Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Б) Тітка та дядько — рідні брати або сестри когось з батьків по відношенню до дитини;

В) Племінники та племінниці — діти по відношенню до рідних братів та сестер батьків;

Г) Інші родичі за походженням, якими визнаються особи, що мають спільного предка.

Між такими особами можуть існувати як особисті немайнові, так і майнові відносини, але вони будуть регулюватися не положеннями Сімейного кодексу, а нормами інших актів законодавства, зокрема Цивільним кодексом України.

Стаття 3. Сім'я

1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловіку зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

3. Права члена сім'ї має одинока особа.

4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також: на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

1. В СК України вперше міститься окрема стаття, яка має назву «Сім'я». Етимологічно слово «сім'я» походить від слова «сьемь», що означає «робітник, слуга, домочадець». Таким чином в первісному розумінні сім'я — це коло осіб, які визначаються як робітники, слуги та домочадці, тобто особи, які об'єднані певними економічними зв'язками. Сучасне розуміння поняття сім'ї є більш складним і неоднозначним. Це пояснюється тим, що сім'я як соціальне явище має різноманітні прояви свого існування. У зв'язку з цим категорія сім'ї використовується різними науками — соціологією, демографією, психологією тощо. У праві існують свої підходи щодо розуміння сім'ї та сімейних відносин. Це пояснюється тим, що сімейні відносини потребують певного правового опосередкування, відповідної юридичної «оболонки». Саме в цьому сенсі категорія «сім'я» набуває юридичного значення і використовується в праві.

2. Відомо, що сімейне законодавство ніколи не містило поняття сім'ї. В теоретичному плані питання щодо необхідності та можливості законодавчого визначення сім'ї мало різні вирішення. Одні фахівці підтримували цю ідею, інші, відзначаючи багатогранність уживання в праві категорії «сім'я», не вважали за потрібне закріплювати це поняття безпосередньо в законі. В літературі відзначалося, що законодавець не лише не прагне того, щоб розкрити поняття сім'ї, але і свідомо намагається відійти від надмірної формалізації цього поняття. Його наповнення конкретним змістом залежить від багатьох факторів, які настільки індивідуальні, що кожен формальний підхід до сім'ї неминуче вступив би у суперечність з реальними життєвими ситуаціями.

Каменем спотикання, через який виникають основні спори при визначенні сім'ї, є питання про її суб'єктний склад. Проблема полягає у тому, що «член сім'ї» — це «наскрізний» суб'єкт декількох галузей права. При цьому в різних галузях права, а нерідко й в окремих нормативних актах у межах однієї галузі коло членів сім'ї визначається по-різному. У свою чергу, залежно від вирішення питання про суб'єктний склад сім'ї визначається коло учасників сімейних відносин, носіїв комплексу сімейних особистих та майнових прав і обов'язків.

У зв'язку з конкретними питаннями, які поставали в практиці, Конституційний Суд України 3.06.1999 р. прийняв рішення про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї». В ньому, зокрема, було сказано, що стосовно поняття «член сім'ї» Конституційний Суд України виходить з об'єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства (п. 6). Таким чином, на думку Конституційного Суду, визначити єдине поняття «член сім'ї», яке б мало застосовуватися в праві, неможливо, бо кожна галузь права тлумачить це поняття по-своєму, підкреслюючи ті чи інші ознаки сім'ї, які набувають певного значення для тих чи інших відносин. Зрозуміло, що різне тлумачення поняття «член сім'ї» не дає підстав для розробки єдиного поняття сім'ї в праві.

3. Незважаючи на існуючі проблеми щодо розуміння сім'ї, в коментованій статті вперше зроблена спроба надати легальне визначення цього поняття. На жаль, її важко визнати вдалою. Закріплене в ч. 1 визначення сім'ї як первинного та основного осередку суспільства не є правовим, воно вирішує лише питання щодо місця та значення сім'ї в суспільстві.

Законодавець уникає надати власне юридичне визначення сім'ї і це не випадково. В літературі це питання хоча і дуже широко обговорювалося, але так і не знайшло свого остаточного вирішення. Перш за все для визначення сім'ї в науковій літературі застосовувалися різні терміни — «союз», «об'єднання», «спільність», «мала соціальна група» тощо. Деякі автори наполягали на принциповості цього моменту у визначенні сім'ї. Особливі спори, мабуть, викликало включення в поняття сім'ї терміна «союз». Один із найбільш послідовних прибічників цієї позиції, В.О. Рясенцев, вважав термін «союз» найбільш прийнятним. Така позиція викликала критику з боку інших учених. Зокрема, Е.М. Ворожейкін відзначав, що поняття сім'ї не може визначатися через термін «союз», бо союзом є шлюб. У свою чергу шлюб входить до поняття сім'ї. В результаті шлюб як «союз» визначається через поняття сім'ї, яке також називається «союзом», що приводить до невиправданого повторення термінів. Крім того, «союз» передбачає згоду сторін на його укладення (що, по суті, стосується лише шлюбу як основи сім'ї), а сім'я (окрім шлюбу) може виникати і з інших підстав, коли про згоду осіб мова не йде (народження дитини у жінки, яка не перебуває у шлюбі, усиновлення малолітньої дитини тощо).

Юристи, як правило, не використовують соціологічні визначення сім'ї, зокрема поняття «мала соціальна група». Мабуть, лише Р.П. Мананкова вважає такий підхід виправданим. Найбільш прийнятним серед наведених в літературі можна вважати визначення сім'ї як об'єднання осіб. Це дає змогу підкреслити спільність сімейного життя та майнових інтересів її членів, їх взаємну моральну та матеріальну допомогу і підтримку. Таке визначення пропонувалося багатьма вченими.

4. Сім'я, як і будь-яке інше явище, може бути охарактеризована через низку властивих їй ознак, які у сукупності можуть дати загальне уявлення про її сутність. Деякі із цих ознак становлять невід'ємний атрибут поняття сім'ї, інші носять допоміжний, додатковий характер і можуть включатися у визначення сім'ї у разі необхідності. Першою І, мабуть, найбільш наочною Із вказаних в законі ознак сім'ї є спільність проживання. Згідно із ч. 2 коментованої статті сім'ю складають особи, які спільно проживають. Однак це правило має стільки виключень, що його навіть важко вважати за правило.

По-перше, спільність проживання не є обов'язковою для подружжя. В коментованій статті зокрема вказано, що подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. В коментованій статті наголос робиться на тому, що роздільне проживання подружжя можливе лише з поважних причин. Однак ця норма не співпадає із ст. 56 СК України. Цікаво відзначити, що в своєму первісному вигляді в ч. 1 ст. 56 СК було просто вказано, що дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання. Однак Законом від 22.12 2006 р. в цю статтю були внесені зміни. В оновленій редакції ч. 1 ст. 56 закріплено, що подружжя має право не просто на вибір, а на вільний вибір місця свого проживання. Не викликає сумнівів, що зміна ч. 1 ст. 56 СК мала б поєднуватися із одночасним внесенням змін до абз. 2 ч. 2 ст. 3 СК. Натомість ми маємо два по суті протилежні правила. Згідно з першим, кожен з подружжя може вільно обирати місце проживання, згідно з другим — подружжя може залишити сім'ю лише при наявності поважних причин, в іншому випадку подружжя не буде вважатися сім'єю. Не викликає сумнівів, що норма, яка закріплена в абз. 2 ч. 2 ст. 3 СК, не відповідає сучасним уявленням про право людини на вибір місця проживання. В ст. 33 Конституції України закріплено, що кожній особі на території України гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання. В ч. 2 ст. 310 ЦК України також закріплено, що фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну. Зрозуміло, що будь-яких виключень для осіб, які перебувають у шлюбі, бути не може. Як вже зазначалося, в оновленій редакції ч. 1 ст. 56 СК міститься аналогічне правило. Це свідчить про те, що коментована стаття має бути змінена.