Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

2. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю.

1. Абзац перший п. 1 ст. 829 ЦК визнає за юридичними і фізичними особами право бути позичкодавцями у договорі позички. Реально у інших суб’єктів цивільного права не існує потреби в укладенні таких договорів. Але для розуміння принципів тлумачення нормативно-правових актів доцільно було б враховувати, що із абзацу першого ч. 1 ст. 829 ЦК можна було зробити висновок про заборону державі, Автономній Республіці Крим та територіальним громадам укладати такі договори за умови, що це питання не вирішується на підставі інших, хоч і більш загальних норм. Але такі норми є. У силу ч. 1 ст. 167, ч. 1 ст. 168, ч. 1 ст. 169 ЦК держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, тому із ч. 1 ст. 829 ЦК не можна робити висновок про неможливість участі цих суб’єктів у відносинах позички як позичкодавців або користувачів.

2. Під особою, яка здійснює управління майном (ч. 1 ст. 829 ЦК), слід розуміти управителя майна (ст. 1029 ЦК). Поширювати правило абзацу другого ч. 1 ст. 829 ЦК на суб’єктів права господарського відання або оперативного управління (ч. 2 ст. 74; ч. 3 ст. 76, ст. 136, 137 ГК [31]) було б неправильним. Але це не виключає обмеження законом або установчими документами прав суб’єктів господарського відання або оперативного управління на передання майна в користування на підставі договору позички.

3. У ч. 2 ст. 829 ЦК сформульоване правило соціалістичного змісту. Право держави — встановити наслідки безоплатного передання юридичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності у користування засновникові, керівникові, члену органу управління або контролю цієї юридичної особи. Але ж цього законодавцеві виявилось замало, тому встановили заборону на вчинення таких правочинів. Якщо ж такий правочин все-таки вчинено, він є оспорюваним, а не нікчемним. Право державних податкових інспекцій звертатись до суду з позовами до юридичних осіб і громадян про визнання правочинів недійсними (п. 11 ст. 10 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [63]) слід тлумачити і як право звертатись з позовами про визнання недійсними правочинів, що порушують вимогу ч. 2 ст. 829 ЦК. Але ж наслідки недійсності правочину чи, за термінологією Господарського кодексу, зобов’язань визначаються Цивільним і Господарським кодексами (ст. 216 та іншими ЦК і ст. 208 ГК).

За таких умов твердження про те, що із п. 11 ст. 10 Закону «Про державну податкову службу в Україні» випливає можливість стягнення в дохід держави коштів, отриманих за будь-яким недійсним правочином, в тому числі і за правочинами, передбаченими ч. 2 ст. 829 ЦК, було б неправильним.

Стаття 830. Правові наслідки невиконання обов’язку передати річ у користування

1. Якщо позичкодавець не виконує обов’язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків.

1. Стаття, що коментується, надає користувачеві права вимагати розірвання договору позички та відшкодування збитків у разі невиконання позичкодавцем обов’язку передати річ у користування. Чи можна із цього правила зробити висновок про неможливість захисту користувачем свого права, порушеного невиконанням позичкодавцем обов’язку передати річ у користування, в інший спосіб, зокрема шляхом примушення позичкодавця до виконання обов’язку в натурі? Не можна, оскільки це правило, яке непрямо випливає із ст. 830 ЦК, не може переважно застосовуватись перед загальним правилом ч. 1 ст. 620 ЦК, відповідно до якого користувач має право вимагати передання йому речі, визначеної індивідуальними ознаками. Це підтверджується і п. 1 ст. 766 ЦК, відповідно до якої наймач має право вимагати передання йому майна, якщо наймодавець не виконує цього свого обов’язку. Пункт 1 ст. 766 ЦК поширюється на правовідносини щодо позики в силу ч. 3 ст. 827 ЦК.

2. Слова «має право вимагати розірвання договору» належить тлумачити так, що на таку вимогу договір може бути розірваний шляхом укладення сторонами відповідної угоди або рішенням суду за позовом користувача.

Стаття 831. Строк договору позички

1. Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.

1. Стаття, що коментується, допускає можливість визначення строку договору позички на підставі мети користування річчю, яка передбачена договором або випливає із нього. Так, зернозбиральний комбайн може бути наданий у користування на умовах позички без визначення строку. Логічно визнати, що він був переданий у користування на період до завершення збору урожаю зернових культур.

2. До відносин, що ґрунтуються на договорі позички, застосовуються ч. 1 та 2 ст. 763 ЦК.

Стаття 832. Право позичкодавця на відчуження речі

1. Позичкодавець має право на відчуження речі, яка передана ним у користування. До набувача речі переходять права та обов’язки позичкодавця.

2. Користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому у користування.

1. Передання власником речі у користування на умовах позички не позбавляє його права на відчуження цієї речі в будь-якій правовій формі. Але договір позички зберігає чинність і після переходу права власності на річ, що є предметом договору позички, до іншої особи (набувача).

Стаття 833. Обов’язки користувача

1. Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування.

2. Користувач зобов’язаний: