Розділ ІІІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН ЖИЛИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ. КОРИСТУВАННЯ ЖИЛИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ

5. Слід звернути увагу і на неоднаковий порядок розірвання договору найму житла за ініціативою наймодавця згідно норм ЦК і ЖК. ЦК, як вже відзначалося, встановлює як судовий, так і позасудовий порядок розірвання, в залежності від підстави розірвання (ч. 2, 3 ст. 825 ЦК). На підставі юридичних фактів, визначених у частинах третій та четвертій коментованої статті ЖК, договір лише "може бути розірваний", тобто такі факти встановлюють орієнтовні підстави для розірвання договору за згодою обох сторін. У разі незгоди наймача з вимогою наймодавця щодо розірвання договору розірвання може бути здійснене лише в судовому порядку.

Стаття 169. Виселення наймача в разі припинення договору найму жилого приміщення

У разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

1. Припинення дії договору найму, в тому числі і його розірвання, є підставою для виселення наймача та усіх інших осіб, які проживають разом з ним. Виселення здійснюється у добровільному порядку, а у разі відмови зазначених осіб звільнити житлове приміщення виселення відбувається за рішенням суду.

Слід закцентувати увагу на тому, що зазначене питання регулюється також ст. 826 ЦК, яка встановлює, що у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла. Буквальне тлумачення цієї норми призводить до абсурдного висновку про те, що виселення завжди здійснюється за рішенням суду, незалежно від того, в якому порядку - судовому або позасудовому - відбулося розірвання (припинення) договору. І ЖК (ст. 168), і сам ЦК (ч. 3 ст. 825) передбачають численні випадки, коли договір припиняється достроково за згодою сторін, причому перелік таких випадків не може бути вичерпним a priori, оскільки контрагенти за договором мають право розірвати будь-який договір у будь-який час за взаємною згодою (ч. 1 ст. 651 ЦК).

Оскільки наслідком припинення (розірвання) договору є зупинення усіх правовідносин між сторонами, подальше використання житла наймачем, іншими особами, які проживають з ним, вже не має під собою правової підстави. І якщо таке припинення відбулося у позасудовому порядку, у такому ж порядку має відбуватися і виселення, а наймодавець набуває право вимагати виселення наймача за рішенням суду лише у випадку невиконання наймачем свого обов'язку щодо виселення.

Стаття 170. Дія договору найму жилого приміщення при переході права власності на жилий будинок (квартиру) до іншої особи

При переході права власності на жилий будинок (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку.

Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.

1. За змістом даної статті право користування житлом як центральний елемент договору найму, а також інші права та обов'язки наймача зберігаються до закінчення строку дії договору найму, якщо житло - предмет договору - перейшло у власність іншої особи. В цьому виявляється так зване "право слідування", що передбачає збереження усіх обтяжень щодо речі при наступній зміні її власника. Зміна власника житла можлива у разі відчуження житла за договорами (купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання (догляду), спадковим договором), у випадку смерті власника та переходу права власності на житло до його спадкоємців, у зв'язку із зверненням стягнення на житло і переходом його до третіх осіб за процедурою виконавчого провадження тощо.

2. Оскільки новий власник житла автоматично, в силу закону набуває прав та обов'язків наймодавця, він може вимагати розірвання договору. Але у ч. 2 ст. 170 ЖК йдеться про право нового власника вимагати розірвання не будь-якого договору, а лише договору, який було укладено без зазначення строку. Підстави для такого розірвання встановлені ч. 3, 4 ст. 168 ЖК.

3. Варто підкреслити, що ЖК передбачає збереження в силі договору найму при переході права власності до іншої особи, в той час як ЦК (ст. 814) передбачає більш широке правило, встановлюючи перехід прав та обов'язків наймодавця до нового власника житла, яким можуть бути не тільки особи, але й територіальні громади, Автономна Республіка Крим, держава, інші учасники цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК). З урахуванням переваги застосування ЦК до відносин найму житла слід зробити висновок, що правонаступництво у разі зміні власника житла не обмежується фізичними та юридичними особами, а поширюється на будь-якого нового власника.

Стаття 171. Забезпечення жилими приміщеннями громадян, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок

У разі знесення жилих будинків, що є в приватній власності громадян, у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб зазначеним громадянам, членам їх сімей, а також іншим громадянам, які постійно проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири в будинках державного або громадського житлового фонду. Крім того, власникам жилих будинків на їх вибір або сплачується вартість будинків, будівель та пристроїв, що зносяться, або надається право використати матеріали від розбирання цих будинків, будівель та пристроїв за своїм розсудом. За бажанням громадян виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів забезпечують їм (замість надання квартир) можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельних кооперативів і одержання в них квартир.

1. Згідно з ч. 5 ст. 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Реалізацією наведеного конституційного положення є ст. ст. 350 та 351 ЦК України, які, з огляду на застарілість норм ст. ст. 171 - 174 ЖК, мають братися за основу при регулюванні питань знесення жилих будинків. Ст. 350 ЦК встановлює, що викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Ця норма дозволяє виділити два способи викупу землі: добровільний та примусовий.

Рішення про викуп ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю приймається в межах їх компетенції Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, місцевими (сільськими, селищними, міськими) радами (ч. 2 ст. 350 ЦК, ст. ст. 12, 13, 16, 17 ЗК України), які зобов'язані письмово повідомити власника про прийняте рішення не пізніше ніж за один рік до викупу земельної ділянки (ч. 3 ст. 350 ЦК).

2. За ч. 1 ст. 146 ЗК встановлює вичерпний перелік суспільних потреб, для яких здійснюється викуп земельних ділянок. До таких суспільних потреб належать: а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування; б) під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності; в) під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) оборони та національної безпеки; ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій; е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

3. За змістом коментованої статті ЖК знесення жилих будинків, які є об'єктом права приватної власності громадян та розташовані на земельних ділянках, що вилучаються для суспільних потреб, обумовлює настання таких правових наслідків. По-перше, їх власникам, членам їх сімей та іншим громадянам, які постійно проживали у будинках, надаються квартири в будинках державного та громадського житлового фонду в межах встановлених норм (ст. 47 ЖК). На вимогу громадян замість надання квартир їм забезпечується можливість позачергового вступу до ЖБК. По-друге, власникам жилих будинків надається альтернативне право на їх вибір: або вимагати відшкодування вартості будинків, будівель та пристроїв, що зносяться (під "пристроями" слід розуміти споруди) або право використовувати матеріали від розбирання цих будинків, будівель та пристроїв.

Головним недоліком регулювання цього питання за ЖК є явна суперечність його нормам Конституції, які гарантують право власності, встановлюють його непорушність та імперативне правило про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ч. 4, 5 ст. 41 Конституції). У ст. 171 ЖК, навпаки, йдеться про можливість примусового припинення права приватної власності і виникнення замість нього права користування житлом у будинках державного та громадського житлового фонду. Застарілим в сучасних умовах виглядає використання терміну "громадянин", яким звужується суб'єктний склад власників, яким надається право на забезпечення жилим приміщенням замість знесеного. Крім того, матеріальна компенсація власникам обмежується вартістю будинків, будівель та споруд, а відшкодування упущеної вигоди не передбачено.