Розділ V Президент України

Чинна Конституція наділила Президента повноваженнями у сфері здійснення безпосереднього народовладдя. Так, глава держави володіє прерогативою призначати всеукраїнський референдум. У випадку коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпочатися, Президент уповноважений припинити повноваження парламенту і призначити позачергові парламентські вибори.

Розпуск парламенту України в цьому випадку є вимушеним кроком, спрямованим на відновлення дієздатного парламенту, на забезпечення безперервності законодавчої діяльності. Згідно з положенням ч. 1 ст. 77 Конституції України позачергові вибори народних депутатів України мають бути проведені в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення глави держави про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Порядок проведення дострокових (позачергових) виборів до парламенту регламентується Законом України від 25 березня 2004 р. «Про вибори народних депутатів України» в редакції Закону від 7 липня 2005 р. (зі змінами).

Пункти 9—14 коментованої статті закріплюють номінаційні повноваження Президента України. До цієї групи належать повноваження щодо формування персонального складу органів державної влади, які полягають у підборі кандидатур, призначенні на посади та звільненні з посад в органах виконавчої та судової влади. Загалом Президент України, використовуючи вказані повноваження, безпосередньо призначає кількасот посадових осіб, що займають ключові посади в державному апараті, і таким чином здатен відігравати провідну роль у формуванні й реалізації кадрової політики. Формуючи весь склад уряду, призначаючи керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, Президент фактично формує всю «виконавчу вертикаль» і має змогу контролювати стан виконавської дисципліни в державі. До номінаційних слід віднести і повноваження Президента України призначати третину суддів Конституційного Суду України, а також призначати на перший п’ятирічний термін професійних суддів (п. 22 ст. 106, ч. 1 ст. 128 Конституції України).

Пункти 15 і 23 ст. 106 Конституції України визначають установчі повноваження Президента України, які полягають у можливості внесення змін до державного механізму шляхом прийняття рішень щодо створення, реорганізації чи ліквідації певних органів державної виконавчої та судової влади. Згідно з положенням п. 15 коментованої статті міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Однак зазначені зміни можуть здійснюватись виключно в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади. При цьому слід мати на увазі, що існування деяких центральних органів виконавчої влади передбачено безпосередньо в Конституції (наприклад, Міністерство внутрішніх справ України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України) і є обов’язковим, а прийняття рішення про створення чи ліквідацію інших є прерогативою глави держави. Тому Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 січня 2003 р. зазначив, що положення п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України необхідно розуміти так, що Президент України може реорганізовувати передбачені Конституцією України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, не змінюючи назви цих органів і їх основного цільового призначення, що випливає з назви.

За відсутності відповідної законодавчої бази нині загальний перелік центральних органів виконавчої влади України визначається Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 (зі змінами). У додатку до цього Указу міститься Схема організації та взаємодії цих органів.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Типове положення про міністерство, центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України затверджене Указом Президента України від 24 грудня 2010 р. № 1199/2010.

Пункт 23 коментованої статті Конституції закріплює повноваження Президента України утворювати суди у визначеному законом порядку. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. (зі змінами) суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.

Пункт 16 коментованої статті наділяє Президента України повноваженням скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У Конституції не деталізовано, з яких підстав можуть бути скасовані зазначені акти. Однак у ч. 2 ст. 137 Конституції України зазначено, що акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути зупинені Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України, а в ч. 8 ст. 118 Конституції України вказано, що рішення місцевих державних адміністрацій можуть бути скасовані главою держави, якщо вони суперечать Конституції та законам України або іншим актам законодавства України. За даних умов системне тлумачення п. 16 ст. 106 дає можливість зробити цілком певний висновок, що Президент України може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим тільки у випадку їх невідповідності Конституції та законам України.

Пункт 24 ст. 106 Конституції України закріплює повноваження Президента присвоювати вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини. Зокрема, згідно з Указом Президента України «Про порядок присвоєння вищих військових звань, вищих спеціальних звань і класних чинів» від 17 серпня 2009 р. № 616/2009 вищі військові звання та вищі спеціальні звання особам офіцерського та начальницького складу присвоюються відповідно до затверджених переліків посад, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського (начальницького) складу, та граничних військових і спеціальних звань за цими посадами, з урахуванням професійно-ділових якостей, військової та спеціальної підготовки, досвіду служби, належного виконання ними покладених обов’язків. Такі переліки посад були затверджені Указом Президента України від 21 березня 2002 р. № 277/2002 (зі змінами).

Вищі класні чини працівникам прокуратури присвоюються відповідно до Положення про класні чини працівників органів прокуратури України. Згідно з ч. 3 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (зі змінами) Президентом присвоюються класні чини державного радника юстиції України, Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів. Інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України. Подання про присвоєння вищих військових звань, вищих спеціальних звань і класних чинів вносяться на розгляд Президента України за підписом керівника міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, іншого державного органу.

Порядок присвоєння дипломатичних рангів деталізований у Законі України від 28 листопада 2002 р. «Про дипломатичні ранги». В Україні встановлюються такі дипломатичні ранги: Надзвичайний і Повноважний Посол; Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу; Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу; радник першого класу; радник другого класу; перший секретар першого класу; перший секретар другого класу; другий секретар першого класу; другий секретар другого класу; третій секретар; аташе. Згідно зі ст. 2 названого Закону дипломатичні ранги присвоюються особам, які перебувають на державній службі, принципи, завдання та функції якої відповідають дипломатичній службі в Україні і визначені Законом України «Про дипломатичну службу», і є державними службовцями згідно з Законом України «Про державну службу». Державним службовцям, які працюють у системі органів дипломатичної служби, дипломатичний ранг присвоюється Міністром закордонних справ України. Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку займає державний службовець. Відповідність посад державних службовців дипломатичним рангам визначається Переліком посад, приписаних до дипломатичних рангів України, який затверджений Указом Президента України від 26 березня 2002 р. № 301/2002 (зі змінами). Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.

Пунктом 25 коментованої статті до повноважень Президента України віднесено нагородження державними нагородами та президентськими відзнаками. Перелік державних нагород і порядок нагородження ними встановлено Законом України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 р. (зі змінами). За Законом державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються виключно законами України. Державними нагородами є: звання Герой України; орден; медаль; відзнака «іменна вогнепальна зброя»; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака.

Президент України затверджує: статут — для звання Герой України та кожного ордену; положення — для інших державних нагород. Статути і положення про державні нагороди визначають підстави для нагородження, містять опис державної нагороди, а також встановлюють порядок нагородження, вручення, носіння державних нагород та інші правила. Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагородженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею. Для попереднього розгляду питань, пов’язаних з нагородженням державними нагородами, при Президентові України утворюється Комісія державних нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських засадах. Персональний склад зазначеної Комісії та порядок її роботи визначаються Президентом України.

Порядок вручення державних нагород та президентських відзнак встановлено Указом Президента «Про Державний Протокол та Церемоніал України» від 22 серпня 2002 р. № 746/2002 (зі змінами) . Церемонії вручення державних нагород та президентських відзнак відбуваються, як правило, у Білій або Червоній залі Марийського палацу. Президент України входить до зали Палацу у визначений час і звертається до осіб, яких нагороджують, із промовою, після чого Глава Адміністрації Президента України зачитує відповідний Указ Президента про нагородження. Особи, яких нагороджують, у порядку оголошення їх прізвищ підходять до Президента України, який вручає їм державні нагороди, президентські відзнаки і вітає з нагородженням.

Пункт 26 коментованої статті передбачає повноваження Президента приймати рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України. Це повноваження глави держави відтворене й у ст. 22 Закону «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.(зі змінами). Крім того, за Законом

Президент визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень, а також затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи (стосовно осіб, що проживають в Україні) або Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України (стосовно осіб, які проживають за кордоном) готують також подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства. Зазначена Комісія розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань. Президент приймає остаточне рішення, видає указ, який надсилається для виконання відповідно спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства чи Міністерству закордонних справ України. Контроль за виконанням президентських указів з питань громадянства здійснює Комісія при Президентові з питань громадянства.

Пунктом 26 коментованої статті, крім суттєвих повноважень Президента України щодо вирішення питань громадянства, передбачено також його право приймати рішення про надання притулку в Україні. У міжнародному праві прийнято розрізняти територіальний і дипломатичний притулок. Перший означає надання державою певній особі можливості сховатися від переслідувань політичного характеру на своїй території; другий — надання державою такої ж можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на військовому судні, яке знаходиться на території іншої держави. Згідно із загальним міжнародним правом недоторканність приміщення дипломатичного представництва чи консульської установи та екстериторіальність іноземного військового судна не дають права надавати їх як притулок особам, які переслідуються органами влади держави перебування за правопорушення політичного характеру, тому в п. 26 ст. 106 Конституції України йдеться про надання саме територіального притулку. При цьому надання притулку слід відрізняти від надання статусу біженця. Надання притулку не обмежене часом і обумовлене виключно політичними переслідуваннями особи, а статус біженця є тимчасовим і обумовлюється не тільки політичними переслідуваннями, але й переслідуваннями за ознакою раси, кольору шкіри, ставлення до релігії тощо. Рішення про надання статусу біженця приймають органи міграційної служби.

Важливим елементом компетенції Президента України є його право, передбачене п. 27 ст. 106 Конституції України, здійснювати помилування осіб, засуджених судами за вчинення злочину. Помилування являє собою акт індивідуального милосердя до особи, засудженої судом за вчинення якогось (звичайно тяжкого) злочину. З точки зору конституційного права помилування є актом вищого органу державної влади, який повністю або частково звільняє засудженого від покарання або замінює призначене судом покарання на більш м’яке. Нині право глави держави на помилування регламентоване Положенням про порядок здійснення помилування, яке затверджене Указом Президента України від 16 вересня 2010 р. № 902/2010. Згідно з цим актом Президент здійснює помилування шляхом заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. Клопотання про помилування і підготовлені Управлінням з питань помилування Адміністрації Президента України матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України в питаннях помилування, яка вносить главі держави пропозиції про застосування помилування. Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Комісія доповідає Президентові України. Про помилування засудженого Президент України видає указ.

Пункт 28 коментованої статті надає право Президентові України створювати в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби для здійснення своїх повноважень. Нині апарат глави Української держави становить Адміністрація Президента та інші допоміжні органи, з яких тільки два (Представництво Президента в Автономній Республіці Крим і Рада національної безпеки та оборони України) безпосередньо передбачені Конституцією, інші ж створені й функціонують згідно з указами самого Президента України.