в сімейно-правовому розумінні не має одинока особа. Така особа може мати родичів, зобов'язаних її утримувати, наприклад, повнолітню дочку або сина, які проживають окремо. За таких обставин виникають сімейні права та обов'язки за участю одинокої особи та її родичів, однак не сім'я в прямому розумінні цього слова.

7. Окрім взаємних прав та обов'язків для юридичного визначення сім'ї принципово важливе значення має питання про підстави виникнення сім'ї. Свого часу в ст. 2 Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 р. визначалися відносини, що регулюються цим Законом. Це давало можливість однозначно вважати, що сім'я створюється на підставах: а) шлюбу; б) кровного споріднення; в) усиновлення дитини; г) взяття дитини в сім'ю на виховання. Таким чином за старим законодавством сім'я могла виникати лише на підставах, визначених законом.

Новий СК України вніс революційні зміни у вирішення цього питання. Згідно з ч. 4 коментованої статті сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. З урахуванням цього Є.О Харитонов зазначає, що перелік підстав створення сім'ї за новим СК України «не є вичерпним, а має орієнтовний характер». Перефразуючи слова О.М. Нечаєвої, можна сказати, що сьогодні дія норм, що регулюють сімейні відносини, не має «характеру замкнутого простору».

Зрозуміло, що основний інтерес в цьому плані має вказівка закону на те, що сім'я може створюватися на інших підставах, які прямо законом не визначені. Виникає питання: чому законодавець не називає прямо усі підстави створення сім'ї? В цілому таких підстав не так вже і багато, тому вважати, що в даному випадку законодавець намагається зекономити обсяг нормативного матеріалу, недоречно. В ст. 2 СК України, наприклад, дуже ретельно перераховуються члени сім'ї, відносини між якими Кодекс регулює і навіть, навпаки, не регулює. Очевидно, тут існують інші причини, які не є очевидними.

8. В цьому плані хотілося б розглянути два основні моменти, коли виходячи з аналізу СК сім'я може створюватися на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Неоціненну допомогу при цьому знов-таки надає коментар З.В. Ромовської, яка детально пояснює підстави тих чи інших нововведень, закріплених в СК України.

Перше і, без сумніву, — головне. Мова йде про так звані фактичні шлюбні відносини. Такі відносини, як відомо, виникають не із зареєстрованого шлюбу. В історичному плані не буде перебільшенням сказати, що скільки існують формалізовані шлюби, стільки ж і відносини, які з тих чи інших причин не набувають певної форми. Формальні та неформальні шлюби мають взаємозалежне співіснування. Однак ставлення закону до неформальних шлюбних відносин може бути різним. Відомо, що за часів дії КпШС України 1969 р. фактичні шлюбні відносини не визнавалися. Права та обов'язки подружжя породжував лише шлюб, укладений в державних органах ЗАГС (ч. 2 ст. 13 КпШС України).

Однак практика свідчила про широке розповсюдження фактичних шлюбних відносин. Незважаючи на чіткі законодавчі настанови про необхідність реєстрації шлюбу, у правовій літературі також завжди була присутньою ідея про те, що шлюб є союзом осіб, які живуть однією сім'єю як чоловік та дружина, навіть і тоді, коли відповідна реєстрація відсутня. Зокрема, в літературі зазначалося, що шлюб необхідно виводити не з його формальної наявності або відсутності, а із сутності відносин між чоловіком і жінкою, у зв'язку із чим «і незареєстрований шлюб є шлюб, а не співжиття, під яким варто розуміти випадкові зв'язки чоловіка та жінки». Останнім часом у зв'язку з загальною демократизацією життя набула поширення думка про те, що люди взагалі вправі обирати той образ сімейного життя, що їм більше імпонує. За кордоном фактичні шлюбні союзи одержали значне поширення, вони навіть виступають як альтернатива традиційній сім'ї, заснованій на зареєстрованому шлюбі. Цей факт визнається усіма фахівцями і враховується законодавцем.

Набрання чинності новим СК України поклало край «законодавчій фетишизації шлюбу». Вперше за багато років фактичне подружжя набуло прав та обов'язків, які практично співпадають за обсягом з правами та обов'язками подружжя. Принаймні така ситуація склалася в майновій сфері (ст. ст. 74, 91 СК). Можна по-різному ставитися до такої принципової зміни вектора правового регулювання сімейних відносин. Однак треба визнати, що законодавець намагається надати юридичного визначення відносинам, які реально існують і більш того — мають широке розповсюдження. Тому говорити про те, що таким чином Закон руйнує сім'ю навряд чи доцільно. Це лише спроба нормативного упорядкування відносин, які до цього часу розвивалися стихійно. Відомо, що особи, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, мали менше прав, ніж подружжя, вони не набували прав на взаємне утримання, вимушені були доводити свої права на спільне майно тощо.

Інша справа, що в СК ця ідея не набула завершеного вигляду. Складається враження, що законодавець не «ризикнув» назвати речі своїми іменами і в ст. 3 СК України прямо визнати, що сім'ю складають особи, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Однак, це було б краще, ніж включати в Закон таку вкрай нечітку фразу як «інші підстави, не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства».