Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

1. Вчинення правочину, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, не допускається. Такий правочин є нікчемним (ч. 2 ст. 216 ЦК), тобто таким, який безпосередньо законом визнається недійсним.

2. Можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки не може обмежуватись будь-якими підзаконними актами. Такі обмеження можуть встановлюватись підзаконними актами лише у випадках, коли Конституція України допускає встановлення обмежень цивільних прав та обов'язків. Конституція встановлює численні положення, що допускають можливість обмеження конституційних прав, але кожного разу при цьому зазначається на те, що такі обмеження можуть встановлюватись тільки законом. Лише ст. 64 Конституції України [1], допускаючи встановлення обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного і надзвичайного стану, не зазначає, що такі обмеження встановлюються тільки законом. Тому в цих випадках обмеження можливості мати цивільні права і обов'язки можуть встановлюватись і підзаконними актами.

3. Частина 2 ст. 27 ЦК дає привід для постановки питання, що має загальне значення для розуміння співвідношення загальних та спеціальних положень законів. Із ч. 2 ст. 27 ЦК випливає, що тільки Конституцією можуть визначатись випадки, коли допускається встановлення обмежень можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, в тому числі і випадки, коли такі обмеження можуть встановлюватись підзаконними актами. Але ж тут не повторюється положення Конституції, а встановлюється нова правова норма. Якщо ж це — норма закону, то спеціальною нормою закону можуть встановлюватись інші правила. Система законодавства України та практика його застосування не дають підстав для висновку про те, що законом може обмежуватись право Верховної Ради відступати від положень раніше прийнятих законів. Такі обмеження можуть встановлюватись лише Конституцією. Отже, стосовно ч. 2 ст. 27 ЦК слід визнати, що вона не виключає надання спеціальним законом повноваження на встановлення підзаконними актами обмежень можливості громадян мати цивільні права та обов'язки.

Стаття 28. Ім'я фізичної особи

1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

3. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

1. Фізична особа як суб'єкт цивільних прав та обов'язків має бути індивідуалізована. Це здійснюється за допомогою імені фізичної особи. Ім'я фізичної особи складається із прізвища, власного імені та по батькові. Допускається, щоб ім'я фізичної особи містило в собі інші зазначення, якщо це випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої особа належить.

2. Ім'я дитині надається відповідно до Сімейного кодексу [39] (ст. 145 — 149).

3. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Для підтвердження особистості, а також з метою ідентифікації фізичної особи при укладенні договорів, вчиненні інших правочинів, при здійсненні прав використовуються документи, передбачені нормами публічного права, — паспорт, свідоцтво про народження, а також інші документи.

4. Використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені фізична особа може при здійсненні тільки окремих цивільних прав, якщо це допускається законом. Зокрема, Закон «Про авторське право та суміжні права» [176] (ст. 14) надає автору право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені, забороняти під час публічного використання твору згадувати своє ім'я (якщо автор бажає залишитись анонімом).

Стаття 29. Місце проживання фізичної особи

1. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.