Розділ VII Прокуратура

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посади Генеральним прокурором України строком на п’ять років. Вони мають першого заступника і заступників, які також призначаються на посади Генеральним прокурором України, але без обмеження строку. Структурно прокуратури цього рівня також складаються з управлінь і відділів, начальники яких призначаються на посади і звільняються з посад прокурорами, які очолюють ці прокуратури, за узгодженням з першим заступником, заступниками, начальниками управлінь і відділів Генеральної прокуратури.

Розподіл обов’язків між працівниками структурного підрозділу здійснюється на підставі зонального та предметного принципів. Зональний принцип означає, що за кожним прокурором структурного підрозділу закріплено декілька прокуратур адміністративних районів, міст. Кількість зон повинна відповідати кількості працівників управлінь, відділів. Зональний прокурор здійснює як контрольні та інші функції управління щодо міських, районних і міжрайонних прокуратур, що діють на закріпленій за ним території, так і у межах компетенції обласної та прирівняної до неї прокуратури — наглядові та інші функції прокуратури. Предметний принцип розподілу обов’язків означає, що за кожним прокурором управління, відділу залежно від його професійної підготовки та інших особистих якостей закріплюються окремі, найбільш важливі сфери правових відносин.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них прокуратурах утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегій затверджується Генеральним прокурором України.

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрових питань, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. Таким чином, єдиноначальність у роботі органів прокуратури поєднується з колегіальністю під час розгляду найважливіших проблем прокурорсько-слідчої діяльності.

Міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури утворюють основну ланку прокурорської системи на всій території України.

Міжрайонні прокуратури охоплюють своєю діяльністю або два сусідні райони, або місто і прилеглий район.

Прокуратури міст, районів, прирівняні до них прокуратури очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посади Генеральним прокурором України. У цих прокуратурах існують посади заступника прокурора, старшого помічника прокурора, помічників прокурора, слідчих, у тому числі старших слідчих. Вони призначаються прокурором області або прирівняними до нього прокурорами.

Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів прокуратури принципами; вони керуються тими ж законами, що й територіальні прокуратури; перед ними стоять загальні для всіх органів прокуратури завдання; вони використовують ті ж засоби прокурорського реагування на виявлені порушення закону. Однак в їх системно-структурній будові, а також в предметах нагляду є певні особливості.

Діяльність прокуратури забезпечується відповідними правовими гарантіями. Зокрема, прокурор приймає рішення у межах своїх повноважень самостійно, на підставі закону і свого внутрішнього переконання. Вплив у будь-якій формі на прокурора з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домогтися прийняття незаконних рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність. Прокурор не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо суті справ і матеріалів, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім прокурора вищого рівня та суду у випадках та в порядку, передбачених законом. Ніхто не має права без дозволу прокурора розголошувати матеріали прокурорських перевірок.

У діяльність прокуратури з виконання покладених на неї функцій забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, політичних партій, об’єднань громадян, засобів масової інформації.

Зокрема, Конституційний Суд України у Рішенні від 19 травня 1999 року № 4-рп/99 зазначив, що встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов’язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах. Питання нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання, досудове (попереднє — до сформування системи досудового) слідство, провадження досудового слідства у кримінальних справах, участі прокурора в судових засіданнях є саме такими, що пов’язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах.

Ці положення розвинуті в Рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 року № 1-19/2000 у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до прокуратури). Суд вважає, що питання підтримання державного обвинувачення у суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також питання провадження слідчими прокуратури досудового слідства в конкретних кримінальних справах не є такими, що пов’язані з депутатською діяльністю. Усі відповідні дії передбачені процесуальним законом. Вони здійснюються лише посадовими особами, уповноваженими на це законом, і у спосіб, визначений законом.

Прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи зазначені процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів та інших посадових осіб і підкоряються тільки закону. Вплив у будь-якій формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків заборонено чинним законодавством.

Конституційний Суд України вирішив, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах. У разі надходження до органів прокуратури, прокурорів, слідчих прокуратури пропозицій, вказівок і вимог народних депутатів України у конкретних справах із зазначених питань прокурори та слідчі прокуратури мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про прокуратуру».

Прокурор не може входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, що створюються органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, за винятком органів з дорадчими функціями.

Гарантії незалежності прокурорів у здійсненні повноважень забезпечуються: особливим порядком їх призначення, притягнення до відповідальності та звільнення; забороною втручання у здійснення прокурором повноважень і встановленою законом відповідальністю за такі дії; особливим, встановленим законом, порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним і соціальним забезпеченням прокурорів; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурорів, членів їхніх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Додатковими гарантіями забезпечення прокурорської діяльності є обов’язковість вимог прокурора, право невідкладного прийому прокурора іншими службовими особами, особливий порядок притягнення прокурорів до юридичної відповідальності.

Прокуратура України перебуває під постійним державним та громадським контролем. Система, предмет та межі цього контролю визначаються законодавством України.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України. Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту. Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають Присягу працівника прокуратури. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.

Окремі вимоги (віковий ценз, наявність певного стажу роботи) ставляться до осіб, які призначаються на керівні посади в органи прокуратури. Прокурором Автономної Республіки Крим, прокурорами областей та прирівняними до них прокурорами міст Києва та Севастополя призначаються особи не молодше тридцяти років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років.