Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована не тільки шляхом відшкодування збитків, айв інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

1. Раніше чинний Цивільний кодекс встановлював правила, що стосуються збитків, в положеннях, які стосувались зобов'язального права. Але відшкодування збитків як правова конструкція має більш широке значення. Тому в новому Цивільному кодексі ці правила сформульовані в Книзі першій. Звертає на себе увагу наступна обставина. У заголовку ст. 22 ЦК вживається термін «шкода», в тексті частин 1—3 цієї статті йдеться про збитки, а в ч. 4 — знову про шкоду. Це могло б бути підставою для твердження про те, що законодавець прагне усунути відмінності між цими двома категоріями. Але такий висновок був би передчасним. Певна логіка є в такому розумінні ст. 22 ЦК, що в її заголовку використовується більш широка категорія — «шкода». Потім (в частинах 1 — 3) йдеться про більш вузьку категорію — про збитки. У ч. 4 ст. 22 ЦК законодавець знову повертається до більш широкої категорії — шкоди та встановлює, що вона може відшкодовуватись не тільки шляхом відшкодування збитків, а на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи шкода може відшкодовуватись і в інший спосіб, зокрема, в натурі. Це в основному відповідає змісту ст. 1192 ЦК, що визначає способи відшкодування шкоди та допускає «за вибором потерпілого» відшкодування шкоди в натурі.

2. Детально про порядок визначення розміру збитків див. коментар до ст. 623 ЦК. Але тут зауважимо, що вслід за російським колегою український законодавець дещо по-новому визначив коло витрат, які здійснив управнений суб'єкт та які в вигляді збитків підлягають стягненню з особи, внаслідок порушення якою права управненої особи на боці останньої виникли збитки. Стаття 203 раніше чинного Цивільного кодексу давала можливість стягнення з боржника будь-яких витрат кредитора, що є наслідком порушення, якого припустився боржник, якщо управнена особа здійснила їх з метою відновлення свого майнового стану, умов своєї діяльності, порушених боржником, а також виконання своїх обов'язків, що виникли в результаті допущеного боржником порушення. Тепер ст. 22 ЦК прямо приписує відшкодовувати тільки ті витрати, які особа зробила (або мусить зробити) для відновлення свого порушеного права. Між іншим, відновлення порушеного права, з одного боку, і відновлення майнового стану і умов діяльності управненої особи та виконання нею нових обов’язків, з іншого, — це дещо різні за змістом явища, що потребують різних витрат. Наведемо декілька вірогідних ситуацій, що можуть виникнути після введення в дію нового Цивільного кодексу.

Договором про проведення аудиту аудитор зобов'язався якісно перевірити правильність здійснення платежів замовника до бюджетів і державних цільових фондів. Він також прийняв на себе відповідальність за неякісне виконання роботи та можливе до- нарахування податків і зборів і застосування фінансових санкцій органом державної податкової служби. Надалі податковий орган донарахував податок та застосував фінансові санкції в сумі 100000 грн. Ця сума є витратами замовника, які він вимушений здійснити внаслідок порушення аудитором свого обов'язку. Але ці витрати не можна кваліфікувати як такі, що зроблені для відновлення права замовника на якісний аудиторський висновок, яке порушив аудитор. На підставі ст. 203 раніше чинного Цивільного кодексу ці витрати підлягали стягненню з боржника у вигляді збитків. Стаття 22 нового Цивільного кодексу ставить під сумнів можливість стягнення таких збитків. Ситуація нормалізується тільки тим, що, виходячи із суб'єктного складу зобов'язання, із якого виник спір, та його змісту, на відносини між сторонами поширюється ст. 225 ГК [42], яка будь-які додаткові витрати включає до складу збитків.

Боржник своєчасно не повернув фізичній особі суму позики. Фізична особа отримала в банку кредит, що в сумі дорівнює сумі позики, і пред'являє позов про стягнення з боржника суми позики та процентів, що сплачені на користь банку. Боржник заперечує проти стягнення з нього процентів, посилаючись на те, що витрати, які здійснив позикодавець у вигляді сплати процентів, здійснені позикодавцем не для відновлення його права на своєчасне отримання від позичальника суми позики. Це право і взагалі поновити не можна. Доводи позичальника твердо спираються на ст. 22 ЦК.

Фізична особа придбала в торговельній організації побутовий прилад ціною 10000 грн. У зв'язку з неякісною роботою приладу фізична особа пред'явила вимогу про заміну приладу. Продавець вважав, що прилад відповідає вимогам, встановленим до якості таких приладів. Покупець вимушений був укласти договір із спеціалізованою організацією на проведення експертизи якості приладу, за яку (експертизу) сплатив 100 грн. Після цього торговельна організація погодилась на розірвання договору, повернула покупцеві 10000 грн., але у відшкодуванні збитків у сумі 100 грн. відмовила, оскільки сплата 100 грн. не переслідувала мети відновити право покупця на отримання доброякісного приладу (покупець і взагалі від цього права відмовився, зажадавши розірвання договору та повернення грошової суми, сплаченої відповідно до цього договору).

Проте слід враховувати, що поняття «відновлення порушеного права» є доволі близьким до категорії захисту права, а ця остання категорія розуміється законодавцем досить широко. Так, ст. 386 ЦК, яка має заголовок «Засади захисту права власності», передбачає право власника на відшкодування майнової та моральної шкоди, хоч у такий спосіб захистити (відновити) право власності на знищену річ неможливо. Тому можна дійти висновку, що судова практика буде тлумачити формулювання «витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного правам як будь-які витрати, які стали наслідком порушення цивільного права та які є розумними.

3. Розмір збитків, визначених відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК та як підлягають стягненню, може зменшуватись або збільшуватись, якщо це передбачено договором. Але до відносин, на які поширюється Господарський кодекс, застосовується також ч. 5 ст. 225 ГК. Її тлумачення надзвичайно ускладнюється недостатньою ясністю співвідношення положень, що сформульовані в реченнях першому та другому ч. 5 ст. 225 ГК. Якби право сторін погодити інший, ніж випливає із закону, розмір збитків не встановлювалось положенням першого речення ч. 5 ст. 225 ГК, то друге речення ч. 5 ст. 225 ГК («не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом») треба було б тлумачити таким чином, що за межами зазначеної диспозиції («якщо розмір...») згадані погодження допускаються. Але в цілому ч. 5 ст. 225 ГК треба тлумачити так: 1) загальним правилом, що поширюється на все правове поле, що регулюється господарським правом, є положення ч. 1 ст. 225 ГК, що встановлює порядок обчислення збитків. Таким чином, у правовому регулюванні цього поля прогалин немає. Тому немає і потреби заповнювати його недоброякісним нормативним матеріалом (тобто таким нормативним матеріалом, який прямо на ці відносини не поширюється, а може застосовуватись лише за аналогією); 2) як виняток із зазначеного загального правила положення, що сформульовані в першому реченні ч. 5 ст. 225 ГК, дають сторонам право заздалегідь погодити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків його порушення; 3) з урахуванням цього друге речення ч. 5 ст. 225 ГК формулює правило, що встановлює межі дії винятку, сформульованого в першому реченні: при встановленні розміру збитків в твердій сумі чи у вигляді відсоткової ставки і в будь-якому іншому випадку відповідальність, встановлена законом для певного виду зобов'язань, не може обмежуватись.

Отже, у сфері дії Господарського кодексу встановлення більшого або меншого розміру збитків можливе тільки шляхом встановлення розміру збитків в твердій сумі або у вигляді відсоткової ставки за умови, що при цьому не буде обмежуватись розмір відповідальності, встановлений законом для певного виду зобов'язань (а не загальними правилами, що поширюються на всі види зобов'язань).

4. З метою недопущення отримання правопорушником вигоди в результаті дій, що завдають збитків суб'єктам цивільних прав, абзац другий ч. 3 ст. 22 ЦК передбачає можливість стягнення з особи, яка завдала збитків, упущеної вигоди не в розмірі цієї упущеної вигоди, а в розмірі доходів, які отримав порушник, якщо розмір цих доходів перевищує розмір упущеної вигоди потерпілої сторони. Це правило слід застосовувати і до відносин, що регулюються Господарським кодексом.

Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;