Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

32. У судовій практиці набула певної гостроти проблема виходу за межі позовних вимог при захисті цивільного права. Частина 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу [44] прямо розкриває принцип диспозитивності як розгляд судом справи, зокрема, в межах заявлених вимог. Пункт 2 ст. 83 ГПК [31] допускає вихід за межі позовних вимог лише за клопотанням заінтересованої сторони.

У зв'язку з цим треба було б враховувати наступне. Виходом за межі позовних вимог є присудження судом фактично більшого, ніж вимагає позивач, або фактично іншого, ніж вимагає позивач. Інша кваліфікація судом правовідносин, із яких виник спір, інше визначення правових норм, що застосовуються до спірних правовідносин, не можуть визнаватись виходом за межі позовних вимог. Викладене відповідає: 1) п. 3 частини першої ст. 84 ГПК, відповідно до якої в мотивувальній частині судового рішення вказуються обставини справи та законодавство, яким суд керувався (тобто законодавство, що поширюється на відносини, що виникли за даних обставин); 2) ст. 214 ЦПК, відповідно до якої при ухваленні рішення суд вирішує питання про наявність обставин, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, про правовідносини, зумовлені встановленими фактами (тобто, дає кваліфікацію правовідносин) та про правові норми, що поширюються на ці правовідносини.

Тим більше неприпустимою є відмова у позові, в якому позовні вимоги сформульовані не у відповідності з законом, якщо фактичний зміст позовних вимог визначений позивачем досить чітко. Функцією суду є не тільки належна кваліфікація спірних правовідносин, а і належна кваліфікація позовних вимог (хоч би формулювання цих вимог не відповідало формулюванню, яке міститься в законі).

Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування

1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

1. Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади захищають цивільні права та інтереси осіб шляхом скасування актів підвідомчих їм органів виконавчої влади (ст. 43 Закону «Про місцеві державні адміністрації» [128]). До державних органів, що можуть здійснювати захист цивільних прав та інтересів, слід віднести і органи прокуратури, що зберегли до прийняття відповідних законодавчих рішень право прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів (раніше такий нагляд іменувався загальним) (ст. 19 — 23 Закону «Про прокуратуру» [54]).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим має право зупиняти дію постанов і розпоряджень Ради міністрів Автономної Республіки Крим з питань виконання державних функцій і повноважень, а також право скасування постанов і розпоряджень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, віднесених до відання Автономної Республіки Крим (п. 26 ч. 2 ст. 26 Конституції Автономної Республіки Крим [126]). Ці права Верховна Рада Автономної Республіки Крим може використовувати, зокрема, з метою захисту цивільних прав та інтересів осіб.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Конституції Автономної Республіки Крим Рада міністрів Автономної Республіки Крим має право скасовувати акти підвідомчих їй органів. Це повноваження також може бути використане з метою захисту цивільних прав та інтересів осіб.

Сільська, селищна, міська рада має повноваження здійснювати захист цивільних прав та свобод шляхом скасування актів виконавчих органів ради, якщо ці акти суперечать законодавству або рішенням відповідної ради, що прийняті в межах її компетенції (п. 15 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» [112]).

2. Органи Антимонопольного комітету можуть здійснювати захист цивільних прав також шляхом прийняття обов'язкових рішень про визнання недобросовісної конкуренції, про припинення недобросовісної конкуренції, про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей, про скасування або зміну центральними та місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування прийнятих ними неправомірних актів і розірвання укладених ними угод. Разом з тим органи Антимонопольного комітету мають право застосовувати до осіб публічно-правові санкції. Рішення про це не можуть бути кваліфіковані як захист цивільних прав, хоч об'єктивно вони і слугують запобіганню чи припиненню порушення цивільних прав.

3. Земельні відносини, оскільки вони будуються на засадах рівності та не врегульовані спеціальними актами земельного законодавства, регулюються Цивільним кодексом. Тому слід визнати: ст. 158 — 159 Земельного кодексу [38], що регулюють порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, встановлюють спеціальні норми щодо захисту органами місцевого самоврядування цивільних прав.

4. Захист цивільного права та інтересу органами влади та місцевого самоврядування не виключає їх захисту в суді, оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі (ст. 124 Конституції України [1]). Таким чином, захист цивільних прав та інтересів органами влади та місцевого самоврядування набуває ознак допоміжного способу їх захисту.

5. Про допоміжний характер захисту цивільних прав та інтересів судами свідчать і наступні дві обставини: 1) результати розгляду органом влади або місцевого самоуправління звернень про захист цивільних прав та інтересів можуть бути оскаржені в суді відповідно до ст. 21 ЦК; 2) рішення органів влади та місцевого самоврядування про захист цивільних прав та інтересів, за загальним правилом, не підлягають виконанню відповідно до Закону «Про виконавче провадження» [129]. Лише рішення органів Антимонопольного комітету України про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта підлягають виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина третя ст. З Закону «Про виконавче провадження»). Для примусового виконання інших своїх рішень Антимонопольний комітет звертається до суду з позовом про покладення обов'язку виконати таке рішення (ст. 25 Закону «Про Антимонопольний комітет України» [76]).

Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом

1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

1. Нотаріус може здійснювати захист тільки цивільних прав. Нотаріус не має права здійснювати захист інтересів. Захист прав нотаріусом здійснюється в випадках, встановлених законом. Стаття 87 Закону «Про нотаріат» [75] безпосередньо не перелічує таких випадків, але передбачає, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік таких документів затверджено Кабінетом Міністрів України [294].

2. Формулювання «стягнення заборгованості... на підставі виконавчих написів» (ст. 87 Закону «Про нотаріат») передбачало, що на підставі нотаріальних написів буде стягуватись тільки заборгованість за грошовими зобов'язаннями. Але після прийняття Закону «Про нотаріат» до Закону «Про фінансовий лізинг» [210] було включене положення про повернення об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків (ч. 2 ст. 7 Закону «Про фінансовий лізинг»).