Розділ «КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА»

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

2. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

3. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

1. Правила про припинення сервітуту слід тлумачити з урахуванням визначення сервітуту як права користування. Це означає, що припинення сервітуту виключає подальше законне користування об’єктом сервітуту, але при цьому не припиняються інші права та обов’язки, що виникли раніше в зв’язку з користуванням річчю на умовах сервітуту. Зокрема, припиненням сервітуту не припиняється обов’язок суб’єкта права користування погасити заборгованість користувача з плати за обмежене користування річчю.

2. Хоч до змісту сервітуту включаються абсолютні права суб’єкта сервітуту стосовно третіх осіб, все ж основний зміст сервітуту складають відносні права та обов’язки власника майна та суб’єкта сервітуту. Тому підстави припинення сервітуту в певній мірі співпадають з підставами припинення зобов’язань. Зокрема, практично співпадають з підставами припинення зобов’язань такі підстави припинення сервітуту як поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом, смерть особи, на користь якої встановлено особистий сервітут. Відмова від сервітуту особи, в інтересах якої він встановлений, близька за змістом до припинення зобов’язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК).

Спливу строку, на який було встановлено сервітут, як підставі, на якій припиняється сервітут, не відповідає будь-яка стаття глави 50 Цивільного кодексу, що присвячена припиненню зобов’язань, тільки тому, що загальні положення про зобов’язання не формулюють такої підстави припинення зобов’язань, як сплив строку, хоч така підстава і має значне поширення (передбачена положеннями щодо окремих видів зобов’язань).

3. Правило про припинення сервітуту у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд є загальним у порівнянні з ч. 2 ст. 405 ЦК, яка підлягає переважному застосуванню до житлового сервітуту. При застосуванні п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК слід враховувати, що в договорі і заповіті можна відступати від цього правила.

4. За обставин, що мають істотне значення, сервітут може бути припинений за рішенням суду, незалежно від підстав, на яких сервітут виник. При визначенні обставин, що мають істотне значення, належить застосовувати за аналогією ч. 1 ст. 652 ЦК, що визначає істотну зміну обставин як підставу зміни або розірвання договору.

5. Посилання на можливість встановлення законом інших підстав припинення сервітуту не виключає застосування за аналогією норм зобов’язального права, що встановлюють підстави припинення зобов’язань. Так, не виключається виникнення обставин, за яких неможливе надання власником суб’єкта сервітуту можливості обмеженого користування майном. У таких випадках сервітут припиняється на підставі ст. 607 ЦК.

ГЛАВА 33 ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПОТРЕБ

Стаття 407. Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб

1. Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі — землекористувач).

2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

3. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

(Із змін, від 16.09.2008)

1. Прийняття нового Цивільного кодексу вкрай ускладнило застосування правових норм, що регулюють відносини щодо користування земельними ділянками. Ці відносини регулюються нормами земельного законодавства. Відповідно до ст. 792 ЦК з приводу передання земельної ділянки в найм (оренду) встановлюються цивільно-правові зобов’язання. Не виключається поширення на такі правовідносини норм Господарського кодексу [42]. Відносини щодо тимчасового користування земельними ділянками можуть регулюватися також інститутами речового права, які з часів римського права отримали назву емфітевзис і суперфіцію.

2. Розрізнити емфітевзис і зобов’язання оренди земельної ділянки для сільськогосподарських потреб за соціально-економічними ознаками неможливо. Тож вони розрізняються за суто формальною ознакою: якщо договір сторони назвали договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, то до відносин сторін застосовуються положення глави 33 Цивільного кодексу («Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб»). Якщо сторони визначили договір як договір оренди земельної ділянки, то до правовідносин між сторонами застосовуються положення Земельного кодексу [38], ст. 792 ЦК, ст. 148 — 153 ГК [42], Закону «Про оренду землі» [205].

3. Спеціальні правила щодо форми договору про надання права користування земельною ділянкою на умовах емфітевзису не встановлені. Тому відповідно до ст. 205 — 208 ЦК такі договори укладаються в письмовій формі. Державна реєстрація таких договорів не передбачена. Але право користування земельною ділянкою на умовах суперфіцію підлягає державній реєстрації. Таке передбачено п. «г» ч. 1 ст. 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [215].