Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

1. Особа, яка не досягла чотирнадцяти років, визначається в ст. 31 ЦК як малолітня. Такі особи визнаються частково дієздатними.

2. Часткова дієздатність малолітніх включає право вчиняти тільки ті юридичні дії, що перелічені в ст. 31 ЦК. Інші юридичні дії такі особи вчиняти не вправі.

3. Дрібні побутові правочини, що їх вправі вчиняти малолітні, раніше чинним Цивільним кодексом не визначались. Таку кваліфікацію правочинів здійснювали суди. Визначення дрібних побутових правочинів, надане в ст. 31 ЦК, не встановлює чітких меж цього поняття, але ж дає досить ясні орієнтири з цього приводу.

4. Малолітні вправі здійснювати особисті немайнові права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати творчої діяльності, що охороняються законом. Здійснювати майнові права щодо таких об'єктів малолітні не вправі. Та і можливість здійснювати особисті немайнові права обмежується матеріально-правовими відносинами. Із ч. 1 ст. 31 ЦК не випливає право малолітнього звертатися до суду з позовом про захист особистих немайнових прав автора. Цивільне процесуальне законодавство цього права малолітніх також не передбачає.

5. У ч. 2 ст. 31 ЦК формулюється правило, відповідно до якого малолітні не несуть цивільно-правової відповідальності за завдану ними шкоду, що відповідає ст. 1178 ЦК. Це, правило зачіпає одну із складних проблем тлумачення правових норм, що формулюється питанням: якщо диспозицією правової норми встановлюється право (обов'язок), що діє за наявності визначених гіпотезою цієї ж норми умов, то чи можна стверджувати, що за межами цієї гіпотези завжди діє протилежне правило? Стосовно ч. 2 ст. 31 ЦК це питання є таким: якщо малолітня особа не несе відповідальності (диспозиція) у випадках завдання шкоди (гіпотеза), то чи несе вона відповідальність у інших випадках (що не охоплюються гіпотезою)? На нашу думку, відповідь на це питання не може бути однозначною. Вона вимагає систематичного тлумачення правових норм. Ось спроба буквального тлумачення ч. 2 ст. 31 ЦК. Усі абстрактно можливі гіпотези для диспозиції ч. 2 ст. 31 ЦК, що не допускає цивільної відповідальності малолітньої особи, охоплюються формулюванням «якщо малолітня особа припустилась цивільно-правового порушення». Але законодавець звільняє таку особу від цивільно- правової відповідальності не у всіх випадках цивільного правопорушення, а тільки тоді, коли завдана шкода (тобто виключається виникнення з участю малолітньої особи зобов'язань щодо відшкодування шкоди). У решті випадків відповідальність малолітньої особи при буквальному тлумаченні ч. 2 ст. 31 ЦК є можливою.

Інша (правильна) відповідь випливає із систематичного тлумачення норм, сформульованих в ст. 31 ЦК і (частково) в ст. 30 ЦК. Часткова дієздатність малолітньої особи визначається в ч. 1 ст. 31 ЦК за дозвільним принципом (можна діяти тільки так, як дозволено), тобто загальним є правило: дії малолітньої особи з наміром і без наміру створення юридичних (цивільно-правових) наслідків для цієї особи не викликають. Це стосується і відповідальності, оскільки ч. 1 ст. 30 ЦК включає її до змісту дієздатності. І тільки у випадках, коли це дозволено ч. 1 ст. 31 ЦК, малолітня особа може своїми діями набувати для себе прав і приймати на себе обов'язки. При такому тлумаченні ст. 31 ЦК положення її частини 2 лише уточнюють загальне правило про те, що дії малолітніх осіб не викликають цивільно-правових наслідків для цих осіб. Тому вони не несуть відповідальності не тільки за завдану ними шкоду, а і за невиконання будь-яких цивільно-правових обов'язків.

6. Відсутність у малолітніх повної цивільної дієздатності заповнюється у відповідній частині дієздатністю батьків. Управління майном дитини батьки здійснюють без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Питання управління майном батьки повинні вирішувати спільно. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого із батьків, а спори між батьками з цього приводу вирішуються органом опіки і піклування або судом. Другий із батьків має право звернутись до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, якщо правочин здійснено стосовно майна малолітнього за згодою другого із батьків (ст. 177 СК [39]). Сімейний кодекс розширив повноваження батьків на розпоряджання майном малолітніх дітей, він не містить правила про те, що при розпоряджанні батьків майном неповнолітніх дітей на них поширюються правила про опіку та піклування (таке правило містилося в ст. 78 КпШС), тобто батьки не повинні отримувати згоду органів опіки та піклування на здійснення правочинів щодо майна малолітніх дітей. Така згода потрібна лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 177 СК.

Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.