Розділ IV Верховна Рада України

Постанови Верховної Ради України розглядають в основному регулювання внутрішньопарламентських взаємовідносин, призначення і звільнення відповідних посадових осіб, контроль Верховної Ради за станом виконання відповідних урядових програм, реалізацію Кабінетом Міністрів України конкретних проблем. Прийняття постанов парламенту пов’язане з реалізацією Верховною Радою законодавчої, установчої і контрольної функцій. Без прийняття постанов неможливо забезпечити оптимальну організацію роботи парламенту.

Серед інших актів Верховної Ради України особливе значення мають декларації, у яких найбільшою мірою поєднуються політичні та правові аспекти регулювання суспільних відносин. Декларація — політико-правовий акт, який офіційно проголошує певні наміри держави, обумовлює напрями, принципи державної правової політики, що реалізуються в Конституції і законах України. Декларація в загальній формі визначає спрямованість конституційно-правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Так, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. визначила демократичний вектор розвитку Української держави і суспільства, утвердження України як незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, визначила демократичну спрямованість національної правової системи України на сучасному етапі. Концептуальні положення Декларації лягли в основу чинної Конституції України. Декларація прав національностей України від 1 липня 1991 р. визначила вектор державної політики України у сфері національних відносин, гарантування прав національних меншин. Положення декларацій реалізуються за допомогою більш конкретних правових приписів. Так, положення Декларації прав національностей України знайшли втілення насамперед у Законі України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні».

Заяви та звернення — акти Верховної Ради України, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів іноземних країн здійснити певні дії або утриматись від певних дій з метою підтримання миру, подальшого розвитку двосторонніх та багатосторонніх відносин, усунення підстав ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у Заяві

Верховної Ради України від 5 липня 1991 р. давалась оцінка Заяві парламенту Румунії «Про пакт Ріббентропа-Молотова і його наслідки для Румунії», де були висунуті територіальні претензії до України. У Заяві Верховної Ради України були сформульовані пропозиції щодо розвитку двосторонніх відносин з Румунією відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права. Заклик до розвитку двосторонніх зв’язків між Україною та Росією міститься у Зверненні Верховної Ради України до Верховної Ради і Президента Росії від 24 серпня 1991 р.

Для розвитку української державності і правової системи особливе значення має прийнятий 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, у якому було визначено, що Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України, що територія України є неподільною і недоторканною і що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Положення цього документа знайшли втілення в Конституції України 1996 р., інших законах та підзаконних актах.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, тобто не менш як 226 голосами. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважень Верховної Ради України) від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002 Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією необхідна для прийняття відповідного рішення. Конституційний Суд також вирішив, що положення частин 2,3 ст. 84 та ст. 91 Конституції України щодо участі народних депутатів у прийнятті Верховною Радою України рішень треба розуміти так: коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участі в голосуванні. У Рішенні Конституційного Суду України від 7 липня 1998 р. № 11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів зазначається, що рішення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та при набранні встановленої Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку. Народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховної Ради України є підставою для визнання їх неконституційними.

Конституція України встановлює деякі винятки із загального правила щодо прийняття рішень більшістю від конституційного складу парламенту. Так, не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України приймаються закони щодо державних символів (ст. 20), не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України може бути подолане вето Президента України (ст. 94). Така ж кількість голосів необхідна для прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції (статті 155 і 156). Три чверті голосів потрібно для прийняття рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111).

Не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може бути прийнято рішення про створення тимчасової слідчої комісії (ст. 89). Такі розбіжності в конституційному закріпленні необхідної кількості депутатів для підтримання тих чи інших актів зумовлені різними чинниками, але основоположна мета такого підходу в нормативній регламентації організації і діяльності Верховної Ради України — забезпечення стабільності Конституції, нормального функціонування всього державного механізму, насамперед парламенту, створення умов для оптимізації контрольної діяльності Верховної Ради України.

Стаття 92.

Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкурен - ції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;