Розділ IV НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

Якщо земельна ділянка надана в постійне користування із земель державної власності, то її вилучення провадиться за рішенням органів державної влади, якщо надавалась із земель комунальної власності - то за рішенням органів місцевого самоврядування, уповноваже­них надавати таку земельну ділянку в постійне користування. До розмежування земель державної та комунальної власності до визначення компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування застосовуються правила п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ.

Варто відзначити формулювання цілей, для яких може бути вилучена земельна ділянка - "для суспільних та інших потреб". Вважаємо, що для "інших" потреб земельна ділянка може вилучатися лише за згодою користувача; примусове ж вилучення має допускатися лише для суспільних потреб. Такий висновок випливає із положень п. "г" ст. 143 "Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку" ЗКУ ("викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб") та § 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (ратифікована ЗУ від 17.07.1997 року), за якими "ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом ...". Згідно із тлумачен­ням Європейського суду з прав людини (див. рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Леннрот проти Швеції", від 21.02.1986 у справі "Цжеймс та інші проти Сполученого Королівства", від 30.05.2000 у справі "Карбонара і Вентура проти Італії"), рішення якого визнаються в Україні джерелом права (ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право постійного користування земельними ділянками повинно розглядатися як майно в розумінні § 1 ст. 1 Протоколу 1, тому примусове вилучення земельної ділянки в суб'єкта постійного користування "не в інтересах суспільства" (тобто не для "суспільних потреб") заборонене.

Не можна не звернути увагу на недолік ЗКУ: його формулювання, взяте ізольовано, дозволяє у будь-який час і з будь-яких мотивів припинити право постійного землекористування, що може негативно впливати на стабільність відносин землекористування та ефективність останнього (див. коментар до ч. 10 цієї статті).

До частини другої. Вилучення земельних ділянок може провадитись за згодою землекористувачів органами державної влади чи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч.ч. 3-9 коментованої статті). За відсутності згоди на вилучення земельної ділянки воно може бути проведене і примусово на підставі рішення суду (ч. 10).

До частин третьої-восьмої. Коментовані норми в принципі достатньо однозначно визначають та розмежовують компетенцію органів місцевого самоврядування та виконавчої влади з вилучення земельних ділянок.

Можливість вилучення земельних ділянок стосується як земельних ділянок суб'єктів, перелічених у ст. 92 ЗКУ, так і тих суб'єктів, що користуються земельними ділянками на праві постійного користування відповідно до норм ЗКУ 1990 року в силу п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ та рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005

До розмежування земель комунальної та державної власності коментовані норми слід застосовувати з урахуванням п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ".

До частини дев'ятої. Коментована норма не прив'язує можливість вилучення земельних ділянок, зайнятих лісами, до їх віднесення до земель лісогосподарського призначення. Відповідно до ст. 1 ЛК України, ліси можуть перебувати і на земельних ділянках іншого цільового призначення. Це, а також нечіткість юридичного визначення категорії "ліс" ускладнюють чітке окреслення кола земель, вилучення яких повинно провадитись за рішенням KM України.

Слід наголосити, що, на думку авторів, формула "понад 1 гектар" стосується не лише лісів, а й інших різновидів земель, згаданих у відповідному реченні ("ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб"). На це вказує системне тлумачення ч. 9 ст. 149 в сукупності із ч. 1 ст. 150 ЗКУ - якби KM України приймав рішення про вилу­чення ріллі та багаторічних насаджень будь-якої площі, потреби у виділенні окремого порядку вилучення особливо цінних земель (ст. 150 ЗКУ) не було б. Крім того, встанов­лення для сільськогосподарських угідь більш жорсткого режиму, ніж для лісів, вочевидь є непропорційним цінності відповідних земель.

Формулювання ч. 9 коментованої статті є не лише класичним прикладом формул типу "стратити не можна помилувати" (або "куди віднести 1 га?"). Вони є ще й прикладом реалізації тези "хотіли як краще, а вийшло як завжди". Справа у тому, що у первісній редакції норми було вміщено "поріг" для втручання KM України в 10 га. Із прийняттям нової редакції ЛК України до ч. 9 були внесені зміни, спрямовані щодо зменшення порога щодо лісів до 1 га, проте через недоліки юридичної техніки цей поріг було знижено також і для ріллі та багаторічних насаджень. Оскільки KM України не може оперативно вирішувати питання щодо вилучення таких земель, майже одразу виникла необхідність повернутися відносно них до порогу у 10 га[285].

До частини десятої. Вилучення земельної ділянки, наданої у постійне користування, не завжди проводиться за згодою постійного користувача. У разі виникнення спору з приводу принципової можливості вилучення, строків припинення права постійного користу­вання тощо дане питання може бути предметом судового розгляду. При вирішенні спору за відсутності належної чіткості у національному законодавстві слід керуватися § 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (ратифікована ЗУ від 17.07.1997 року) та практикою його застосування Європейським судом з прав людини.

Як звернув увагу ВС України у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 №7, при вилученні земельної ділянки повинні бути дотримані гарантії прав на землю, передбачені розділом V ЗКУ та ст. 350 ЦК України.

Стаття 150. Особливо цінні землі та порядок їх вилучення

   1. До особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолон-цюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного при­значення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

   2. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

   3. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

До частини першої. Класифікація ґрунтів за групами здійснюється на підставі даних природно-сільськогосподарського районування території України (див. ст. 179 ЗКУ та коментар до неї). Наказом Держкомзему України від 06.10.2003 №245 "Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів" визначено склад, кількість та групи ґрунтів кожної провінції України. Документом, що містить різні, в тому числі визначальні для оцінки якості земель, показники ґрунту, є паспорт ґрунту, що складається відповідно до ГОСТ 17.4.2.03-86 "Охрана природи. Почви. Паспорт появ".

Віднесення земель до особливо цінних відбувається не тільки на підставі їх природних якостей, а й з урахуванням їх використання для певних соціально значимих потреб. Так, особливо цінними є землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення, які не завжди є цінними з точки зору якості ґрунту.

Вилучення перелічених у коментованій нормі цінних земель задля використання для несільськогосподарських потреб здійснюється тільки у випадках, визначених ч. 2 ст. 150 ЗКУ. На наш погляд, розглядаючи коментовану частину разом із іншими положеннями ст. 150, слід вважати, що сказане про "вилучення" повністю стосується також викупу.

Нагадаємо, що порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також притягнення винних у порушенні порядку зміни цільового призначення осіб до відповідальності (ст. 21 ЗКУ).