Розділ IV НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

Наприклад, розглядаючи вимоги прокурора (в інтересах держави) про визнання недійсним державного акта на право приватної власності та примусове припинення прав на земельну ділянку з мотивів, що відповідач використовує приватизовану присадибну ділянку "для розміщення трьохповерхової будівлі, в приміщенні якої знаходяться офіси підприємств" (позовні вимоги обґрунтовані посиланням на п. "а" ч. 1 ст. 143 ЗКУ), суд правильно виходив із того, що земельна ділянка використана в межах основного цільового призначення відповідної категорії (див. ст. ст. 38, 39 ЗКУ)[283]. Втім, суд відмовив у задоволенні позову, хоча, на наш погляд, він мав закрити провадження у справі, адже спір щодо дійсності державного акта не є спором про право.

До пункту "б". Неусунення викладених у коментованій нормі порушень у терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, варто тлумачити у поєднанні з ст. 144 ЗКУ (див. коментар).

До пункту "в". Конфіскація земельної ділянки є санкцією, що полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави земельної ділянки, яка є власністю особи, у встановлених законом випадках. Відтак вона не застосовується до права землекористування. Види, підстави та порядок конфіскації див. у коментарі до ст. 148 ЗКУ.

До пункту "г". Викуп у власників (вилучення у землекористувачів) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб також є підставою для приму­сового припинення зазначених прав. Порядок визначено відповідно у ст.ст. 147, 149 ЗКУ (див. коментар).

До пункту "ґ". Примусове звернення стягнення на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки, як видно з формулювання самої підстави, може бути застосоване тільки до припинення права власності. Детальніше щодо звернення стягнення на земельної ділянки див. ст. 139 ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "д". Невідчуження іноземними особами та особами без громадянства земельної ділянки, яку вони не мають права мати на праві власності, у встановлений строк кореспондує обов'язку, закріпленому у ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ. Закріплення коментованої підстави припинення права власності, нажаль, не обумовлено існуванням належного порядку припинення такого права (див. ст. 145 ЗКУ та коментар до неї).

Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства

1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодав­ства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

До частини першої. Протокол про порушення земельного законодавства складається державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель.

Щодо підстав та порядку застосування адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства див. ст. 211 ЗКУ та коментар до неї.

Інспекторами з контролю за використанням та охороною земель є посадові особи Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, яка діє у складі Держкомзему України (див. коментар до ст. 15 ЗКУ). Відповідно до ПКМ "Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель" від 25.12.2002 №1958 начальник Держземінспекції за посадою є заступником Головного державного інспектора України з контролю за використанням і охороною земель, заступники начальника, а також керівники структурних підрозділів Держземінспекції, на яких покладено здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є одночасно старшими державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель, головні та провідні спеціалісти, які безпосередньо здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, є одночасно державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель.

Порядок складання протоколів про адміністративні правопорушення у галузі земельних відносин визначено главою 19 КУпАП, а також Інструкцією з оформлення органами Дер­жавного комітету України по земельних ресурсах матеріалів про адміністративні правопо­рушення, затвердженою Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 18.05.2004 №147, Методичними рекомендаціями щодо здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення при притягненні до відповідальності порушників земельного законодавства, затвердженими наказом Держземінспекції України від 11.05.2005 №40.

Питання видачі приписів, згаданих у коментованій статті, врегульоване Положенням про порядок оформлення, видачі і реєстрації приписів у разі виявлення порушень земельного законодавства, затвердженим Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від.09.03.2004 №67.

До частини другої. Після дотримання процедури, передбаченої ч. 1 коментованої статті, інспектор має право ініціювати припинення права постійного користування при неусуненні порушень постійним землекористувачем вимог закону перед "відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування".

Закон не містить ясності щодо того, чи є рішення "відповідного органу" безпосередньою підставою для внесення до державного земельного кадастру даних про припинення відповідного права, чи з метою припинення права слід все-таки звертатися до суду. Перший варіант тлумачення начебто випливає із положення коментованої норми, яка нічого не каже про звернення до суду "відповідного органу", а навпаки, передбачає можливість оскарження до суду рішення "відповідного органу" зацікавленою особою (ч. 3 коментованої статті). З іншого боку, ст. 143 ЗКУ, що встановлює підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, веде мову про те, що право припиняється "у судовому порядку".

П. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 №7 роз'яснено, що припинення права користування земельними ділянками, у т.ч. відповідно до поло­жень коментованої статті, має здійснюватися у судовому порядку, "недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними". Приєднуємося до такого підходу вищої судової інстанції.

Враховуючи судову практику розгляду земельних спорів, потрібно відмежовувати розглянутий вище випадок припинення права землекористування від скасування влас­ного рішення органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування. У цьому разі питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення, вирішується в судовому порядку (див. п. 8 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 №7).

До частини третьої. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування може бути оскаржене на підставах та в порядку, передбаченому КАС України, до адміністративного суду.