Розділ «КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА»

4. Емфітевзис може відчужуватися на підставі будь-яких цивільно-правових договорів і переходити (термін «передаватися», що використовується у ч. 2 ст. 407 ЦК, є некоректним) в порядку спадкування. Із застереження «крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті» непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого інші відступи від правила, сформульованого в ч. 2 ст. 407 ЦК, не допускаються. Це не перешкоджає законодавцю (відповідно до практики, що склалася) передбачити спеціальними положеннями інше, але перешкоджає відступленню в договорі від ч. 2 ст. 407 ЦК,оскільки згідно із ч. 3 ст. 6 ЦК неприпустимість відступлень від актів цивільного законодавства може випливати (як у даному випадку) із останніх.

5. Із ч. 3 ст. 407 ЦК непрямо випливає і висновком від наступного правового явища (заборони відчуження емфітевзису землекористувачем) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого земельні ділянки державної або комунальної власності можуть передаватись у користування для сільськогосподарських потреб (на умовах емфітевзису). Це відповідає ст. 127 ЗК, яка надає органам державної влади та органам місцевого самоврядування у межах їх повноважень право здійснювати продаж прав на земельні ділянки, зокрема емфітевзису. При цьому приписується дотримуватись засад конкурентності та правил глави 21 «Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах» Земельного кодексу.

6. Частина 3 ст. 407 ЦК не перешкоджає спадкуванню права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах емфітевзису.

Стаття 408. Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб

1. Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.

2. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік.

(Із змін, від 16.09.2008)

1. Ні ст. 408 ЦК, ні інші акти цивільного законодавства не встановлюють будь-яких обмежень щодо строку, на який земельна ділянка може надаватись у користування на умовах емфітевзису. Застосовувати до таких правовідносин за аналогією ст. 19 Закону «Про оренду землі», що обмежує строк оренди 50 роками, підстав немає.

2. Тільки у випадках, коли на умовах емфітевзису передається земельна ділянка державної або комунальної власності, «строк договору» не може перевищувати 50 років (акцентуємо увагу на тому, що йдеться про «строк договору», а не про строк користування земельною ділянкою на умовах емфітевзису).

Стаття 409. Права та обов’язки власника земельної ділянки, наданої у користування для сільськогосподарських потреб

1. Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі.

2. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

3. Власник земельної ділянки зобов’язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

1. Частина 1 ст. 409 ЦК встановлює обов’язок землекористувача використовувати земельну ділянку за призначенням, що кореспондує відповідному праву власника земельної ділянки. Необхідність у встановленні цього правила виникла у зв’язку з тим, що структура Цивільного кодексу не дає змоги застосовувати до договорів про надання земельної ділянки на умовах емфітевзису ст. 629 ЦК, що встановлює обов’язковість договору для його сторін. Це ж слід сказати і стосовно правила ч. 3 ст. 409 ЦК.

2. Користування земельною ділянкою на умовах емфітевзису є платним. Але сторони вправі відступити від цього правила на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК.

Стаття 410. Права та обов’язки землекористувача

1. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору.

2. Землекористувач зобов’язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

3. Землекористувач зобов’язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

1. Стаття, що коментується, встановлює найбільш загальні права та обов’язки користувача. Більш детально вони формулюються в ст. 95 — 96 ЗК.