Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Право громадян Української РСР на житло

Відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

Норма коментованої статті розвиває положення ст. 47 Конституції України, яка закріплює право людини на житло як одне з найважливіших соціальних цінностей, невід'ємне право кожної людини. Право на житло як складова більш широкого права кожної людини на достатній життєвий рівень закріплене також у найважливіших міжнародних актах. Так ст. 25 Загальної декларації прав людини від 10.12.48 р. встановлює, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримки здоров'я та благополуччя його самого та його сім'ї. Право на достатній життєвий рівень, що включає достатню їжу, одяг та житло, закріплене також у ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. Право на повагу свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції закріплено також у п. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Стаття 31 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року розглядає гарантії реалізації права на житло як вживання державами - учасницями заходів, спрямованих на вживати заходів, спрямованих на: 1) сприяння доступові до житла належного рівня; 2) запобігання бездомності та її скорочення з метою її поступової ліквідації; 3) встановлення на житло цін, доступних для малозабезпечених осіб.

Право на житло є складним, комплексним правом особи, яке включає в себе два основні елементи: право на отримання житла та право на користування житлом.

Відповідно до ст. 47 Конституції України держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Чинне українське законодавство передбачає такі способи отримання житла, як:

- будівництво приватного житла, яке регулюється положеннями Цивільного, Земельного кодексів України, Законами України "Про архітектурну діяльність", "Про основи містобудування" тощо;

- інвестування коштів у будівництво житла у багатоквартирних будинках, яке здійснюється на підставі положень Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю";

- набуття права власності на житло на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, ренти, довічного утримання, дарування) або внаслідок спадкування;

- приватизація житла, яка здійснюється на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Взяття житла в оренду оформлюється договором майнового найму (оренди), який укладається за правилами Глави 58 Цивільного кодексу України.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч. 2 ст. 47 Конституції України). Конституція України не містить визначення поняття "громадяни, які потребують соціального захисту", отже для визначення кола осіб, які мають право на безоплатне або пільгове житло, слід звертатися до спеціальних законів, що передбачають соціальний захист тих чи інших груп населення. Такими законами, зокрема, є Закони України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"; "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та ін.

Забезпечення реалізації права на житло осіб, що потребують соціального захисту, здійснюється державою шляхом прийняття відповідних нормативних актів. Так з 01 січня 2007 р. діє Закон України "Про житловий фонд соціального призначення", який визначає правові, організаційні та соціальні засади державної політики щодо забезпечення конституційного права соціально незахищених верств населення України на отримання житла. З 01.01.2009 р. діє Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей. Розпорядженням Кабінету міністрів України від 31 грудня 2004 р. № 994-р схвалена Концепція Державної комплексної програми "Житло - інвалідам". А 8 листопада 2007 року вийшов Указ Президента України № 1077/2007 "Про заходи щодо будівництва доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян житлом", метою якого є створення умов для реалізації конституційного права кожного громадянина України на житло, поліпшення забезпечення громадян житлом, зокрема, шляхом будівництва недорогого житла.

Регулятивні акти, спрямовані на забезпечення громадян житлом, приймаються також на місцевих рівнях. Як приклад можна навести рішення Київської міської ради від 27 грудня 2007 року № 1638/4471 "Про заходи щодо вирішення проблеми забезпечення житлом в м. Києві"; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.02.2006 р. № 327 "Про будівництво загальної жилої площі для забезпечення житлом багатодітних сімей", від 27.02.2006 р. № 326 "Про будівництво загальної жилої площі для забезпечення житлом працівників житлово-комунального господарства" тощо.

Коментована стаття передбачає також право громадянина на невисоку плату за квартиру та комунальні послуги. Комунальні послуги визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Основні правила надання комунальних послуг встановлені у Законі України "Про житлово-комунальні послуги".

Стаття 2. Завдання житлового законодавства Української РСР

Завданнями житлового законодавства Української РСР є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.

Стаття, що коментується, визначає завдання житлового законодавства України, яким є регулювання житлових відносин. У зв'язку з цим постає питання - які правовідносини слід вважати житловими. В широкому розумінні житловими правовідносинами вважаються будь-які відносини, що складаються навколо спеціального об'єкта - житла. Дослідники виділяють шість основних видів житлових відносин: 1) відносини щодо користування жилими приміщеннями на підставі договору найму або за іншими підставами; 2) відносини в галузі забезпечення громадян жилими приміщеннями; 3) відносини щодо користування службовими жилими приміщеннями, гуртожитками, іншими спеціалізованими жилими приміщеннями (жилими будинками); 4) відносини, що виникають у галузі управління, експлуатації, забезпечення схоронності і ремонту житлового фонду; 5) відносини, що виникають у зв'язку з будівництвом і набуттям у власність житлового будинку або його частини; 6) відносини, пов'язані з житлово-комунальним обслуговуванням громадян[1].

Житлові правовідносини є неоднорідними за своєю суттю та регулюються нормами різних галузей права. Переважна більшість житлових правовідносин є приватноправовими. Разом з тим відносини в галузі управління житловим фондом, забезпечення експлуатації та ремонту житлового фонду мають ознаки публічних.

Із коментованої статті та із практики регулювання житлових відносин на сьогодні можна зробити висновок про основні начала житлового законодавства, до яких відносяться: а) принцип рівності учасників житлових правовідносин у володінні, користуванні, розпорядженні житлом; б) забезпечення схоронності житлового фонду; в) принцип судового захисту житлових прав; г) використання житлових приміщень за призначенням.