Розділ IV НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

При визначенні розміру збитків, завданих землевласникам, слід керуватися ст.ст. 156, 157 ЗКУ та ПКМ "Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 №284.

Відносини щодо припинення права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно у зв'язку із її викупом врегульовані ст. 351 ЦК України, а особливості викупу пам'яток історії та культури - ст. 352 ЦК України.

Стаття 147. Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності

   1. У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законом.

   2. Припинення права власності на земельну ділянку у таких випадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості.

   3. Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки.

   4. У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка.

До частини першої. Згідно із ч. 5 ст. 41 Конституції України, що розвивають положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована ЗУ від 17.07.1997 року), "примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об 'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану." Примусове відчуження у державну власність земельних ділянок в умовах воєнного або надзвичайного стану за термінологією ЦК України (ст. 353) є реквізицією.

У коментованій статті ЗКУ вживає поняття "суспільна необхідність", проте зовсім у несподіваному (на фоні положень Конституції України) розумінні: зі ст. 147 ЗКУ випливає, що суспільна необхідність буде наявна лише у разі запровадження воєнного або надзвичайного стану (щодо правового режиму воєнного та надзвичайного стану див. ст. 64, п. 31 ч. 1 ст. 85, п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, а також ЗУ "Про правовий режим надзвичайного стану" та "Про правовий режим воєнного стану"). На наше переконання, таке вживання терміну "суспільна необхідність" абсолютно не відповідає його конституційному змісту, який зовсім не пов'язаний із введенням воєнного або надзвичайного стану. За Конституцією України, воєнний чи надзвичайний стан лише дозволяє замість попереднього проводити наступне відшкодування. Крім того, механізму припинення права власності коментована стаття не встановлює, відсилаючи до "порядку, встановленого законом" (ч. 1). Такого порядку на сьогодні не існує, а отже, припинити право власності з підстав, наведених у ст.147 ЗКУ, неможливо.

Загалом, сам підхід щодо припинення права власності, закріплений у ст. 147 ЗКУ, виглядає нелогічним, адже в умовах воєнного чи надзвичайного стану існуватиме потреба скоріше в тимчасовому зайнятті земельної ділянки, а не в набутті права власності на неї.

Необхідно зазначити, що ЦК України також містить деякі положення про викуп земельної ділянки за надзвичайних обставин (ст. 353). Проте ці положення є занадто загальними. Крім того, необхідно пам'ятати, що в силу вимог ч. 1 ст. 9 ЦК України його положення в принципі не можуть корегувати норм земельного законодавства: вони "застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів ... якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства".

До частини другої. ЗКУ, на жаль, не розкриває порядку "повного відшкодування". Аналогічно, ст. 23 ЗУ "Про правовий режим надзвичайного стану" також не встановлює цього порядку, посилаючись на "порядок, визначений законом". Тому вважаємо за можливе при вирішенні цього питання звернутися до ч. 5 ст. 350 ЦК України, яка передбачає, що викупна ціна включає "збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі". Вартість самої земельної ділянки має визначатися на підставі експертної грошової оцінки - це випливає із сутності експертної грошової оцінки (див. ст. 5 ЗУ "Про оцінку земель"). При визначенні розміру збитків, завда­них землевласникам, слід керуватися ст.ст. 156, 157 ЗКУ та ПКМ "Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 №284.

До частин третьої та четвертої. Логіка закріплення права особи, у якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження, вимагати повернення цієї земельної ділянки (ч. 3) або вимагати надання іншої ділянки (ч. 4), є незрозумілою, на фоні існування конституційної вимоги про відшкодування повної вартості відчуженої земельної ділянки. До того ж, положення коментованих норм не забезпечені механізмом реалізації.

Стаття 148. Конфіскація земельної ділянки.

Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно з п. "д" ст. 140 "Підстави припинення права власності на земельну ділянку" ЗКУ, п. "в" ст. 143 ЗКУ "Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку" підставою припинення права власності на земельну ділянку є "конфіскація за рішенням суду" ("в судовому порядку").

Згідно із ч. 6 ст. 41 Конституції України, "конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом" Ці поло­ження відтворені у ст. 354 ЦК України.

Законом, який передбачає "випадки, обсяги та порядок" конфіскації майна, є насамперед КК України. Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України, "покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються". Згідно із ч. 2 цієї статті, "конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу".

Зокрема, конфіскація майна передбачена за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК України), торгівлю людьми або іншу незаконну угоду з людьми при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 149 КК України), крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК України) та ін.

На наш погляд, як конфіскацію можна розглядати також стягнення в дохід держави одержаної стороною (належної стороні) за господарським зобов'язанням земельної ділянки, якщо таке зобов'язання "визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства" за рішенням суду (ч. 1 ст. 208 ГК України). Водночас, можливість застосування даної норми ГК України щодо угод про відчуження земельних ділянок ставиться під сумнів положеннями ч. 1 ст. 4 кодексу, які виключають земельні відносини з предмету регулювання кодексу.