Розділ IV НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

Склад та зміст вимог щодо відведення земельної ділянки, які надають уповноваженими органами, визначаються Кабінетом Міністрів України.

   8. Якщо вилучення (викуп) земельних ділянок провадиться за погодженням з Верховною Радою України, відповідні органи державної влади або орган місцевого самоврядування готують свої висновки і подають матеріали вибору місця розташування земельної ділянки до Кабінету Міністрів України, розглядає ці матеріали і подає їх до Верховної Ради України для прийняття відповідного рішення.

   9. Якщо вилучення (викуп) земельних ділянок здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, матеріали вибору місця розташування земельної ділянки подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, розглядає ці матеріали і в місячний строк подає свої пропозиції до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

   10. Після отримання висновків органів, зазначених у частині сьомій цієї статті, про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначу J"' у заяві (клопотанні), та рішення Верховної Ради України (у разі необхідну * відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування'' згідно із своїми повноваженнями, у двотижневий строк розглядає матеріали вибору земельної ділянки і приймає рішення про затвердження зазначу и матеріалів та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту відведу земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову.

   11. Строк дії дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки та вимог щодо її відведення становить один рік і може бути продовжено одноразово на такий самий строк. У разі якщо протягом встановленого строку проект відведення земельної ділянки не подано на затвердження до відповідного органу, дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки та вимоги щодо її відведення вважаються анульованими.

   12. Спори, пов'язані з вилученням (викупом) та вибором земельних ділянок вирішуються в судовому порядку.

(Стаття 151 із змінами, внесеними згідно із Законами N 762-IV від 15.05.2003, від 11.07.2003, N3404-IV 08.02.2006; в редакції Закону N 509-VI від 16.09.2008)

Загальна характеристика. Інститут "погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) та вибором земельних ділянок" (колишня назва - "попереднє погодження") було запроваджено вперше Основами земельного законодавства СРСР та союзних республік 1968 року Для уникнення ситуацій, коли після здійснення проектування і витрачання на це держав державних коштів відповідний орган відмовляв у наданні земельної ділянки, або, навпаки приймав необґрунтоване рішення про надання, щоб уникнути марнування коштів, витрачених на проектування.

Зараз погодження, на наш погляд, втратило актуальність, адже проходження всіх стадій погодження (вибору місця знаходження земельної ділянки) ніяк не гарантує зацікавленій особі позитивного остаточного рішення про надання земельної ділянки. Разом із тим даний час погодження вимагається не лише у разі вилучення (викупу) земельної ділянки, а і у випадку приватизації земельної ділянки в порядку відведення (ч. 6 ст. 118 ЗКУ), у випадку надання земельної ділянки державної власності у користування (ч.2 ст. 123 ЗКУ) Хоча закон не вимагає здійснювати "погодження питань" (або "вибору") в інших випадках, на практиці дуже поширене висунення вимог про вибір місця розташування земельної ділянки у всіх випадках зміни цільового призначення земельної ділянки або навіть у випадках оформлення права власності на земельну ділянку під існуючими спорудами.

До частини першої. Перелік та повноваження органів, згаданих у коментованій статті, щодо "погодження питань" визначаються ч.ч. 7-9 коментованої статті.

Положення коментованої норми про необхідність погодження місця розташування з власником (користувачем) земельної ділянки слід розглядати з урахуванням того, що закон допускає вирішення питання про погодження без згоди останніх на підставі рішення суду (ч. 12 коментованої статті). Слід також враховувати, що прийняття рішення про непогод­ження матеріалів вибору земельної ділянки відповідними органами має спиратися на певну підставу, передбачену законом. Незаконною буде відмова у погодженні з підстав, наприклад, недоцільності викупу (вилучення) земельної ділянки або надання її для певних потреб (ч. 6 ст. 118, ч. 2 ст. 123 ЗКУ). Це випливає із положень ч. 2 ст. 19 Конституції України.

До частини другої. Повноваження органів щодо вилучення та передачі (надання) земельних ділянок визначені ст.ст. 122, 149 та 150 ЗКУ.

Із тексту статті не зовсім зрозуміло, як співвідноситься між собою "вибір земельних ділянок" (ч. 2) та "погодження матеріалів вибору", про яке йдеться у решті тексту статті. На наш погляд, ці поняття слід розглядати як тотожні. Чинна редакція статті (в ред. ЗУ від 16.09.2008 N 509-VI) не дає підстав розглядати вибір земельних ділянок як окрему проце­дуру, що передує "погодженню". Відповідно, чинна редакція коментованої статті заміщає положення ПКМ від від 31.03.2004 №427 "Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єкті", із ч. 2 статті вилучена згадка про можливість врегулювання KM України відповідних питань.

До частини третьої. Щодо погодження Верховною Радою України матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель див. ст. 150 ЗКУ, а щодо погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок для розміщення та обслуговування будівель і споруд іноземних держав, міжнародних організацій - ст. 129 ЗКУ та коментар до неї.

До частини четвертої. Клопотання слід подавати до органу, який уповноважений приймати рішення про вибір місця розташування земельних ділянок (затвердження матеріалів вибору земельних ділянок). Щодо компетенції з цього питання див. ч. 2 статті, яка фактично відсилає "ще далі" - до ст.ст. 122, 149, 150 ЗКУ.

До частини п'ятої. Коментована частина вимагає додавати до заяви (клопотання) обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки. На наш погляд, таке обґрунтування може складатися у довільній формі. Разом із тим, на практиці трапляються випадки, коли від зацікавлених осіб вимагають подачі обґрунтування у формі т.зв. містобудівного обґрунтування, що є різновидом містобудівної документації (визначення див. у ст. 1 ЗУ "Про планування та забудову територій", а вимоги до такої документації - у ч.ч. 2-4 ст. 26 цього Закону). Вважаємо подібні вимоги незаконними.

З іншого боку, слід врахувати, що в переважній кількості випадків зацікавлена особа все-рівно не має альтернативи складанню містобудівного обґрунтування - адже його наявність вимагається у випадку відсутності місцевих правил забудови. Такі правила в більшості населених пунктів України на сьогодні відсутні, а ті, що наявні, часто є неповноцінними через відсутність графічної частини правил. За таких умов подання "обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки" у формі містобудівного обґрунтування слід визнати доцільним, хоча і не обов'язковим, кроком.

Коментована норма, як і інші акти законодавства, не встановлює вимог щодо графічного матеріалу, на якому слід позначати бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтованими розмірами. Тому заявникові не обов'язково замовляти складання відповідного плану в суб'єкта господарювання, що має ліцензію на виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт. Достатньо дістати будь-яку карту (план) та власноруч відмітити на ньому (наприклад, маркером) бажану земельну ділянку. У разі розроблення містобудівного обґрунтування цілком достатньо графічних матеріалів, наявних у його складі.

Засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилученим (викуп) земельної ділянки є необхідною, оскільки дозволяє застосувати процедуру без порушення ст. 41 Конституції України та ст. 147 ЗКУ (див. коментар).

До частини шостої. Типова форма заяви (клопотання) про вибір місця розташування земельної ділянки на даний час KM України не затверджена, а тому, на нашу думку, форма заяви повинна відповідати вимогам ЗУ "Про звернення громадян", тоді як зміст має фіксувати усі передбачені коментованою статтею та необхідні для прийняття рішення дані.